Нижній відділ
Індський ярус
Дронівська світа T1dr
Охоплює нижню, переважно піщану частину нижньотріасової товщі. Поширена у північно-східній частині аркуша. Глибини залягання відкладів світи в межах площі змінюються від 120 м (с. Тарасівка) на півдні до 502,4 м (с. Велика Димерка) на північному сході. У розрізах нижнього тріасу нижня і верхня межі світи встановлюються досить певно, виняток становлять площі, де відсутні строкаті відклади нижньосеребрянської підсвіти і виникають питання стратифікації єдиної піщаної товщі тріас-середньоюрського віку.
Дронівська світа поділяється на дві підсвіти – нижню й верхню. Межа між підсвітами не однозначна і на різних ділянках території аркуша проводиться неоднаково.
Нижня (пересазька) підсвіта Т1dr1
У межах території відклади підсвіти найбільше поширені серед утворень нижнього тріасу. Розвинені на північний схід від лінії, що проходить через населені пункти с. Бабинці – с. Михайлівка – пд. окол. м. Ірпінь – с. Біличі – сх. окол. с. Білогородка – м. Боярка – с. Ходосівка – с. Старі Безрадичі – м. Обухів – с. Долина – 2 км на південний захід від с. Черняхів. Породи підсвіти залягають безпосередньо на поверхні кристалічного фундаменту і без видимого стратиграфічного узгодження перекриваються осадками верхньої підсвіти, а в місцях їх відсутності – незгідно середньоюрськими утвореннями.
Відклади нижньої підсвіти закономірно занурюються у північно-східному напрямку у бік ДДЗ. Паралельно збільшується їх потужність, досягаючи 87,4 м (с. Перемога, св. 1215). Проте в північно-східній частині площі, за даними із суміжних територій, її потужність може сягати 150-170 м. У будові підсвіти беруть участь алевроліти, пісковики, піски й глини.
Верхня (коренівська) підсвіта T1dr2
Відклади верхньої підсвіти без видимої стратиграфічної незгідності залягають на породах нижньої підсвіти і трансгресивно перекриваються піщано-глинистими осадками радченківської підсвіти, а в місцях її відсутності – континентальними утвореннями середньої юри. Місцями в низах підсвіти спостерігаються проверстки пісковиків. Останні вміщують уламки червоноколірних глин, що може свідчити про локальні перерви в осадконакопиченні на цьому рівні. Утворення коренівської підсвіти розвинені на північний схід і схід від лінії, що проходить через населені пункти с. Луб’янка – смт. Гостомель – м. Ірпінь – смт. Пуща Водиця – гирло р. Десни – мкр. Оболонь – с. Пирогів – с. Козинка – с. Нещерів – с. Черняхів. Як уже зазначалося, сучасна межа поширення осадків коренівської підсвіти має ерозійно-тектонічний характер і формувалась під впливом розривних порушень північно-східного й північно-західного простягання.
Розріз світи складено здебільшого одноманітними світлозабарвленими породами піщаного складу. Потужність їх закономірно збільшується у північно-східному напрямку, досягаючи максимального значення, зафіксованого в межах території аркуша 82,8 м (с. Перемога, св. 1215). Як і у випадку з пересазькою підсвітою, потужність відкладів коренівської підсвіти значно більша на північному сході і, ймовірно, становить 90–100 м. При цьому спостерігаються різкі коливання значень потужності по площі, що зумовлено як нестабільними тектонічними умовами осадконакопичення, так і наступним розмиванням сформованої товщі.
Оленьокський ярус
Серебрянська світа
Нижня (радченківська) підсвіта Т1sr1
Відклади підсвіти розвинені на північний схід від лінії, що проходить через населені пункти с. Раківці – с. Горенка – м. Вишгород – с. Троєщина – сел. Корчувате – сел. Бортничі – 1 км на схід від с. Вишеньки – 2 км на захід с. Проців – с. Кийлів. Сучасна межа поширення відкладів підсвіти просторово пов’язана з Дніпровською тектонічною зоною і, зокрема, контролюється Київським розломом. Різкі вигини сучасної межі підсвіти у бік ДДЗ зумовлені ерозійними процесами, що розвивалися вздовж розривних порушень північно-східного закладання у середньоюрський час.
Осадки радченківської підсвіти трансгресивно залягають на породах коренівської підсвіти, зі слідами розмиву перекриваються утвореннями орельської або підлужної світ середньоюрського віку і закономірно занурюються у бік ДДЗ. Глибини залягання покрівлі підсвіти змінюються від 188,0 м (с. Головурів) до 431,9 м (с. Велика Димерка). Абсолютні відмітки покрівлі зменшуються від -69,7 м (с. Проців) до -323,6 м (с. Велика Димерка).
Відклади радченківської підсвіти представлені континентальними карбонатно-піщано-глинистими утвореннями максимальною потужністю 86,1 м (с. Перемога). При загальному плавному зануренні відкладів підсвіти у бік ДДЗ простежуються ділянки різких змін абсолютних відміток і відповідних коливань значень потужностей осадків у місцях їх інтенсивного розмиву річковими долинами байоського віку.
На території аркуша у відкладах підсвіти виділяються два горизонти – піщано-карбонатний і глинисто-карбонатний (ІІа й ІІІа біостратиграфічні зони Л.Я. Сайдаковського). Нижній, піщано-карбонатний, складений здебільшого пісками і пісковиками на глинисто-карбонатному цементі з проверстками конкреційних вапняків, потужність і кількість яких збільшується у напрямку ДДЗ. Піски й пісковики переважно кварцові, зеленувато-сірі, рідше строкаті, дрібнозернисті до алевритових, вапнисті, з домішкою гравію кварцу, кременю, вміст яких збільшується у базальній частині підсвіти. На цьому ж рівні зустрічаються катуни зеленувато-сірих глин. Для акцесорних мінералів характерний підвищений порівняно з підстилаючими породами дронівської світи вміст рожевого гранату.
Юрська система
На території аркуша утворення юрської системи значно поширені. Не простежуються вони лише у крайній південно-західній його частині. Конфігурація межі поширення юрських осадків свідчить про тісний її зв’язок із рельєфом кристалічного фундаменту, на поверхні якого вони відкладались.
Відклади юрської системи з розмивом залягають на породах фундаменту, корах його вивітрювання, осадках тріасу і незгідно перекриваються утвореннями крейдової й палеогенової систем. Вони похило занурюються у північно-східному й східному напрямку у бік ДДЗ. Глибини залягання покрівлі юрських утворень змінюються від 36,5 м (с. Тарасівка) на півдні у долині р. Стугна до 200,0 м (с. Велика Димерка) на північному сході. Значення абсолютних відміток покрівлі відповідно знижуються від +105,0 м (с. Мар’янівка) на південному заході до -88,7 м (с. Велика Димерка) на сході. Тут також зафіксовано максимальну потужність юрських осадків у межах території аркуша – 236,9 м (с. Велика Димерка). Представлені вони континентальними і морськими утвореннями піщано-глинистого й карбонатно-глинистого складу. У розрізі юрських утворень вирізняються осадки середнього й верхнього відділів.
Середній відділ
Представлений породами байоського, батського й келовейського ярусів. На площі аркуша виділяються осадки орельської, підлужної, ніжинської, ічнянської світ та нижньоіваницької підсвіти, що входить у відповідну світу, яка охоплює також і осадки верхнього відділу юрської системи.
Байоський ярус
Орельська світа J2or
Об’єднує виключно відклади байоського віку, які на площі аркуша розвинені досить нерівномірно. Відсутні у крайових його частинах на півночі, заході й півдні території. На півночі осадки не простежуються на північ від межі, що проходить по лінії населених пунктів за 2 км на північ від с. Дубрава – с. Ленінське – с. Бабинці – смт. Ворзель – смт. Пуща Водиця – м. Вишгород – с. Хотянівка – с. Старі Петрівці. Південно-західна й південна межі поширення проходять через населені пункти с. Ясногородка – с. Новосілки – с. Ве-лика Салтанівка – с. Кодаки – с. Яцьки – с. Червона Слобідка – с. Червоне Перше – с. Черняхів – с. Гребені. У районі сс. Мотовилівка, Оленівка, Пінчуки в південно-західній частині аркуша відклади світи, виповнюючи западини у рельєфі кристалічного фундаменту, «язиками» вдаються вглиб УЩ. У межах оконтуреної площі утворення світи розвинені нерівномірно, серед поля їх суцільного поширення виділяються ділянки повної їх відсутності або скорочених потужностей, що чергуються з площами різко підвищених потужностей відкладів. В останньому випадку вони виповнюють западини у доюрському рельєфі.
Відклади орельської світи залягають на розмитих поверхнях фундаменту, кори вивітрювання, осадків тріасу. В основі світи, як правило, розвинені базальні крупнозернисті й гравійні піски. У разі їх відсутності нижня межа світи встановлюється за появою у розрізі вуглистих решток. Це стосується тих розрізів, де відклади орельської світи залягають на піщаних утвореннях нижнього тріасу. Відклади орельської світи незгідно перекриваються глинами підлужної і ніжинської світ. Як правило, верхня межа різка і однозначна, за винятком розрізів, де у покрівлі світи присутні глинисті проверстки (с. Новосілки). Крім того, поблизу межі поширення радченківської підсвіти ці глини помилково можуть бути прийняті за нижньотріасові утворення.
Максимальну потужність осадків орельської світи зафіксовано на північному сході – 59,9 м (с. Велика Димерка).
Байоський – батський яруси
Підлужна світа J2pd
У будові світи беруть участь відклади, що за віком відповідають верхам байоського і низам батського ярусів. Осадки світи поширені на північний схід від межі, що проходить через населені пункти с. Хмільна – с. Личанка – с. Липовий Скиток – с. Залізне – с. Погреби – с. Степок – с. Червона Слобідка. Вони є складовою частиною єдиної глинистої товщі байос-бат-ранньокеловейського віку, що майже повністю покриває територію аркуша і є водоупором регіонального значення.
Утворення світи незгідно, з розмивом, залягають на знівельованій поверхні відкладів орельської, серебрянської, дронівської світ, порід кристалічного фундаменту. Перекриваються згідно залягаючими глинами ніжинської світи. Верхня межа чітка, легко визначається у керновому матеріалі за зміною літофаціальних особливостей глин. Ці зміни чітко фіксуються на кривих гамма- і електрокаротажу. Відклади підлужної світи мають меншу гамма-активність і більший позірний опір, ніж глини ніжинської світи, що залягають вище.