Смекни!
smekni.com

Державний бюджет його структура та шляхи збалансування (стр. 3 из 8)

Формування доходів бюджету може відбуватись за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. До внутрішніх відносять ВВП і національне багатство, які вироблені на те­риторії даної країни, до зовнішніх — ВВП (а іноді й національне багатство) інших країн, який надходить у вигляді державних по­зик або репараційних платежів, тощо.

1.3. Класифікація видатків та форми бюджетного фінансування.

В основі сучасного розуміння сутності бюджетних видатків має бути суспільний вибір, мотивації та інтереси людей, які при­ймають рішення: від рядових виборців до парламентаріїв і прези­дента. В умовах розвинених демократичних засад обсяг бюджет­них видатків визначається колективними рішеннями, які, у свою чергу, залежать від індивідуальних преференцій членів суспільс­тва. Звідси випливає, що держава — лише інструмент у руках суб'єктів демократичного політичного процесу, яка реалізує во­лю більшості у виборі бюджетно-політичних цілей. У випадку орієнтації уряду на активізацію політики економічного зростання він буде всебічно сприяти процесам пожвавлення економічного життя суспільства, здійсненню видатків на освіту, фундамен­тальні наукові дослідження тощо. Таким чином, видатки бю­джету є інструментом досягнення вищого критерію справедливо­сті у розподілі державних благ з метою досягнення граничного рівня добробуту для кожного члена суспільства. Матеріальну ос­нову видатків бюджету становлять грошові кошти, які спрямову­ються урядом та іншими адміністративними органами влади на фінансування економічної діяльності, соціальної сфери і соціальних потреб населення, на державне управління, оборону та інші загальнодержавні потреби.

Кожний з видатків бюджету має кількісну й якісну характеристи­ку. Кількісне визначення пов'язане з величиною виділених бюджет­них коштів. Якісна характеристика дає уявлення про економічну природу і суспільне призначення кожного виду бюджетних видатків.

У видатках бюджету виявляється фінансова політика держави у сферах державного регулювання і стимулювання виробництва, фінансового забезпечення соціального захисту населення, розви­тку науково-технічного прогресу, міжнародної діяльності. Тому перелік витрат, їх склад і структура постійно змінюються залеж­но від конкретної економічної ситуації.

З метою забезпечення управління процесами розподілу і ви­користання бюджетних коштів видатки бюджету систематизують і групують за певними економічними ознаками залежно від галу­зевого й організаційного спрямування, від рівня державного управління. Наукова класифікація видатків бюджету здійснює­ться за такими ознаками:

а)роллю у відтворенні виробництва;

б)суспільним призначенням;

в)галузями економіки і соціальної сфери;

г)цільовим призначенням;

д)рівнями бюджетної системи.

За роллю у відтворенні виробництва видатки бюджету по­діляються на поточні і капітальні. Поточні видатки спрямовую­ться на забезпечення діяльності підприємств та установ вироб­ничої і соціальної інфраструктури суспільства, утримання органів управління, армійських підрозділів та ін. Це видатки державного і місцевих бюджетів на фінансування мережі під­приємств, установ, організацій та органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соці­ального захисту населення й інших заходів, що не належать до видатків розвитку. У складі поточних видатків окремо виділяю­ться видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі переліче­них вище об'єктів із зазначенням усіх факторів, які вплинули на обсяг видатків.

Капітальні видатки характеризують фінансування розвитку суспільства. Видатки розвитку — це витрати державного і місце­вих бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної дія­льності, зокрема на фінансування капітальних вкладень виробни­чого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови економіки, субсидії та субвенції на інші потреби, пов`язані з розширеним відтворенням.

Відповідно до такого розподілу видатків можуть формуватися два окремі бюджети — поточний і бюджет розвитку. В Україні Бюджетним кодексом передбачено виділення видатків на поточні і капітальні цілі, але окремі бюджети відповідно до такого розпо­ділу не складаються.

Поділ видатків залежно від суспільного призначення характе­ризує фінансове забезпечення економічної, соціальної, оборонної та управлінської функцій держави. Відповідно до цього видатки бюджету спрямовуються на економічну діяльність, соціальний захист населення, в соціальну сферу, оборону, управління, між­народну діяльність, на обслуговування державного боргу.

Галузевий розподіл бюджетних коштів характеризує фінансу­вання галузей економіки (промисловості, сільського господарст­ва, будівництва, транспорту, зв'язку тощо), соціальної сфери (освіти, культури, охорони здоров'я) та інших видів діяльності. Змінюючи пропорції в розподілі бюджетних коштів між галузя­ми, держава впливає на структуру економічної та соціальної сфер, стимулює розвиток принципово нових галузей економіки і видів виробництва. У галузевій структурі бюджетних видат­ків може також здійснюватись групування видатків відповідно до цільових державних програм. Воно показує конкретних отримувачів бюджетних коштів, які є відповідальними за їх ефективне цільове використання. Таке адресне спрямування бюджетних коштів особливо важливе в умовах дефіциту фі­нансових ресурсів.

Цільове призначення бюджетних видатків відображає фінан­сування конкретних видів витрат: будівельні та монтажні роботи, обладнання, заробітна плата та ін. Така класифікація дає можли­вість здійснювати фінансовий контроль за цільовим використан­ням бюджетних коштів.

За рівнем бюджетної системи розрізняють видатки Держав­ного бюджету України і місцевих бюджетів. Кошти Державного бюджету витрачаються на цілі, визначені Законом про Держав­ний бюджет України, кошти місцевих бюджетів — на цілі і в ме­жах, затверджених Верховною Радою Автономної Республіки Крим і місцевими радами.

В основі розмежування видатків між бюджетами лежить ви­значення меж функціональних повноважень між окремими рів­нями державної влади й управління, цей розподіл може ґрунтуватися на принципах відомчої підпорядкованості та територіального роз­ташування. Принцип відомчої підпорядкованості означає, що суб'єкт бюджетного фінансування отримує кошти з того бюдже­ту, який відповідає рівню органу управління цим суб'єктом. Принцип територіального розташування означає, що фінансуван­ня здійснюється з бюджету тієї адміністративної одиниці, на те­риторії якої міститься суб'єкт фінансування. Нині основним є принцип відомчої підпорядкованості.

Фінансування видатків бюджету може здійснюватись у таких формах:

— кошторисне фінансування;

— фінансування інвестиційних проектів (бюджетні інвестиції);

— державні субсидії, субвенції, дотації (державні трансферти);

— бюджетні кредити.

Кошторисне фінансування є основною формою, за допомо­гою якої здійснюються видатки бюджету. Воно включає забез­печення виробничої та соціальної інфраструктур, оборони та управління. За цієї форми бюджетні асигнування виділяються на підставі спеціального документа — кошторису. У ньому розраховується обсяг бюджетних асигнувань, їх розподіл за статтями витрат з поквартальною розбивкою. Обсяг бюджет­ного фінансування визначається на основі показників, які ха­рактеризують масштаби діяльності підприємства, та встанов­лених (чи розрахованих) норм витрат. Норми витрат — основний елемент кошторисно­го фінансування, бо саме вони визначають обсяги видатків бюджету.

Бюджетне фінансування інвестиційних проектів характеризує виділення державних асигнувань на капітальні вкладення у вироб­ничу сферу. Суть цієї форми полягає у тому, що держава вихо­дячи зі своїх фінансових можливостей здійснює конкурсний від­бір найнеобхідніших та найефективніших проектів. Проекти, що не пройшли конкурсного відбору, можуть фінансуватись за раху­нок банківських кредитів та інших залучених коштів (наприклад, цільових інвестиційних позик). Обсяг видатків установлюється на основі спеціальних кошторисів, в яких визначається вартість спорудження відповідних об'єктів.

Державні субсидії являють собою форму надання державної фінансової допомоги юридичним та фізичним особам. Вони ма­ють на меті підтримання певних сфер діяльності, галузей чи під­приємств (наприклад, субсидії фермерам) і окремих верств насе­лення (наприклад, житлові субсидії). Державні субвенції перед­бачають пайову участь суб'єктів підприємницької діяльності у фінансуванні окремих витрат чи проектів. Державні дотації — це надання коштів з бюджету на покриття збитків підприємств. В основному вони стосуються державних підприємств. Недержав­ні підприємства можуть отримувати дотацію тоді, коли їх збитки виникають унаслідок певної політики держави, наприклад у сфе­рі ціноутворення.

Бюджетні кредити являють собою форму надання держав­ним підприємствам тимчасової фінансової допомоги на умовах поворотності. Це нехарактерна для бюджету форма його видат­ків, оскільки взаємовідносини держави з юридичними особами засновуються саме на безповоротній основі.

Форми бюджетного фінансування визначаються економічни­ми умовами, в яких функціонує бюджетний фонд держави. Із зміною конкретних умов господарювання поступово змінюються й самі форми бюджетного фінансування, а також межі їх застосу­вання.

Розділ 2. Особливості формування бюджету України.

2.1 Склад і структура доходів бюджету України.

Складі структура доходів бюджету характеризують фінансову політику та фінансовий стан держави. Дані про бюджет України (за вирахуванням фондів цільового признаення) наведені в таблиці ( див. Додаток 1 ). Як видно з них, структура доходів бюджету досить швидко змінюється, що пояснюється постійними перетвореннями і змінами в податковій системі України і неподаткових надходженнях до бюджету. Починаючи з 1992 р.бюджет формується головним чином за рахунок податкових надходжень ( рис. 1).