Однак, незважаючи на вжиті заходи, надходження податків були незначними, причому зібрані суми не переводилися до центру, а затримувалися на місцях.
Через нестачу коштів у центрі, насамперед, задовольнялися потреби Петрограда, бо всі розуміли, що коли революція в Петрограді виживе, вона виживе й у провінції. Але провінціям теж потрібно було за щось жити, тому Раднарком дав вказівку посилити фіскальну функцію, шляхом запровадження контрибуцій з місцевої буржуазії. Це право було надано місцевим радде-пам. Для цього в провінцію були відряджені червоні комісари та агітатори. Виступаючи перед ними в лютому 1918 p., В. Ленін наголошував: «Доходы Советов равняются 8 миллиардам, а расходы — 28 миллиардам. Конечно, при таком положении вещей мы с вами провалимся, если не сумеем вытащить эту государственную телегу. Мы скоро проведем в ЦИК закон о новом налоге на имущих, но вы это должны сами провести на местах, чтобы к каждой сотне, набитой во время войны, была бы приложена рука трудящегося».
У 57 губерніях до листопада 1918 р. місцеві ради зібрали контрибуцій на суму 816,5
млн руб. Найбільші суми було зібрано в Таврійській губернії 105 млн. руб., Саратовській 52 млн руб., Бакинській 49 млн руб.
Незважаючи на широкі права рад у сфері оподаткування, воно не задовольняло навіть найбільш невідкладних фінансових потреб на місцях.
Уряд вживав рішучих заходів щодо скорочення державних витрат. У лютому 1918 р. при Вищій раді народного господарства (ВРНГ) було організовано Особливий комітет з питань скорочення державних витрат. До речі, серед перших заходів цього комітету було зменшення заробітної плати вищим службовцям і чиновникам, які одержували високі оклади. Казначейство припинило виплату пенсій, які перевищували 300 руб. на місяць.
Неорганізований характер місцевого оподаткування, що провадилося в основному у формі контрибуцій із буржуазії та всіляких зборів із націоналізованих фабрик і заводів, у свою чергу, несприятливо позначався на фінансовому стані та всій роботі промислових підприємств.
Так, у бюлетені Центрального текстилю від 16 серпня 1918 р. повідомлялося: «Фабрики целых промышленных районов облагаются единовременными сборами, носящими или характер контрибуций, или характер земских и городских налогов, причем в отдельных случаях ставки сборов так высоки, что для уплаты их необходимо приступить к продаже машин или сырья; сырье и готовые изделия текстильной промышленности облагаются в разных местах разными совдепами совершенно произвольно и различными по размерам налогами, устанавливаются сборы за вывоз изделий из фабрик на железную дорогу, за выпуск изделий с железной дороги на фабрику, за выпуск шерсти с мойки, реквизируются ткани и т. д.»
У цей час керівництво країни дедалі більше починає обговорювати питання про перехід від контрибуцій до регулярних податків.
У зв'язку з цим великий інтерес викликають матеріали фінансової комісії, обраної Всеросійським з'їздом представників фінансових відділів рад у травні 1918р.
Виступаючи 12 липня 1918 р. на засіданні цієї комісії, заступник наркома фінансів Д. Боголєпов виклав точку зору На-ркомфіну, згідно з якою необхідно було здійснити повну централізацію доходів, поєднуючи її із системою дотацій органам місцевої влади в економічно слабких районах. Місцеві контрибуції, на думку Наркомфіну, слід було заборонити, оскільки вони не дають регулярного доходу і докорінно в основі підривають як самі джерела оподаткування, так і можливість справляння загальнодержавних податків. У доповіді говорилося про обкладання окремих, більш багатих верств населення лише одноразовим податком, щоб збалансувати кошториси на майбутнє півріччя, а застосування контрибуцій як карального заходу відхилялося зовсім.
Члени комісії, навпаки, підкреслювали саме каральне значення контрибуцій, заперечуючи проти їх справляння лише для задоволення суто господарських потреб. До контрибуцій вони підходили з чисто політичної точки зору, розглядаючи їх як засіб експропріації. Під час обговорення питання про контрибуції було прийнято рішення про заміну терміна «контрибуція» терміном «одноразовий революційний податок».
У цей час було прийнято декрет про запровадження 5-відсоткового збору з обороту торговельних підприємств, які забезпечували населення предметами особистого споживання і домашнього побуту. Тоді ж, у серпні 1918 p., було запроваджено одноразовий збір із приватних торговельно-промислових підприємств до фонду забезпечення сімей червоноармійців. Сплата цього збору передбачалась до 5 вересня 1918 р. в розмірі місячного заробітку працівників цих підприємств. За порушення правил його сплати стягувався штраф, у подвійному розмірі.
До прямих податків цього періоду належав податок із публічних видовищ і розваг (запроваджено в січні 1918р., скасовано в серпні 1919 p.). Цей податок мав цільове призначення, оскільки спрямовувався на соціальні потреби. Розмір ставки цього податку складав від 5 коп. (при ціні квитка нижчій за 50 коп.) до 33 коп. (при ціні вищій за 10 руб.).
У містах з вересня 1918 р. Раднарком запропонував місцевим радам утворити «фонд дитячого харчування» шляхом оподаткування населення. Декретом Раднаркому було встановлено такі розміри збору до цього фонду: з осіб найманої праці — половина денного заробітку; з осіб, що не перебувають на службі, але мають інші джерела прибутку — сума дводенної квартирної плати; із приватних торговельних підприємств, театрів і кінематографів — 50 відсотків валового денного виторгу.
Єдиною категорією податків, що відносно регулярно надходила й давала найбільш значні надходження до скарбниці, були непрямі податки. Наприкінці 1918 р. акцизи було замінено прямими нарахуваннями на користь держави, що розглядалися як основна форма оподаткування. Проте з розвитком системи прямого натурального постачання підприємств і установ та забезпечення перевезень без усякої сплати сума нарахувань непрямих податків дедалі зменшувалася. За другу половину 1918 р. замість передбачуваних 1503,5 млн. руб. було отримано лише 54,6 млн. руб.
До кінця 1918 р. було створено передумови для реформування податкової системи. На початку 1919 р. колегія Нарком-фіну визначила основні шляхи податкової реформи:
а) заміна великої кількості податків по можливості єдиним прибутково-майновим
податком;
б) посилення фундируваних прибутків;
в) оподаткування не лише прибутків, а й майна;
г) перетворення прямого оподаткування в істотне джерело бюджетних ресурсів;
д) справляння податків не лише грішми, а й натурою тощо.
При цьому в усій системі податкових заходів чітко простежувалися класові ознаки. Різко посилювалося оподаткування заможних верств міста і села. Сільська біднота цілком звільнялася від податків. Декретом від 24 грудня 1918 р. від сплати податків звільнялися також червоноармійці та члени їхніх родин.
Важливе значення для поповнення грошових ресурсів країни мав одноразовий надзвичайний десятимільярдний революційний податок, запроваджений ЗО жовтня 1918 р. Цим податком обкладалися лише імущі групи міського і сільського населення. Для кожної губернії установлювалася визначена сума (для Москви і Московської губернії — 3 млрд. руб., Петрограда і Петроградської губернії — 2 млрд. руб., для інших губерній — від 15 до 200 млн. руб.). Сума податку розподілялася губвиконкомами між містами й повітами, потім між волостями і населеними пунктами.
Від податку було звільнено всіх працюючих, заробітна плата або пенсія яких не перевищувала 1500 руб. на місяць, і вся сільська біднота. Запровадження цього податку особливо чітко виявило класовий підхід більшовиків у питанні про оподаткування громадян, утвердження диктатури пролетаріату.
Міські, сільські й волосні ради разом із комітетами бідноти складали списки платників і робили розкладку податку між ними.
В експозиції Музею історії податкової служби України ДПА є цікавий документ — листівка від «Центральной Раскладочной Комиссии по Чрезвычайному налогу при Киевском Губфинотделе». У ній зазначено: «В виду истечения срока внесения взносов согласно опубликованному в 70 номера «Известий» постановлению Губревкома от 16 марта о чрезвычайном налоге с нетрудовых элементов Киева Центральной Раскладочной Комиссией составлены списки лиц, уклонившихся от внесения налога на предмет их ареста. Центральная Комиссия напоминает, что к уклонившимся будет применена высшая мера наказания и во избежание суровых репрессий предлагает лицам, уклонившимся от внесения налогов по внешним признакам, озаботиться о своевременном внесении такого, т. к. списки уже переданы надлежащим властям на предмет ареста виновных. Для удобства платилыциков Касса Нарбанка на Институтской, филиала Нарбанка на Подоле и касса Казначейства открыты до 4 час. дня для приема взносов».
Жорсткий класовий підхід при запровадженні надзвичайного революційного податку мав значні негативні наслідки для радянської влади. Неграмотна податкова політика спричинила погіршення загальної соціально-економічної ситуації і в результаті привела до переходу селян Росії, включаючи навіть бідноту, на бік контрреволюції. А в Пермі через класові перекручення в запровадженні надзвичайного революційного податку ради було розігнано, а влада перейшла до рук білогвардійців.
З огляду на загальнополітичні ситуації, VIII з'їзд партії різко засудив недоліки у справлянні надзвичайного податку. У квітні 1919 р. було припинено справляння податку з окладів до 3000 руб. Це звільняло значну частину населення, особливо в селах, від сплати податку, хоча істотно зменшило загальну суму і сповільнило його надходження.