Для підрозділу четвертинного періоду еволюція морських організмів протікала занадто повільно. Для його розчленовування має значення тільки викопна фауна наземних ссавців, деякі сімейства яких еволюціонували швидше. Підрозділ антропогена заснований на розробленому В.І. Громовим методі виявлення керівних фауністичних комплексів.
В умовах суші надзвичайно утруднюється широке поширення еволюціонуючих видів. Перешкоди для розселення видів і кліматичні відмінності ведуть до виникнення стійких відмінностей фауни різних зоогеографічних областей. Періодичне відновлення зв'язків між континентами призводило до ускладнень в ході розселення тварин. Значно різкіше проявляється ізолюючий вплив клімату, фізико-географічної обстановки. Негативну роль грає вкрай мала кількість залишків копалин.
Усе це обмежує можливості палеонтологічного методу.
Проте, біостратиграфічний принцип зберігає своє значення, засноване на безповоротності розвитку органічного світу і можливості міжрегіональної кореляції. Розвиток матеріальної культури людини дозволяє доповнити його використанням археологічних даних.
Допоміжне значення має тектонічний принцип, заснований на тісному зв'язку між утворенням континентальних відкладів з розвитком рельєфу і з коливальними рухами земної кори. Він знаходить вираження в геоморфологічному і ритмостратиграфічному методах розчленовування відкладів і застосовується в основному на початкових стадіях вивчення в рухливих зонах.
Все більшого значення набувають геохронометричні методи визначення абсолютного віку. Радіологічні і інші фізичні датування, а також палеомагнетизм дають підтвердження стратиграфічним побудовам, отриманим іншими методами, і служать надійним методом міжрегіональної і глобальної кореляції відкладів.
У зв'язку з великою складністю застосування основних принципів розчленовування, для отримання єдиної геохронологічної шкали антропогена потрібне паралельне вивчення літологічних, палеонтологічних і геохронометричних даних і взаємний контроль між ними. Лише такий комплексний підхід дозволить розробити достовірну стратиграфічну схему квартера.
Схема стратиграфії четвертинних відкладів
У схемі стратиграфії квартера виділяються загальна стратиграфічна шкала і місцеві або регіональні схеми розчленовування четвертинних відкладів окремих регіонів.
Загальними називаються стратиграфічні підрозділи, що служать загальними еталонами межрегіональній і глобальній кореляції і в сукупності становлять загальну стратиграфічну шкалу. Четвертинна система відповідає зоні загальної стратиграфічної шкали кайнозою, що виділяється по фауні форамініфер. Тому із загальних підрозділів біостратиграфічного обґрунтування в її складі виділяються тільки підзони, які служать для кореляції розрізів осадків океанічного дна.
У стратиграфії континентальних відкладів використовуються дробові підрозділи кліматостратиграфічного обґрунтування, або, разом з ним, що розрізняються і по фауні наземних ссавців (у провінційному масштабі).
У Стратиграфічному Кодексі СРСР виділяється п'ять основних одиниць кліматостратиграфічних підрозділів, підлеглих зоні загальної шкали:
1. Розділ (етап) - вища по рангу одиниця підрозділів четвертинної системи. Відповідає тривалому (0,8-1 млн.р.) етапу історії зміни клімату, що складається з численних кліматичних ритмів похолодання-потепління.
У четвертинній системі виділяється три розділи:
- Еоплейстоцен -в цілому відносно теплий кліматичний етап;
- плейстоцен - відповідає холоднішому кліматичному етапу;
- голоцен.
2. Ланка (пора) - кліматостратиграфічна одиниця, підпорядкована розділу.
Ланка відповідає складному ритму кліматичних змін тривалістю 200-300 тис.р. Вона складається з серії ритмів нижчого порядку, які групуються, утворюючи дві частини складного ритму – в цілому теплішу і холоднішу.
3. Ступінь (кліматоліт, або кліматема) - кліматостратиграфічна одиниця, підпорядкована ланці. Відповідає великій фазі глобального похолодання (кріохрон) або потепління (термохрон) клімату, під час якої відбувається корінна перебудова рослинно-кліматичної зональності і зміна ходу екзогенних процесів, принаймні в поясі середніх широт.
Палеонтологічна (головним чином палінологічна) характеристика ступенів обмежується виявленням типових екологічних угрупувань організмів, використовуваних як показники кліматичної обстановки.
Тривалість відрізків часу, що відповідають ступеням плейстоцена, коливаються від 20 до 100 тис.р.
Ступені можуть групуватися в надступені (додаткові підрозділи). Тривалість відрізків часу, що відповідають їм, - 80-150 тис.р.
Існує ще два нижчих по рангу підрозділи - стадіал і рівень (нашаруй). Хронологічний об'єм стадіала 5-10 тис.р., рівня - 1-5 тис.р.
Регіональні стратиграфічні підрозділи. У стратиграфії четвертинної системи використовуються регіональні підрозділи біостратиграфічного і кліматостратиграфічного обґрунтування.
Біостратиграфічне обґрунтування мають палінозони (виділяються за складом спорово-пилкових спектрів) і провінційні зони (виділяються за фауною наземних ссавців). Не зважаючи на велике значення таких підрозділів, проведення меж на основі біостратиграфії, внаслідок бідності відкладів копалинами, можливо лише в окремих випадках.
Основою побудови регіональних стратиграфічних схем є регіональні підрозділи кліматостратиграфіченого обґрунтування.
Основним регіональним кліматостратиграфічним підрозділом є кліматостратиграфічний горизонт - комплекс відкладів, що утворився за час однієї великої фази похолодання (льодовиковий горизонт) або потепління (міжльодовиковий горизонт) клімату (тобто на тих же принципах, що і ступінь). Якщо на значній площі декілька кліматостратиграфічних горизонтів не можуть бути простежені окремо, їх об'єднують в кліматостратиграфічні надгоризонти.
Нижня межа антропогена
Нижня межа антропогена відповідає 1,8 млн.р., тобто розташовується безпосередньо вище палеомагнітоного епізоду Олдувей.
Приблизно цей же рубіж (1,8 млн.р. - початок епізоду Олдувей) відповідає підошві верхнього вілафранка (у СРСР йому відповідає підошва апшеронського ярусу в Каспійскому басейні).
У океані нижня межа четвертинної системи відповідає підошві зони Globoro - talia truncatulinoides.
Будова четвертинних відкладів Російської рівнини
Будова четвертинного покриву в різних областях істотна по-різному. Були виділені ряд регіонів, гарниці яких, як правило, співпадають з контурами великих структурних областей. Усередині регіонів виділяються райони, в яких особливості будови четвертинної товщі обумовлені історією геологічного розвитку кожного району.
Європейська частина Росії в структурному відношенні є Східноєвропейською платформою. Вона поділяється на дві області: північну - льодовикову і південну - позальодовикову.
Льодовикова область
Будова четвертинного покриву. Зледеніння залишили специфічний рельєф і комплекс відкладів - пагорби і гряди, складені моренами і водно-льодовиковими відкладами, зандри, глибокі, переважно нині поховані долини виорювання.
У розрізах спостерігається чергування або накладення один на одного льодовикових і міжльодовикових відкладів. Велика частина розрізів неповна. Льодовикові і водно-льодовикові відклади збереглися краще, ніж міжльодовикові. Найбільша потужність відкладів (120-250 м) спостерігається у дольодовикових пониженнях, улоговинах льодовикового виорювання і в крайових зонах зледенінь.
Еоплейстоцен (1670-800 тис.р.). Відклади мало розвинені, вивчені погано і віднесені до Еоплейстоцену умовно. Утворюють древні глибокі долини, поховані під моренами і флювіоглаціальними відкладами. У долинах Пра-Волги, Пра-Оки, Пра-Москви і притоках Дона залягають на глибині 100-150 м. Представлені алювіальними пісками потужністю 3-4 м, рідше - лісовидними суглинками.
Клімат мав стійкий характер похолодання (по пилку).
Нижня ланка (нижній плейстоцен) об'єднує декілька горизонтів.
Донський горизонт. До нього імовірно відносяться морені утворення ПЗ Росії і Білорусії; залягає в основі четвертинної товщі.
Краще розвинений в Прибалтиці (названий дзукійским) - моренні і флювіогляціальні відклади.
Біловезький горизонт (близько 600 тис.р.) - міжльодовиковий. Відомий в Підмосков’ї, Прибалтиці, Білорусії, на Україні.
Це древній алювій Волги, Дону, Оки, Німану, Дніпра, Москви та ін. Потужність від 5-10 до 30-35 м. Крім того - малопотужні озерні супіски, піски, глини з торфом і рослинними залишками.
Залягає у врізах в корінні породи, нині похований.
В цей час були широко поширені хвойні ліси з домішкою широколистяних; на південь змінювалися лісостепами.
Окський (березинський) горизонт (542-440 тис.р.) - моренні утворення. Зазвичай знаходиться в похованому стані. Відомий в долинах річок Москви, Волги, Дона, Дніпра, Мезени, Печори, Вичегди, Ками та ін.
Потужність морени на ПС Російської рівнини змінюється від 1 м на височинах до 40-45 м в похованих долинах. У Білорусії (березинський горизонт) - від 2-3 м до 50-60, іноді до 70-100 м
У басейні р.Оки - важкі темно-сірі або бурі суглинки з уламками місцевих вапняків і кременів і кристалічних порід, принесених з Фенноскандії і з Нової Землі.
У долині р.Дон - сірувато-жовті, бурі суглинки з галькою і валунами кристалічних і осадових порід потужністю близько 20 м (раніше відносилися до дніпровського горизонту).
Середня ланка (середній плейстоцен) широко розвинена на Російській рівнині. На півночі - поховані, за межами піздньоплейстоценових зледенінь складають основні форми рельєфу.
Лихвинський горизонт (440-300 тис.р.) - міжльодовиковий. Відомий північніше і на захід від Московської області, в долинах Волги, Оки, Москви.