В Україні дерново-підзолисті ґрунти розглядають як самостійний тип і тому його поділяють на два підтипи: дерново-підзолисті і дерново-підзолисті оглеєні. Ці ґрунти займають понад 60 % території Полісся.
Загальна потужність горизонтів А і Е в різних районах Полісся коливається від 20 до 40 см, вміст гумусу від 1,0 до 2,0 %, ємкість вбирання від 2 до 6 мг-екв на 100 г ґрунту. Дерново-підзолисті ґрунти мають кислу реакцію, рН сольової витяжки становить 5,0-5,6. Завдяки інтенсивному промиванню ці ґрунти мають низький вміст поживних елементів, погані водні і фізичні властивості, низький ступінь оструктуреності.
Наведені факти свідчать про те, що цей тип грунту належить до категорії низькородючих ґрунтів.
Дерново-борові ґрунти сформовані на випуклих і рівнинних ділянках борових терас під сухими борами з бідною трав'янистою рослинністю. Ґрунтоутворюючими породами цих ґрунтів є давньоалювіальні і воднольодовикові відклади піщаного і глинисто-піщаного гранулометричного складу.
Дерново-борові ґрунти бідні на гумус (0,9-1,9 %), оксиди, карбонати та інші сполуки; дуже бідні на азот, фосфор, калій, мікроелементи, особливо на бор, мідь, цинк; мають низьку ємність вбирання і слабко кислу реакцію ґрунтового розчину (рН водної витяжки становить 6,0-6,5).
Основним заходом поліпшення родючості цих грунтів є зміна їх гранулометричного складу (гайнування, внесення цеолітів тощо).
Дерново-карбонатні і дернові ґрунти сформувалися на карбонатних ґрунтоутворюючих породах (вапняки, крейдяні відклади, вапнякові мергелі, туфи, валунні суглинки з уламками вапняків тощо).
Дернові ґрунти мають добре виражений дерновий і слаборозвинений підзолистий горизонти, високий, вміст гумусу, слабко кислу або нейтральну реакцію, міцну грудкувату структуру та інші позитивні властивості, які вказують на його високу родючість.
Дерново-карбонатні ґрунти мають подібні властивості, але внаслідок щебенюватості, малої вологоємкості і низької водоутримуючої здатності є слаборозвиненими і, порівняно з дерновими, мають нижчу родючість.
Лучні ґрунти сформувалися на понижених ділянках рельєфу і в заплавах річок на алювіальних, делювіальних і льодовикових відкладах під трав'янистою рослинністю. Подібними до них є дернові глейові, які формуються в умовах надмірного ґрунтового і поверхневого зволоження. Ці ґрунти мають глибокий гумусний горизонт і порівняно високий вміст гумусу (3-5 %).
На лучних і освоєних дернових оглеєних ґрунтах вирощують овочеві і кормові культури.
Болотні ґрунти на Поліссі займають близько 10 % території. Найпоширенішими серед них є низинні болота. Вони займають значну площу в нашій країні - до 95 % болотного фонду. Ґрунти цього типу формуються в заплавах річок, на притерасних пониженнях, днищах балок тощо.
У профілі цих ґрунтів виділяють такі горизонти: лісова підстилка або лучна повсть (О), торфовий (Т), глейовий (О) і материнська порода (С). В умовах інтенсивного розкладання органічної маси між торфовим і глейовим горизонтами формується гумусний горизонт (А). Залежно від режиму ґрунтових вод і їх мінералізації на певній глибині формується рудяковий горизонт (ВГ) - скупчення болотної руди.
Ґрунти верхових і перехідних боліт становлять всього 5 % болотних ґрунтів України. Вони поширені в основному на Поліссі і в Карпатах. Ці ґрунти сформувались на безстічних западинах, неглибоких пониженнях вододілів, терасних пониженнях тощо.
Основними діагностичними ознаками торфових ґрунтів є потужність торфового горизонту, величина зольності, ступінь розкладання і гуміфікації органічних речовин.
За вмістом золи торфові ґрунти поділяють на слабкозольні (12 %), середньозольні (12-20 %) і багатозольні (20-50 %). Ґрунти верхових боліт є слабкозольними (2-6 % золи). Зольність низинних боліт середня і висока.
У сільському господарстві широко використовуються низинні болотні ґрунти, які містять багато азоту, фосфору, інших зольних елементів і мають слабкокислу реакцію.
Основним меліоративним заходом на цих ґрунтах є зниження рівня ґрунтових вод.
Сірі лісові ґрунти і чорноземи опідзолені в зоні Полісся займають значну територію, але основні їх площі зосереджені в Лісостепу. Тому характеристику цих ґрунтів буде наведено в наступному параграфі.
Орні землі Полісся займають понад млн.. га, або 45 % всієї земельної площі зони. Низький процент сільськогосподарського освоєння ґрунтів Полісся пояснюється тим, що значні площі зайняті лісом, чагарниками і болотами.
Сільське господарство зони спеціалізується на виробництві продукції тваринництва, льону, картоплі, хмелю, овочів, жита.
Основними заходами підвищення родючості ґрунтів Полісся є вапнування, поглиблення орного горизонту, внесення високих доз органічних і мінеральних добрив, осушення перезволожених ґрунтів, гайнування піщаних ґрунтів тощо.
Ґрунти Лісостепу. Зона Лісостепу займає 20,2 млн. га, або 34 % земельної площі України. Тут зосереджено 37 % орних земель України. Ґрунтовий покрив зони дуже різноманітний. У структурі ґрунтового покриву значні площі займають сірі лісові ґрунти, чорноземи опідзолені, чорноземи вилутуваті, сірі лісові і чорноземи реградовані, чорноземи типові та ін.
Сірі лісові ґрунти сформовані переважно на лесах і лесовидних суглинках різного механічного складу - від легких до важких суглинків, яким характерна карбонатність, За ступенем опідзолення і гумусованості їх поділяють на три підтипи: ясно-сірі, сірі і темно-сірі.
Ясно-сірі зовні схожі на дерново-підзолисті ґрунти. Характерними особливостями цього підтипу є чітко виражений елювіальний горизонт (Е).
У сірих лісових ґрунтів суціального елювіального горизонту немає, тут він замаскований гумусом і має бурувато-сіре забарвлення, темніше, ніж у ясно-сірих. Порівняно з іншими підтипами сірі лісові грунти найпоширеніші в Лісостепу.
Темно-сірі лісові ґрунти відрізняються від перших двох підтипів більш глибоким заляганням гумусного горизонту і слабшим опідзоленням.
Вбирний комплекс сірих лісових ґрунтів насичений Са2+, Мg2+ і Н+. Увібраний водень становить 20-25 % загальної кількості увібраних основ. Сума увібраних основ становить: у ясно-сірих - 6,9 - 8,8, сірих - 9-15, темно-сірих - 12-22 мг-екв на 100 г ґрунту.
Реакція ґрунтового розчину кисла: рН сольової витяжки ясно-сірих лісових ґрунтів становить 4,8-6,0, сірих - 5-6,1, темно-сірих - 5,5-6,5.
Вміст гумусу збільшується від ясно-сірих до темно-сірих ґрунтів (від 4 % у ясно-сірих до 6-10 % у темно-сірих). Всі сірі лісові ґрунти України мають середній і високий ступінь забезпеченості рухомими формами поживних речовин.
Отже, сірі і темно-сірі лісові грунти належать до категорії високо родючих ґрунтів. Ясно-сірі лісові грунти при систематичному удобренні, вапнуванні та високій агротехніці можуть також давати високі і стійкі врожаї сільськогосподарських культур.
Чорноземи типові займають 35 % загальної площі лісостепової зони і становлять 54,6 % її орних земель. Поширені від передгір'я Карпат на заході до лівого берега Осколу на сході. Сформовані на лесових породах під лучними степами і характеризуються потужним гумусним горизонтом (0,6-1,2 м). Вміст гумусу збільшується з півночі на південь і з заходу на схід: у цілинних ґрунтах його 5-9 %, в освоєних - 3-5 %.
Чорноземи типові мають нейтральну реакцію ґрунтового розчину, високу ємкість вбирання (20-40 мг-екв на 100 г ґрунту), міцну грудкувату структуру.
Чорноземи опідзолені поширені в основному на Правобережжі навколо Подільського лісового масиву і в передгір'ях Карпат.
Характерною особливістю цього підтипу є глибоке вимивання карбонатів, які «скипають» в породі на глибині 120-140 см. Основна морфологічна ознака опідзолених чорноземів - наявність борошнистої присипки, яка вкриває структурні агрегати в нижній частині горизонту А і у верхній частині горизонту В.
Чорноземи опідзолені пройшли степову і лісову стадії розвитку. Тому поряд з ознаками типових чорноземів вони мають ознаки, властиві сірим грантам: вилугуваність, кислотність, знижена насиченість основами тощо.
До підтипу чорноземів опідзолених відносять і чорноземи реградовані, походження яких трактують двояко.
1) чорноземи реградовані є результатом окультурення опідзолених і вилугуваних чорноземів;
2) формування реградованих чорноземів є природний ґрунтоутворенний процес в місцях знищення лісу і розвитку багатої трав'янистої рослинності. У реградованих чорноземів спостерігається відновлення ознак, властивих чорноземам.
Чорноземи випугуваті вклинюються або облямовують масиви чорноземів опідзолених і типових. Вони сформувалися під розрідженими парковими лісами, на узліссях та під різнотравно-злаковими степами на більш вологих ділянках
У вилугуваних чорноземів немає елювіально-ілювіальної диференціації профілю і кремнеземистої присипки, які характерні для чорноземів опідзолених. Карбонати у цих ґрунтів також вимиті до ґрунтоутворюючої породи.
Вплутуванні чорноземи містять 4-8 % гумусу, мають слабкокислу, близьку до нейтральної, реакцію ґрунтового розчину (рН = 6-6,8), вбирний комплекс на 93-98 % насичений основами.
Чорноземні ґрунти мають високу природну родючість. Вони містять до 0,4 валового фосфору, 2-3 % валового калію, і до 0,35 % валового азоту, багато кальцію, магнію і мікроелементів у водорозчинних сполуках. Винятком є фосфати (зокрема, фосфат кальцію), які погано розчиняються у воді. Тому на чорноземах широко застосовують суперфосфат як легкорозчинну форму фосфату.