Система була виділена в 1841 році англійським геологом Родеріком Мурчісоном, який і дав їй назву «пермська система». В СНГ пермська система поділяється на два відділи й сім ярусів. Їх стратотипи знаходяться в Передураллі та Європейській частині Росії. Але через значні відміни в складі пермських фауни і флори в різних районах світу, що викликане ізольованістю морських басейнів й контрастністю кліматичних умов, встановлення цих ярусів забруднене. Тому в Західній Європі, та Північній Америці прийняті інші схеми поділу пермської системи. По цій же причині вироблена самостійна шкала для пермських відкладів Тетісу.
| СНГ Тетіс Західна Європа Північна Америка | |||||
| татарський | дорашанський | очоа | |||
| джульфинський | гваделупа капітан | ||||
| казанський | мідійський | борд | |||
| P2 | P2 | мургабський | цехштейн | ||
| уфимський | кубергандинський | верхній | леонард | ||
| кунгурський | болорський | червоний | |||
| артинський | яхташський | лежень | |||
| сакмарський | сакмарський | нижній червоний | вульфкемп | ||
| P1 | асельський | P1 | асельський | лежень | |
Пермський період був часом, коли завершувався герцинський тектогенез. Серед порід, що формувались в цей час значна роль належала лагунним і континентальним відкладам. Серед лагунних порід поширені кам’яна та калійна солі, гіпси, доломіти, ангідрити, хемогенні та оолітові вапняки, які звичайно чергуються з тонко відмученими глинами та алевритами. Серед відкладів континентального походження виділяються піщано-глинисті строкаті та лімнічні вугленосні породи. З морських відкладів пермі розвинені конгломерати, пісковики, різноманітні, органогенні вапняки, сланці, піщано-глинистий фліш.
Вулканогенні породи у складі як морських так і континентальних формацій поширені в Західній Європі, Азії, на Уралі, займають величезні площі на Сибірській платформі.
Органічний світ та його особливості.
В морях були поширені форамініфери; замкові брахіоподи, гоніатіти, які досягли розквіту в ранній пермі, в пізній пермі змінились цератітами. Було багато пелеципод, гастропод, остракоди та конодонтів; а також риб, що опанували морські, прісноводні й солонуватоводні басейни.
Стегоцефали продовжували розквіт в ранній пермі, в пізній пермі згасли, поступившись місцем плазунам. Численні рештки цих тварин відомі в відкладах верхньої пермі Південної Африки, Північної Америки. На території Росії вони вперше знайдені в басейні Північної Двіни в 1895 р. В.П. Амалицьким, де знайдені хижаки, наприклад Inostrantsevia, так й великі незграбні травоїдні парейзаври. В кінці пермі вимерли фузулініди, чотирипроменеві корали, табулят, більшість брахіоподи, гоніатіти, ортоцератіти, древні представники голкошкірих, останні трилобіти, багато древніх риб й ряд хребетних.
Наземна флора пермі – це збіднена флора карбону, але вона відрізняється присутністю хвойних. В другій половині пермі склад флори починає мінятися. Ці зміни були особливо різкими в зоні тропічного клімату, де з пізньої пермі почався мезофіт – ера розквіту голонасінних рослин, представлених хвойними, цикадовими й гінкговими. За межами тропічної зони мезофіт почався з тріасу.
Фузуліни: Pseudofusulina, Schwagerina, Neoschwagerina, Sumatrina тощо.
Кнідарії значно бідніші за карбонові. З табулят знайдені: Tetraporinus, Michelinia, Pseudofavosites – майже всі вимирають під кінець пермі. Верхньопермські табулят здебільшого дрібні форми, які переходять до паразитарного способу життя. Закінчують існування ругози – Caninia, Timania, Ufimia, Lonsdaleia.
Трилобіти при ще дуже широких ареалах представлені незначною кількістю родів: Phillipsia, Paraphillipsia, Griffithides, Neoproetus – які зникають в кінці пермі. Відомі інші членистоногі, серед яких остракоди та комахи.
Серед молюсків найбільше значення мають головоногі: Liroceras, Domatoceras, Parapinacoceras, Scyphoceras. Вимирають бактриди. Дуже розвинені амоноідеї – агоніатіти: Sundaites, Aktubinskia, Medlicottia. Спочатку дуже поширені, але в кінці пермі повністю вимирають гоніатіти – Thalassoceras, Timorites, Cyclolobus, Paragastrioceras. З’являються цератітіди – Otoceras, Xenodiscus. Серед бівальвії багато солонувато водних та прісноводних.
Брахіоподи характерні – Richthofenia, Lyttonia, Terebratula, Choristites, Strophalosia, переважна більшість їх наприкінці пермі зникає.
Хребетні – вимирають акантоди, зменшується кількість акул, з’являються акули з спіральною верхньою щелепою – Helicoprion. Серед кистеперих з’явилися родини целокантид. Прогресують кісткові промінепері як в морських так й у прісних водах.
Наземні хребетні через посуху зазнали значних змін у складі: з амфібій далі панували стегоцефали, серед яких з’явились форми, що пристосувались до життя в сухих лісових та степових умовах. Плазуни досягли великої різноманітності, їх розмноження і розвиток не залежали від наявності водойм.
Відомі два головних центри проживання і розвитку хребетних. Це південні й південно-західні штати США, де рештки поховані в континентальних відкладах нижньої пермі; та Південна Африка, де фауна пізньої пермі. В Американській провінції з амфібій характерні – Eriops, Cacops, батрахозаври, або жабо ящери, – Seymouria, Diplocaulus. Серед рептилій велику групу тут становили примітивні плазуни – котилозаври. Це справжні наземні тварини розмірів від ящірки до бегемота. Характерні їх представники – рослиноїдних Diadectes та молюскоїдні Labidosaurus, Romeria. Другу групу рептилій становили звіроподібні, переважно хижаки – пелікозаври, з кістковими виростами на хребцях, що утворювали високі захисні гребні. Розмір їх досягав 3,0 м – Sphenacodon, Dimertodon, Edaphosaurus.
В Африці рештки хребетних знайдено на півдні Капської провінції та Наталю, а також у районі о. Ньяса в породах гондванської серії, зокрема в пермсько-тріасовій світі Бофорт. Відклади містять величезну кількість родів й видів хребетних, причому їх комплекси вгору за розрізом змінюють один одного. Фауна пермських хребетних тут істотно відрізняється від північноамериканської й має ряд спільних рис з пермською фауною східної частини СЄП й Шотландії. Переважають рептилії. Порівняно нечисленні амфібії належать до стегоцефалів або лабіринтодонтів. Серед плазунів різні за способом життя та виглядом тероморфи та рослиноїдні котилозаври. Це великі незграбні рослиноїдні тварини, що досягали 2,7 м довжини, 1,2 м висоти, їх шкіра на спині й на боках вкрита панциром.
На СЄП рештки пермських хребетних знайдено в континентальних відкладах верхньої пермі Волго-Окського, Печоро-Двінського басейнів та Приураллі. Комплекс фауни подібний до південноафриканського. Разом з ними знайдено рештки глосоптерисової флори й прісноводних молюсків антракозій, також характерних для Гондвани. Тут знайдено лабіринтодонті амфібії, котилозаври, звіроподібні тероморфи.
В пермі відбулась також зміна в складі рослинного покриву. В центральній – тропічній провінції в ранній пермі, ще існували лепідолітові, хвощові, багато папоротевих, серед яких справжні папороті. У складі примітивних голонасінних чимало насінних папоротей, глосоптеридних та кордаїтових. В кінці ранньої пермі з'явились перші хвойні, саговникові й гінкгові. У пізній пермі головне місце в комплексі рослин належить хвойним та цикадовим. У гондванській та тунгуській провінціях, де в карбоні плаунові займали незначне місце, зміни в складі флори в пізній пермі менш чіткі.
Наприкінці пермі вимирають гоніатітіди, трилобіти, табулят, ругози, бластоїдеї, давні морські їжаки, майже всі спіріферіди, продуктіди, фузулініди, швагереніди. З хребетних – стегоцефали, примітивні рептилії, багато акантод, кистеперих, дводишних та давніх променеперих риб. З рослин зникають гігантські плавунові, давні папоротеподібні, каламітові, клинолисті, багато насінних папоротей, глосоптеридних та кордаїтів.
Загальна палеотектонічна схема на початок пермі:
Платформи: Ангарида складалась з СЄП, Західної Європи, Північна Америка – західна Ангарида; Таймир, Сибірська платформа, Китайська платформа – східна Ангарида; Гондвана: Бразильська, Індійська, Австралійська, Антарктична.
Складчасті системи: Західноєвропейська каледонсько-герцинська система; Урало-Тяншанська; Верхояно-Чукоцька; Східно-Азійська; Монголо-Охотська; Альпійсько-Гімалайська; Кордильєрська та Східно-Австралійська системи.
В Ангариді – Східна Європа – класична область розвитку пермі – західний схил Уралу, Передуралля та східна частина Російської плити: докунгурські відклади в західних районах складені вапняками, мергелями, доломітами з численними форамініферами – це осадки теплого мілководного моря. На схід вздовж західної окраїни Передуралля на сотні км тягнуться ланцюги рифових масивів, створюючи бар’єрний риф, побудований гідроїдними та моховатками, коралами, криноідними, форамініферовими та брахіоподовими вапняками. Висота рифів від кількох до 600–1000 м. Довжина – 2–3 км. Поховані рифові масиви часто є пастками нафти. На схід від смуги рифових вапняків – глинисті вапняки з форамініферами потужністю кілька м. Ще далі на схід з’являються спочатку алеврито-глинисті, піщано-глинисті і, нарешті, на самому сході Передуралля й на західному схилі Уралу – грубоуламкові відклади. Зі складу гальок зрозуміло, що руйнувався Урал, який був значної висоти, мав льодовиковий покрив…