Представлений озерними і алювіальними відкладими.
У еталонному розрізі спостерігається наступне. У нижній частині III тераси р.Оки висотою 40 м на розмитій поверхні окської морени і біловезького алювія залягають алювіальні гравієві піски, озерні глини і лісовидні суглинки з похороненими ґрунтами потужністю 15 м. Відклади містять рослинні залишки, мікрофауну, діатомові водорості, молюски, велика кількість залишків риб, кістки ссавців середньоплейстоценового віку (хазарський комплекс).
На узбережжях Балтійського, Білого і Баренцевого морів накопичилися морські глини і піски потужністю 5-70 м з фауною морських молюсків і форамініферами.
Дніпровський горизонт (300-250 тис.р.) представлений льодовиковими і флювігляціальними відкладими, що покривають суцільним чохлом відклади, що залягають нижче. На поверхню відклади виходять на південь від межі московського зледеніння, де складає вододіли, оголюються в долинах річок, розкривається ярами і балками.
Дніпровське зледеніння було одним з найзначніших на Російській рівнині. Найбільш далеко на південь льодовик спускався по долині Дніпра.
Морена представлена щільними суглинками валунів бурого, темно-коричневого кольору, іноді набув чорного кольору від підстилаючих юрських глин і крейдових пісків. Грубоуламковий матеріал утворений вапняками, гнейсами, метаморфічними сланцями, кварцитами і гранітами. У багатьох місцях переважають місцеві карбонатні породи. Потужність морени на вододілах 10-20 м, в древніх пониженнях рельєфу і в крайовій зоні збільшується до 25-30 м.
Поверхня морени розмита, згладжена, дуже часто перекрита лісовидними суглинками.
Флювіоглаціальні відклади дніпровського зледеніння залягають під, усередині і на морені у вигляді окремих піщано-гравійно-галечних лінз. Вони також утворюють більш великі улоговини стоку, вкладені в морену або утворюють плоскі зандрові рівнини, що переходять на південь в поверхні IV надпойменної тераси Дона і Дніпра. Потужність алювія досягає 80 м.
В окремих місцях відомі озерно-льодовикові стрічкові глинисті відклади, що залягають на морені.
Одинцовський (рославльский) горизонт - міжльодовиковий - включає алювіальні, озерні і болотяні відклади; на півночі - морські осадки, що утворилися на нерівній поверхні.
Відклади представлені пісками, глинами, мергелями, торфом і гіттією, залягаючими на дніпровській морені. Потужність - від 0,5-1 до 40-50 м. Місцями горизонт представлений похованими ґрунтами, розвиненими на дніпровській морені.
Відклади містять залишки і пилок дуба, граба, в'яза, липи.
Московський горизонт (140-150 тис.р.) - льодовиковий. Морена широко поширена і залягає плащеподібно, охоплюючи вододіли і заповнюючи древні долини. На сході московський покрив змикається з тазовським покривом Західного Сибіру.
Льодовиковий покрив складався з окремих потоків льоду, що рухалися по древніх пониженнях і річкових долинах.
Морена в центральній частині Російської рівнини складається з суглинків валунів червонувато-бурого кольору. На ПЗ морена сіра і темно-сіра залежно від кольору підстилаючих корінних порід. Суглинки нешаруваті, несортовані, вапнякові, часто піщані, з валунами різноманітного складу (граніти, кварцити, гнейси, вапняки, сланці). В порівнянні з дніпровською мореною, московська містить менше кристалічних порід, валуни гірше окатані, вона менш карбонатна.
Потужність 10-30 м, в окремих пониженнях рельєфу і в крайовій зоні збільшується до 50-60 м.
У зв'язку з нерівномірністю відступання покриву, іноді виділяється два горизонта морени, розділених малопотужними флювіоглаціальними пісками. Край льодовика довгий час знаходився на рівні Клину і Дмитрова, де сформувалася потужна (до 100 м) кінцева стадіальна морена, що утворює в рельєфі Клинсько-Дмитровську гряду.
Флювіоглаціальні відклади, пов'язані із зледенінням, утворювалися під час настання і танення льодовиків. Вони представлені в основному шаруватими буро-сірими або жовтуватими пісками з гравієм і галькою, часто деформованими; місцями матеріал галечний для валуна. Потужність відкладів 5-10 м.
Флювіоглаціальні відклади часу відступання льодовика складають поверхню третьої тераси і представлені піщаними, гравієво-піщаними і галечними відкладами горизонтально- і косошаруватими, добре сортованими, часто залізистими. Потужність відкладів 8-10 м.
На південь від поширення морен московського зледеніння розвинені великі зандрові рівнини.
Верхня ланка (верхній плейстоцен).
Микулинський горизонт (міжльодовиковий) включає алювіальні, озерні, болотяні і морські відклади, що утворилися після відступання льодовиків московського зледеніння 120-110 тис.р. назад.
У області розвитку піздньоплейстоценових зледенінь відклади розділяють на московську і калининську морени.
У стратотипічному розрізі горизонту озерно-болотяні відклади представлені глинами, пісками, гіттією потужністю 10 м. Вони містять пилок дуба, граба, ліщини та ін.
У ПЗ частині льодовикової області серед лісовидних суглинків, що перекривають вододіли, широко розвинені микулинські поховані ґрунти, що відносяться до лісового типу.
Поза зоною покривного зледеніння микулинський горизонт найчастіше представлений алювієм, що складає нижні частини інших надпойменних терас в річкових долинах, - це шаруваті піски і супіски, часто з прошарками торфу, з гравієм, дрібною галькою; потужність - перші метри.
Валдайський надгоризонт. Калининське (ранньовалдайське - 50-60 тис.р.) і осташківське (піздньовалдайське - 20 тис. років) зледеніння часто розглядають як єдине валдайске зледеніння. Воно було набагато менше за московське. Виділялося декілька льодовикових потоків, що рухалися по пониженнях рельєфу і річкових долинах. Відступання льодовика було нерівномірним, внаслідок чого утворилося 6-7 великих стадіальних морен, що виділяються в рельєфі у вигляді високих гряд.
Валдайський льодовиковий рельєф має свіжий вигляд. Безліч морених гряд, пагорбів, озів і камів розвинена на усій площі колишнього льодовикового покриву. На Скандинавському щиті розташовувалася область екзарації, де збереглася безліч баранячих лобів і западин виорювання.
Морени калининського і осташківського зледенінь складаються з темно-сірих і червоно-бурих суглинків і глин, що містять велику кількість валунів і брил, а також відторженців. Потужність морен звичайні 10-15 м, в крайових грядах збільшується до 40-45 м.
У кінців крайових морен валдайського зледеніння широко розвинені зандрові рівнини і ози, а також льодовиково-озерні відклади, ками і стрічкові глини.
На південь від межі поширення льодовикового покриву відклади, утворені в льодовикову епоху, представлені алювієм верхніх частин I і II надпойменних терас, а також лісовидними суглинками, що перекривають вододіли і поверхні високих терас.
Середньовалдайський (молого-шекснинський) горизонт (50-23 тис.р.) формувався між калининським і осташківським зледеніннями.
У нього входять алювіальні, алювіально-озерні і болотяні відклади. Алювіальні відклади розвинені південніше осташківської морени, складають нижні частини перших надпойменних терас майже усіх річок і містять залишки теплолюбних рослин. Озерні і болотяні осадки представлені переважно глинами і торфом потужністю 10-20 м.
На південь від меж осташківського зледеніння формувалися ґрунти, розвинені на різних за генезисом відкладах.
Позальодовикова область
Позальодовикова область безпосередньо примикає до льодовикової; межа між ними проводиться умовно по південній межі поширення дніпровського зледеніння. На заході область примикає до Карпат, на сході - до Уралу.
Будова четвертинного покриву. В межах позальодовикової області розвинені різні за генезисом відклади, що залягають на нерівній поверхні корінних порід.
У позальодовиковій області вплив льодовиків позначався на природі області і у будові її четвертинного покриву. На площі, що безпосередньо примикає до покривів льоду, встановлюються перигляціальні умови з негативними середньорічними температурами, розвитком багаторічної мерзлоти, переважанням антициклонного клімату, епізодичним випаданням опадів, розрізненим рослинним покривом і холодолюбивою фауною. Розвивалися кріогенні процеси.
Під час зледеніння вітри, що дмуть з льодовикових покривів, розвівали морени, водно-льодовикові та ін. відклади, виносили маси пилу на південь, де вони відкладалися, утворюючи потужні товщі лесів.
Межі льодовикових покривів з кожним зледенінням відступали на північ, разом з ними переміщалася і перигляціальна область.
Еоплейстоценові відклади
Алювіальні відклади складають високі VII, VIII, IX тераси Дніпра, Дністра і їх приток. Вони представлені русловими і заплавними осадками - пісками, гравієм, глинами і суглинками потужністю 10-20 м.
Еоплейстоценові тераси на південь поступово знижуються і занурюються під молодші; алювій терас заміщається алювіально-озерними, лимановими, а потім і морськими осадками.
Морські осадки широко поширені в Прикаспії (апшеронські шари), Приазов’ї і Причорномор'ї. Це глини з прошарками пісків і алевритів, з фауною солонувато-водних, а іноді і прісноводих молюсків і мікрофауною.
Серед відкладів позальодовикової області виділяються покривні утворення - скіфські глини. Вони широко поширені на межиріччях від Предуралля до Карпат, залягаючи плащеподібно на корінних породах і еоплейстоценовому алювії і перекриваючись плейстоценовими лесами. Глини строкаті (червонувато-бурі, сірі, зелені), нешаруваті, в них зустрічаються піски, багато вапнякових і Mn - Fe утворень. У глинах простежуються 3-4 похованих червоно-бурих ґрунтових горизонти, утворених в умовах змінно-вологого і жаркого клімату.
Плейстоценові відклади
Виділяються нижньо-, середньо- і верхньоплейстоценові відклади. У кожній ланці виділяються усі горизонти. Як правило, кожен горизонт включає алювіальні, озерні, болотяні і еолові відклади.