Коефіцієнт оберненості мобільних засобів, коефіцієнт оборотності оборотних активів (Ком) розраховується за формулою:
Ком = чистий дохід / оборотні активи = ф.2 ряд.035 / ф.1 ряд.260 (2.15)
Ком (п.п) = 6833,9/6862,7=0,99;
Ком (к.п) = 5659,7/6942,7=0,81.
На кінець періоду даний коефіцієнт показує зменшення швидкості обороту всіх мобільних засобів підприємства.
Коефіцієнт оборотності запасів (Коз) обчислюється як відношення виручки від реалізації до вартості запасів і затрат по балансу:
Коз = чистий дохід / запаси = ф.2 ряд.035 / ф.1 ряд. (100 – 140) (2.16)
Коз (п.п) = 6833,9/5651=1,2;
Коз (к.п) = 5659,7/5205,5=1,08.
Зниження даного коефіцієнта на кінець періоду свідчить про відносне збільшення виробничих запасів і незавершеного виробництва.
Коефіцієнт оберненості дебіторської заборгованості (Кодз) визначається як:
Кодз = чистий дохід / дебіторська заборгованість = ф.2 ряд.035 / ф.1 ряд.(150-210) (2.17)
Кодз (п.п) = 6833,9/1675,9=4,07;
Кодз (к.п) = 5659,7/2372,8=2,38.
Зниження цього коефіцієнта з 4,07 до 2,38 свідчить про те, що перетворення дебіторської заборгованості в кошти з кожним періодом зменшується.
Термін обороту дебіторської заборгованості (строк погашення дебіторської заборгованості) - тривалість періоду обороту в днях (Тобд) визначається як відношення календарного фонду часу за певний період до коефіцієнту оберненості дебіторської заборгованості:
Тобд =тривалість періоду/коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості (2.18)
Тобд (п.п) = 365/4,07 = 89 днів;
Тобд (к.п) = 365/2,38 = 153 днів.
Аналізуючи даний коефіцієнт ми бачимо, що строк погашення дебіторської заборгованості збільшився майже вдвічі.
Коефіцієнт оберненості кредиторської заборгованості (Кокз) як відношення виручки від реалізації до суми кредиторської заборгованості:
Кокз = чистий дохід / кредиторська заборгованість (2.19)
Кокз (п.п) = 6833,9/-2,5 = -2733,5;
Кокз (к.п) = 5659,7/7239,1 = 0,78.
Аналізуючи даний коефіцієнт ми бачимо, що на кінець періоду він збільшився.
3 НАПРЯМИ ПОКРАЩЕННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ
Як і в інших підприємств, в умовах кризи неплатежів у даного підприємства є нестача грошових коштів, проблеми зі збутом (великий обсяг готової продукції на складі) та з отриманням дебіторської заборгованості.
Щодо джерел отримання грошових коштів, то до них відносяться:
1. Реалізація продукції з негайною оплатою.
2. Отримання дебіторської заборгованості.
3. Продаж резервних грошових активів.
4. Продаж матеріальних і нематеріальних активів (зайвих запасів).
5. Отримання банківських кредитів.
6. Залучення інвестицій, приватного капіталу та інших внесків.
Перші чотири шляхи більш доцільні, тому що не приводять до збільшення валюти балансу. В цих випадках грошові кошти формуються шляхом реструктуризації активів. Два останніх – можуть використовуватись для підтримки поточної платоспроможності в крайніх випадках, тому що вони приводять до відволікання залучених фінансових ресурсів від цільового використання.
Щодо управління дебіторською заборгованістю, то найбільш ефективними будуть такі шляхи:
1) визначення термінів прострочених залишків на рахунках дебіторів і порівняння цих термінів із середніми показниками в галузі, показниками конкурентів і даними минулих років;
2) періодичний перегляд граничної суми кредиту, виходячи з реального фінансового становища клієнтів;
3) якщо виникають проблеми з одержанням грошей, то необхідно вимагати заставу на суму, не меншу, ніж сума на рахунку дебітора;
4) використання арбітражних судів для стягнення боргів при наявності порук чи гарантій;
5) продаж рахунків дебіторів факторинговій компанії чи банку, що надає факторингові послуги, якщо це вигідно;
6) при продажу великої товарної партії негайне виставлення рахунку покупцю;
7) використання циклічної виписки рахунків для підтримання одноманітності операцій;
8) відправлення поштою рахунків покупцям за декілька днів до настання терміну платежу;
9) страхування кредитів для захисту від значних збитків за безнадійними боргами;
10) обминання дебіторів з високим ризиком, наприклад, якщо покупці належать до країни чи галузі, що переживають істотні фінансові труднощі.
Слід приділити значну увагу збуту продукції за готівку. Цьому має сприяти правильна маркетингова політика (пошук нових, більш платоспроможних споживачів продукції, нових ринків, розширення збутової мережі тощо). Треба розробити гнучку систему знижок та кредитування для оптових покупців, вивчити ефективність організації та проведення сезонних розпродаж зі знижками в ціні. Ці всі заходи будуть закладом підвищення виручки, а також прибутку, що, в свою чергу, дозволить підвищити рентабельність капіталу.
Сума дебіторської заборгованості та запасів покриває суму оборотних активів у нормативному значенні. Якщо провести правильну політику по управлінню дебіторською заборгованістю, то необхідну суму можна отримати з неї, а частину дебіторської заборгованості спрямувати на покриття кредиторської. Але для цього потрібно вибрати найбільш доцільні строки платежів та форми розрахунків із споживачами (попередня оплата, оплата по факту відвантаження продукції). Доцільною, в даному випадку, є оплата по факту відвантаження продукції покупцям, а також надання знижок споживачам за умови попередньої оплати (для стимулювання надходження грошових коштів). Для поповнення власного капіталу треба, перш за все, оцінити вартість його залучення з різних джерел. До того, як звертатись до зовнішніх джерел формування власного капіталу, повинні бути реалізовані всі можливості його формування за рахунок внутрішніх джерел. А основні внутрішні джерела – прибуток та спеціальні фонди.
Але якщо сума власного капіталу із внутрішніх джерел є недостатньою, треба звертатись до зовнішніх джерел залучення. Це вимагає необхідність розробки емісійної політики підприємства. Основною метою цієї політики є залучення на фондовому ринку необхідного обсягу фінансових коштів в мінімально можливі строки і за мінімальну плату.
Процес управління вартістю залученого капіталу за рахунок зовнішніх джерел характеризуються високим рівнем складності і потребує відповідної кваліфікації виконавців.
Не слід також нехтувати позиковим капіталом. В розвинутих країнах за питомою вагою у складі залучених джерел фінансування значне місце займають саме банківські кредити та кредиторська заборгованість, в тому числі комерційний і товарний кредити. Необхідність кредиту як джерела поповнення фінансових ресурсів підприємства визначається характером кругообігу основних і оборотних активів. Як джерело фінансування, позиковий капітал теж має свої особливості:
1) відносна простота формування базових показників оцінки вартості. Це вартість обслуговування боргу в формі процентів за кредит;
2) виплати по обслуговуванню боргу відносяться на собівартість, що зменшує розмір оподатковуваної бази підприємства, тобто розмір вартості позикового капіталу зменшується на ставку податку на прибуток;
3) вартість залучення позикового капіталу має високу ступінь зв'язку з рівнем кредитоздатності підприємства, оціненого кредитором. Чим віще кредитоздатність підприємства по оцінці кредитора, тим нижче вартість залученого позикового капіталу;
4) залучення позикового капіталу пов'язано із зворотним грошовим потоком по обслуговуванню боргу та по погашенню зобов'язань по основній сумі боргу.
Вартість внутрішньої кредиторської заборгованості при визначенні вартості капіталу враховується по нульовій ставці, тому що це, фактично, безплатне фінансування підприємства. Але не можна збільшувати суму капіталу за рахунок цього джерела, бо якщо кошти затримуються на тривалий час в обігу і своєчасно не повертаються, це може стати причиною простроченої кредиторської заборгованості, що в кінці призведе до сплати штрафів, санкцій та погіршення фінансового стану.
Щодо позикового капіталу, то у підприємства при існуючій структурі коштів і низькій рентабельності активів у порівнянні з процентними ставками за кредит є дуже незначні можливості по його залученню. Треба в першу чергу вирішувати збутові проблеми і підвищувати кредитоздатність підприємства.
ВИСНОВКИ
Фінансовий стан – найважливіша характеристика економічної діяльності підприємства. Він відображає конкурентоспроможність підприємства, його потенціал в діловому співробітництві, оцінює в якій мірі гарантовані економічні інтереси самого підприємства та його партнерів за фінансовими та іншими відносинами.
За результатами проведеного в курсовій роботі аналізу фінансового стану можна зробити наступні висновки. Діагностика фінансового стану підприємства проводиться на основі його фінансової звітності та використання сукупності методів і робочих прийомів, що дозволяють структуризувати і ідентифікувати взаємозв’язки між основними показниками. Широко використовується при цьому система фінансових показників із шести груп: показники оцінки майнового положення, показники ліквідності, показники фінансової стійкості, показники ділової активності, показники рентабельності, показники положення підприємства на ринку цінних паперів. З урахуванням виявлених змін окремих показників фінансового стану надані пропозиції за наступними напрямками.
Покращення структури майна підприємства. В результаті перевірки виявили, що підприємство має «важку» структуру активів. Це спричиняє зниженню стабільності майна та зумовлює ризик втрати фінансової стійкості. Для покращення структури майна необхідно здійснити: скорочення обсягу довгострокових фінансових інвестицій, зниження запасів товарної продукції та виробничих запасів, скорочення обсягів короткострокової дебіторської заборгованості, збільшення суми високоліквідних активів, розширення господарської діяльності.