Більшість витрат здійснюється централізовано, проте деякі витрати, наприклад виплата грошового забезпечення, ремонт військової техніки, провадять військові округи і з'єднання. Всі витрати здійснюються з загальнодержавного бюджету. Міністерство оборони України складає зведений кошторис витрат і подає його Міністерству фінансів для включення до бюджету.
Міністерство фінансів України розглядає поданий кошторис щодо обґрунтування розрахунків і норм витрат. За необхідності в кошторис витрат Міністерства оборони вносяться корективи і уточнення.
У процесі виконання бюджету здійснюється контроль за витрачанням коштів з боку як Міністерства фінансів, таких фінансових служб у військових частинах під керівництвом Головного фінансового управління Міністерства оборони України. В аналогічному порядку визначають витрати на фінансування Національної гвардії та правоохоронних органів з урахуванням специфіки їхньої діяльності.
Витрати на управління розрізняють залежно від джерел їхнього покриття. Так, у цілому в державі вони мають досить складну структуру. Витрати на управління господарськими структурами різних типів і форм власності відносять на собівартість продукції, робіт і послуг. Господарські об'єднання, концерни, асоціації та інші формування покривають свої витрати за рахунок одержуваних відрахувань від прибутку підприємств, що входять до їх складу.
Витрати на управління установами соціально-культурної сфери передбачаються в кошторисах цих установ і окремо в бюджеті не виділяються.
Витрати на управління в бюджеті передбачаються тільки на утримання вищих і місцевих органів державної влади і управління, в тому числі законодавчої, виконавчої, судової влади і прокуратури. Розмір витрат визначають за кошторисом по кожному міністерству, відомству, Кабінету Міністрів, Верховній Раді, апарату Президента тощо. В кошторисі передбачають витрати за окремими статтями, в тому числі на заробітну плату управлінського апарату, відрахування на соціальне страхування, відрядження, витрати на придбання обладнання та інвентарю для управлінських цілей, ремонт адміністративних приміщень тощо.
Витрати за кошторисами обґрунтовуються відповідними розрахунками. Основними показниками для визначення витрат є чисельність працівників, посадові оклади, площа приміщень і норми витрат. Чисельність апарату центральних органів управління встановлюють Верховна Рада, Кабінет Міністрів, а місцевих — місцеві Ради народних депутатів.
Контроль за плануванням і витрачанням витрат на управління здійснює Міністерство фінансів України. Всі міністерства і відомства подають йому зведені кошториси своїх витрат для включення до бюджету. Аналогічно місцеві
представницькі та виконавчі органи подають свої кошториси для включення до місцевих бюджетів.
Фінансові органи перевіряють подані кошториси щодо обгрунтування витрат і дотримання чинного законодавства. При виявленні порушень у кошториси вносять відповідні зміни. В ході виконання бюджету фінансові органи здійснюють перевірки правильності та ефективності використання витрат на управління.
Чисельність апарату органів законодавчої та виконавчої влади, що утримуються за рахунок державного бюджету, за період з 1991 p. до кінця 1995 p. збільшилася в цілому на 44 %. У 1995 p. витрати на утримання апарату державного управління зросли у відношенні до ВВП в 1,4 раза. Зазначене збільшення чисельності апарату в окремих ланках державної влади та видатків на його утримання відбулося з таких причин.
Апарат Верховної Ради України зріс на 114 одиниць (з 848 до 992), або на 17 %, у зв'язку з формуванням професійного Парламенту, розширенням функцій апарату Верховної Ради та створенням при постійних комісіях апарату їхніх секретаріатів (на 01.02.1995 p. штатна чисельність апарату Верховної Ради досягла 1295 одиниць).
Апарат центральних органів виконавчої влади зріс на 5311 одиниць (з 9525 до 14 836), або на 55,8 %. За 1991-1994 pp. поряд з ліквідацією 12 центральних органів виконавчої влади та скороченням чисельності їхнього апарату і апарату ряду діючих органів у зв'язку з розбудовою України як незалежної держави було створено 29 нових міністерств, відомств та інших центральних органів з загальною чисельністю апарату 4657 одиниць. Крім того, у зв'язку з розширенням функцій апарат 18 діючих міністерств і відомств було збільшено на 1752 одиниці. В цілому кількість центральних органів державної виконавчої влади зросла на 16 одиниць.
Апарат місцевих органів виконавчої влади, підпорядкований міністерствам і відомствам, зріс на 16 980 одиниць (з 40 618 до 57 598), або на 41,8 %, у зв'язку з створенням нових місцевих органів різних державних інституцій.
Чисельність апарату органів місцевого і регіонального самоврядування, що утримуються за рахунок коштів місцевих бюджетів, зросла на 52 197 одиниць (з 116 764 до 168 961), або на 44,7 %. При цьому збільшення чисельності на 9097 одиниць пояснюється тим, що до 1992 p. витрати на утримання управлінь сільського господарства і продовольства здійснювалися за рахунок коштів підвідомчих підприємств, і чисельність їх не враховувалася у складі органів виконавчої влади, а з 1992 p. зазначені управління утримуються за рахунок коштів бюджету.
Крім того, після введення в дію Закону України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", згідно з яким місцевим Радам надано право самостійно затверджувати структуру і штати місцевих органів, чисельність їхнього апарату збільшилася на 43100 одиниць, з них органів обласної ланки — на 1600 одиниць, або на 9,7 %, міської ланки — на 15 370 одиниць, або на 54,4 %, районної ланки — на 10 446 одиниць, або на 34,1 %, сільських і селищних Рад - на 15 684 одиниці, або на 37,8 %.
Чисельність працівників судових органів зросла на 4792 одиниці, або на 35,8 %, згідно з рішенням Президії Верховної Ради України у зв'язку з проведенням судово-правової реформи.
До 1992 p. органи прокуратури фінансувалися за рахунок союзного бюджету. З 1992 p. вони фінансувалися з державного бюджету України. Чисельність їх за 2 роки зросла на 1375 одиниць, або на 12,8 %, у зв'язку з розширенням їхніх функцій.
Місцеві державні податкові інспекції (з 1996 p. — адміністрації) створено як самостійні органи у 1992 p. згідно з прийнятим Законом України "Про державну податкову службу". За 3 роки чисельність їхнього апарату зросла на 27 216 одиниць (з 27 184 до 54 400), або в 2 рази, у зв'язку з розширенням їхніх функцій та обсягів роботи з контролем за надходженням у бюджет платежів та сплатою податків як державними, так і комерційними підприємствами, приватними та іншими суб'єктами недержавних форм власності.
Формування митниць в Україні здійснюється з 1992 p. Відтоді чисельність їх працівників зросла до 18 256 одиниць у зв'язку з розвитком їхньої мережі та розбудовою державного кордону України.
Розширення структури, зростання чисельності штату органів державної законодавчої та виконавчої влади, на жаль, не супроводжувалися підвищенням рівня управління всіма сферами суспільного життя, в тому числі економікою.
Недосконале управління залишається одним з найістотніших факторів, що гальмують реформування економіки. Повільно впроваджуються заходи щодо структурної перебудови діючої системи управління економікою, зокрема забезпечення поетапного переходу від галузевої до функціональної структури управління, а також перенесення значної частини функцій управління в регіони. Це пояснюється насамперед відсутністю державної програми розвитку регіонального управління економікою та місцевого самоврядування.
Структурно невизначеною та малоефективною є система органів централізованого управління економікою. Великої шкоди прийняттю управлінських рішень завдає паралелізм функціональних повноважень деяких підрозділів Уряду України.
Прикладом структурної невпорядкованості може бути організація управління соціальною сферою економіки та її фінансового забезпечення. Розподілом грошових ресурсів цієї сфери займаються: Міністерство праці, Міністерство соціального захисту, Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд зайнятості, Фонд Чорнобиля, відповідні підрозділи Кабінету Міністрів, Міністерства економіки, Міністерства фінансів. Разом з тим до останнього часу відсутня ефективна вертикальна система організації адресної допомоги малозабезпеченим верствам населення.
Недостатньо дійовими є поки що органи державного управління, створені у зв'язку з ринковою трансформацією економіки — Фонд державного майна, Антимонопольний комітет, Державний комітет по земельних ресурсах та ін. Передусім цим пояснюється стихійність та некерованість впродовж останніх років приватизаційних процесів, не зменшення, а навпаки, посилення тиску монопольних структур на перебіг економічних процесів.
Найскладнішою ланкою управління виявилося управління державним сектором економіки. Існуюча система галузевого управління цим сектором за умов дії Закону України "Про підприємства в Україні" та інших нормативних актів, що обмежують права держави як власника майна, призвела до фактичної некерованості державних підприємств.
Держава, по суті, не володіє також інструментарієм економічного управління комерційним та приватним секторами економіки, зокрема розвитком фінансово-банківської системи Державна влада не взяла на себе функцію створення умов розвитку ринкової інфраструктури, чим значною мірою пояснюється їхня функціональна спотвореність. Внаслідок цього потенційна енергія комерційного та приватного секторів економіки є малоінтегрованою у сферу загальнонаціональних пріоритетів.
Викладене дає підстави для висновку: глибоке реформування структури державного управління, піднесення рівня управління всіма ланками економічного процесу — одне з найневідкладніших і найважливіших завдань органів законодавчої та виконавчої влади.