Смекни!
smekni.com

Стратиграфія Києва (стр. 4 из 5)

Верхньоальбський під’ярус

Нижньобуромська підсвіта К1br1

Південно-західна межа її поширення проходить вздовж лінії населених пунктів с. Козинці – с. Михайлів – ка – с. Рубежівка – смт. Ірпінь – с. Шевченкове – с. Тарасівка – с. Новосілки – с. Козин – с. Українка – с. Черняхів.

Уздовж лінії сс. Раківка – Пуща Водиця – Осокорки смугою завширшки 2–10 км відклади світи збереглись тільки у вигляді невеликих острівців площею 1–4 км2. Такий острів площею 8 км2 зберігся у районіс. Велика Вільшанка.

Представлені породи підсвіти трансгресивно залягаючою на верхньоюрських або на загорівсько-журавинських відкладах товщею прибережно-морських пісків сірих, зеленувато-сірих до сіро-зелених різно-зернистих (від дрібно – до середньозернистих кварцових, глауконіт-кварцових різною мірою глинистих, слюдистих.

Верхній відділ

У складі верхньокрейдових відкладів виділяються сеноманський і турон-коньякський яруси.

Сеноманський ярус

Характеризується значним розвитком. Абсолютні відмітки його залягання змінюються від -74,0 м до +94,0 м. Потужність відкладів коливається від 1–2 м до 22 м. Залягають вони без видимої стратиграфічної перерви на відкладах верхньоальбського під’ярусу або зі слідами значного розмиву на породах юри. Перекриваються відкладами туронського ярусу з поступовим переходом і палеогену – з розмивом. Сучасна південно-західна межа поширення проходить по лінії населених пунктів с. Перевіз – с. Плесецьке – с. Мал. Солтанівка – с. Митниця – с. Яцьки.

У складі ярусу виділяються нижній, середній і верхній під’яруси.

Нижньосеноманський під’ярус

Верхньобуромська підсвіта (К2br2)

Поширена скрізь. Представлена піском зеленувато-сірим, місцями темно-зеленувато-сірим кварц-глауконітовим, слабо слюдистим. Як правило, піски однорідні сипучі з гніздами і стяжіннями конкреційного пісковику. У пісках значний вміст глауконіту (до 30%). Пісковики кварц-глауконітові часто зливні з опалово-халцедоновим цементом, з великою кількістю спікул губок. У базальній частині розрізу простежуються конкреційні стяжіння пісковику кременистого, що переходить у кремінь. Потужність світи до 12 м. Вік відкладів підтверджується знахідками форамініфер Arenobulimina sabulosa Chapm., Rugoglobigerina holzli (Hagen), Anomalina cenomanica Brotz., Discorbis sanjarensis Liph.

Середньо-верхньосеноманський під’яруси

Товща писальної крейди і мергелів2 кm)

У складі товщі виділяються нижня і верхня пачки.

Нижня складена вапняковими кварц-глауконітовими пісками, що переходять вгору по розрізу у піщаний глауконітовий мергель. Для відкладів і верхньобуромської підсвіти, і описуваної пачки властива рясна мікрофауна, спікули губок, голки їжаків, белемніти, брахіоподи, двостулкові, гастроподи. Характерні також жовна, фігурні стяжіння фосфоритів.

Верхня пачка представлена мергелями білими і світло-сірими крейдоподібними щільними піщанистими,

зі значною домішкою дрібних зерен кварцу, глауконіту, кількість яких збільшується до підошви пачки, де зустрічаються стяжіння фосфоритів, кременів. Потужність світи до 10 м.

Туронський і коньякський яруси

Товща крейди (К2к)

Без слідів перерви на відкладах товщі писальної крейди і мергелів залягає однорідна товща мергелю, мергелистої крейди і писальної крейди, потужність якої досягає 37 м. Від піщано-глинистих відкладів палеогену, що залягають вище, відділяється чіткою поверхнею розмиву. Сучасна межа поширення проходить на схід від лінії населених пунктів с. Клавдієво – с. Ворзель – с. Білогородка – с. Червоний Хутір – м. Бориспіль.

За палеонтологічними даними товща розділяється на три пачки: нижню (нижньотуронський під’ярус), середню (верхньотуронський під’ярус) і верхню (нижньоконьякський під’ярус).

Кайнозой

Палеогенова система

Палеогенові відклади представлені морськими утвореннями від прибережного до відносно глибоководного типу. Поширені вони майже на всій території аркуша. Найповніше розвинені на правобережжі Дніпра, де в їхньому складі присутня канівська серія нижнього еоцену, бучацька серія і київська світа середнього еоцену, обухівська світа верхнього еоцену, межигірська світа нижнього олігоцену і берекська – верхнього олігоцену.

На лівобережжі у долині р. Дніпра берекська, межигірська, обухівська, а місцями і київська світи повністю розмиті. Залягають палеогенові відклади трансгресивно на розмитій поверхні крейди, юри або докембрію. Перекриваються пісками новопетрівської світи або четвертинними відкладами.

Абсолютні відмітки їх підошви коливаються від +143,0 м (с. Фастовець) до -3,0 м (с. Велика Димерка), занурюючись на північний схід і схід. Загальна потужність палеогену змінюється на правобережжі Дніпра від 20 м до 92 м, на лівому березі – від 27 м до 84 м.

Відклади усіх підрозділів палеогенової системи виходять на дочетвертинну поверхню, а породи київської, обухівської, межигірської і берекської світ відслонюються у правому березі р. Дніпра, по долинах його правих приток і великих балок.

Нижній еоцен

Канівський регіоярус

Канівська серія P2kn

Відклади серії представлені прибережно-морськими піщано-глинистими утвореннями (до 30 м), що залягають трансгресивно з кутовим неузгодженням на утвореннях кристалічного фундаменту, юри та крейди. Поширені по усій території за винятком південно-західного району, де приблизно вздовж лінії населених пунктів с. Леонівка – с. Плесецьке – с. Мотовилівка – с. Мар’янівка – с. Вінницькі Стави вони виклинюються на припіднятому тут фундаменті.

Канівська серія складена переважно пісками. У нижній частині – темно-сірими або бурувато-сірими, іноді майже чорними, дрібно- і тонкозернистими до алевриту, слюдистими і глауконітовими, в основі – з проверстками чорних вуглистих глин, включеннями великих зерен кварцу, галькою кременю і жовнами фосфоритів.

Середній еоцен

Бучацький регіоярус

Бучацька серія P2

Відклади представлені товщею мілководних морських зеленувато-сірих глауконіт-кварцових пісків, що залягають трансгресивно на підстилаючих канівських відкладах. Південно-західна межа поширення серії проходить по лінії населених пунктів с. Сорочий Брід – с. Клехівка – с. Поліниченці. Підошва бучацької серії полого занурюється у північно-східному напрямку від +125,0 м (с. Мар’янівка) до +10,0 м (с. Велика Димерка). Потужність досягає 29,0 м (рис. 2.5).

Перекривається бучацька серія відкладами київської світи, а в межах долин і лівобережних терас – четвертинними відкладами. Від канівських пісків часто відділяється прошарком гравелистого піску і фосфоритової гальки. Вище залягають піски зеленувато-сірі дрібно- і тонкозернисті алевритові, глинисті. Верхня пачка представлена пісками сірими і зеленувато-сірими різнозернистими. У пісках зустрічаються дрібні чорні фосфорити і фігурні стяжіння пісковику сірого і темно-сірого кварц-глауконітового, здебільшого дрібнозернистого, на опаловому цементі.

Київський регіоярус

Київська світа P2kv

Характеризується практично суцільним поширенням на площі аркуша. Виняток становить невелика ділянка на південному заході (с. Велика Снітинка – с. Фастовець). Відсутня вона також внаслідок розмиву у четвертинний час у долині Дніпра (смуга завширшки 7–18 км) та в гирлах річок, що впадають у нього.

Відклади київської світи представлені морськими пісками, глинами і мергелями. Базальний горизонт складений пісками жовтувато-зеленувато-сірими кварцовими, глауконітовими, мергелистими, переважно дрібно- і середньозернистими, із численними фосфоритами бурого або темно-сірого кольору (3–4 см у діаметрі), що залягають трансгресивно. До підошви світи піски стають менш глинистими, карбонатність зменшується. Потужність пісків від 1 до 7 м, звичайно 3–3,5 м.

Верхній еоцен

Обухівський регіоярус

Харківська серія

Обухівська світа P2оb

Поширена тільки на правобережжі Дніпра, в той час як на лівобережжі повністю розмита. У повних розрізах, зокрема у стратотипі (кар’єр цегельного заводу у с. Халеп’я), у нижній частині безпосередньо на поверхні київської світи з досить чітким контактом (за даними по суміжних площах обухівська світа залягає на київській з стратиграфічним неузгодженням) залягає пісок алевритистий зеленувато-сірий, з плямами жовтого та бурого кольору, безвапняковий, з численними зростками піщаних фосфоритів та друзами гіпсу. Потужність 0,5–0,8 м. Вище залягає алеврит блакитно-сірий до синього глинистий, із лусочками слюди та зернами глауконіту, безвапняковий. Потужність 3,0–3,5 м. Завершується розріз товщею піщанистих, слюдистих, глауконітових, безвапнякових алевритів жовтувато-зеленувато-сірого кольору з численними світло-сірими та жовтими плямами, з гніздами та проверстками озалізнення. Потужність 6,5–7,0 м.

Нижній олігоцен

Межигірський регіоярус

Харківська серія

Межигірська світа P3mz

Залягає на розмитій поверхні обухівської світи з чіткою перервою. Складена мілководними морськими піщано-глинистими утвореннями, які і в стратотипі в с. Нові Петрівці, і в інших повних розрізах правого берега р. Дніпра чітко поділяються на дві частини.

Нижня частина в одних випадках складена пісками темно-сірими і бурувато-сірими різнозернистими різноверствуватими з прошарками темно-сірих глин і включеннями бурштину, вище за які залягає пачка перешарування залізистих пісковиків та бурувато-сірих глин; у другому випадку – прошарком різнозернистих темно-сірих пісків із стяжіннями фосфоритів; у третьому – прошарком пісків глауконіт-кварцових різнозернистих з глибами конкреційного глинисто-кременистого пісковику, який містить ядра та відбитки молюсків.