Алювіальні відклади. На півдні річки існували як в міжльодовикові, так і в льодовикові епохи, і в них формувався алювій.
Алювій складає тераси, кількість яких в усіх долинах 5-6. На ділянках перетину зростаючих піднять з'являються додаткові локальні тераси.
У алювії кожної тераси виділяється дві свити: нижня, як правило потужніша (10-20 м), відкладалася в теплій кліматичній обстановці, міжльдовиковья; верхня - менш потужна (5-6 м і менш) накопичувалася в холодних умовах, що відповідають зледенінню.
Різновіковий алювій великих річок має строкатий фаціальний склад. Серед основних горизонтально- і косошарових галечно-гравієво-піщаних відкладів руслових фацій є присутніми глинисті, часто з торфом, осадки старичної фації і супісчано-суглинисті горизонтально- і хвилясто-шаруваті осадки заплавної фації. У основі майже завжди виділяється базальний горизонт.
Алювій усіх терас перекривається субаеральними утвореннями, причому чим древніша тераса, тим більша потужність покривних утворень.
Вгору по течіях річок Дніпра, Дону, Волги і їх приток "холодні" свити алювія середньо- і піздньоплейстоценового віку переходять в зандрові піски крайових зон дніпровського, московського і валдайского зледенінь. Вниз за течією тераси знижуються, нижній- і средньоплейстоценовий алювій перекривається молодшими відкладами і заміщається алювіально-озерними, лимановими і морськими осадками.
Субаеральні відклади
Сюди відносяться леси і лісовидні суглинки. Вони мають покривне залягання і еолове походження.
Леси залягають на вододілах і поверхнях терас, утворюючи покривні товщі потужністю в декілька десятків метрів. Горизонти лесів чергуються з горизонтами похованих ґрунтів (межі ґрунтів і лесів не порушені і не несуть слідів розмиву).
Леси утворилися в епохи зледенінь.
Утворення ґрунтів відбувалося в міжльодовикові епохи, коли припинялося інтенсивне винесення пилу. Їх потужність 0,5-2 м. Серед них зустрічаються різні зональні типи, залежно від клімату і ландшафту, існуючого в цьому районі.
Особливо добре розвинені ґрунти, що утворилися в микулинське міжльодовиков’я.
На розчленуванні лесів з горизонтами похованих ґрунтів і їх кореляції із зледенінням будується стратиграфія четвертинних відкладів південних районів.
Морські осадки
На узбережжях Чорного і Каспійського морів розвинені різновікові морські осадки, що знаходяться на різній висоті. Вони вказують на евстатичні коливання рівня морів упродовж четвертинного періоду.
Голоценові відклади льодовикової і позальодовикової областей.
Початок голоцену датується 10-12 тис.р. і є важливим рубежем в історії Землі: закінчилося останнє зледеніння; зникли перигляціальні ландшафти; розширились лісові зони; мамонтовий комплекс ссавців змінився комплексом фауни сучасного типу; у первісному суспільстві пізній палеоліт змінився мезолітом і потім неолітом.
Голоценові відклади широко розвинені на усій території льодовикової і зовнішньольодовикової області і представлені алювіальними, озерними, болотяними, елювіальними, осадками схилів і морів. Формування осадків триває і нині.
Голоценовий алювій складає заплаву і низькі тераси річок. Виділяються руслова, заплавна і старична фації. Потужність алювія досягає 10-15 м і більше.
Поширення і тип ґрунтів підпорядковане сучасній кліматичній зональності. Голоцен може бути розділений на чотири етапи, межі яких мають радівуглецеве обґрунтування: древній, ранній (бореальний період), середній (атлантичний і суббореальний періоди) і пізній (субатлантичний період). мінливість генетичний континентальний відклади четвертинний
Голоцен являється типовим міжльодовиков’ям. Головна тенденція змін його клімату - перехід від холодних умов кінця плейстоцена до теплого кліматичного оптимуму, а потім до нового похолодання.
Кліматичний оптимум припадає на середній голоцен, максимум потепління - приблизно 6 тис.р.
Пізній голоцен відмічений розширенням зони багаторічної мерзлоти, а період - XV - XIX ст. н.е. - посиленням зледеніння багатьох гірських областей і полярних архіпелагів (цей інтервал називають малим льодовиковим періодом або неогляціальним часом).
Температура повітря в помірних широтах в голоцені були на 6-12о вище, ніж в максимум останнього зледеніння. Межа живлення льодовиків підвищилася в середньому на 900 100 м. Льодовики полярних і гірських областей скорочувалися, причому в кліматичний оптимум скорочення прискорювалося, а при похолоданнях сповільнювалося або змінювалося наступанням. Коливання висоти межі живлення льодовиків в голоцені складали 150-200 м.