Викладене дає підстави для таких висновків:
зміна структури фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні цих установ, об'єктивно обумовлена змінами в їхній діяльності;
практика фінансового планування в установах соціальної сфери не відповідає сучасним вимогам. Методи розподільчого планування потреби в бюджетних ресурсах та позабюджетних коштів не передбачають необхідного взаємозв'язку та узгодження;
діючий порядок планування не створює умов для раціонального та ефективного використання фінансових ресурсів, впровадження прогресивних норм і нормативів, дотримання режиму економії.
В сучасних умовах виробництво потребує не тільки досконалих технічних засобів, а й постійного розвитку головної виробничої сили суспільства — людини. Без високої загальної культури працівників, спеціальних знань, належної професійної підготовки сучасне виробництво розвиватися не може.
На розвиток системи народної освіти направляються значні матеріальні та фінансові ресурси. Основним джерелом фінансування витрат на народну освіту, науку і культуру є державний бюджет.
Система народної освіти в нашій країні є єдиним комплексом послідовно пов'язаних між собою ланок виховання і навчання: дошкільне виховання, загальна середня освіта, позашкільне виховання, професійно-технічне навчання, середня спеціальна і вища освіта. Це закріплено в Законі України "Про освіту", прийнятому 23 травня 1991 p., та змінами і доповненнями від 23 березня 1996 p., де серед основних принципів державної політики в галузі освіти визначені такі:
доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітних послуг, що надаються державою;
рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;
гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;
органічний зв'язок з світовою та національною історією, культурою, традиціями;
незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій.
Україна на сьогоднішній день має розгалужену систему державної освіти, яка за кількісними показниками відповідає рівню розвинених країн світу. Однак за якісними показниками, характером завдань і можливостями, технологією
їх використання вона не задовольняє потреб населення України (табл. 3.1).
| Показник | 1990 | 1994 | 1995, %до 1990 |
| Дошкільні заклади, тис. | 24,5 | 23 | 0,94 |
| Кількість дітей, млн чол. | 2,4 | 1,9 | 0,79 |
| Охоплення дітей дошкільним вихованням, % | 57,2 | 48,5 | 0,85 |
| Загальноосвітні навчально-виховні заклади | 21825 | 22279· | 102,1 |
| Кількість у них учнів, тис. чол. | 7132 | 7125 | 99,9 |
| Вищі навчальні заклади І—II рівнів акредитації | 742 | 778·* | 104,9 |
| Кількість студентів, тис. чол. | 757 | 645 | 85,2 |
| Вищі навчальні заклади III—IV рівнів акредитації | 149 | 232·· | 155,7 |
| Кількість студентів, тис. чол. | 881,3 | 888,5 | 100,8 |
За попередніми даними.
* Включаючи 52 приватних заклади на 5,6 тис. учнів.
** Включаючи заклади Міністерства внутрішніх справ. Міністерства оборони та недержавні.
Першою ланкою системи освіти є дошкільне виховання. В Україні є різні як за формою власності, так і за змістом, а також профілем роботи типи дошкільних закладів, зокрема дитячі садки художньо-естетичного, фізкультурно-оздоровчого, природничого і гуманітарного напрямів. На початок 1995 p. в Україні функціонувало 22,4 тис. дошкільних закладів, в яких налічувалось 2,1 млн місць.
Загальноосвітня школа є найбільшою структурною частиною системи освіти. Порівняно з 1990 p. у 1995 p. загальна кількість шкіл збільшилася на 565, у тому числі початкових — на 103, середніх — на 1087, з них на селі — відповідно на 20 і 685 шкіл. Водночас кількість неповних середніх шкіл зменшилася на 665, у тому числі у сільській місцевості — на 490, що є негативною тенденцією.
У денних школах навчається 6972,2 тис. учнів, у тому числі в другу і третю зміни — понад 1 млн, або 15,7 %, зокрема в містах — 21,6, селах — 3,2 %. Крім загальноосвітніх шкіл в Україні працюють навчально-виховні інтернати. Вони створені для дітей, які потребують соціальної підтримки і реабілітації. В інтернатах виховується 137 тис. дітей. В Україні створено 66 дитячих будинків сімейного типу.
У 1995 p. у 35 школах-інтернатах для дітей-сиріт та дітей, що залишилися без піклування батьків, виховувалось 7,8 тис. дітей, у 37 дитячих будинках — 2,9 тис. дітей.
В останні роки у системі шкільного навчання відбуваються негативні процеси — зменшується кількість учнів у старших класах (з 940 тис. в 1990 p. до 645 тис. чол. у 1995 p.). Це може призвести до негативних наслідків для освітнього потенціалу населення України.
Майже у половині населених пунктів зовсім немає шкіл, у тому числі у 300 сіл з населенням понад 300 чол. Проблема здобуття повноцінної освіти кожною дитиною з сільської місцевості залишається надзвичайно гострою, особливо у малокомплектних школах, а на селі такою є кожна п'ята сільська школа.
Спостерігаються велика плинність вчителів, перехід їх на роботу в інші галузі. Дефіцит педагогічних кадрів найбільше відчувається в індустріальне розвинених областях.
Із загальної кількості шкільних будівель 1088, або 3 %, перебувають в аварійному стані, 3517 (9,8 %) потребують капітального ремонту. У 1994 p. збудовано шкільних приміщень на 68,1 тис. місць, що на 18,7 тис. менше, ніж у 1993 p. Дуже складно вирішується питання організації харчування дітей, забезпечення їх одягом, взуттям, ліками.
Серед освітніх закладів важлива роль належить професійно-технічним. У системі професійної освіти функціонує 1197 навчальних закладів, в яких навчається 577 тис. учнів.
Важливим завданням Уряду є здійснення заходів, спрямованих на реформування системи професійно-технічної освіти. Має бути визначено обґрунтований державний перелік робітничих спеціальностей і професій, який містив би нові типи професійно-технічних закладів, прогресивні форми організації підготовки кваліфікованих робітників, та систематично здійснюватися пошук додаткових джерел фінансування. Професійно-технічним училищам слід планувати державне завдання з навчання тимчасово незайнятого населення, що має важливе значення в умовах високого рівня прихованого безробіття. З метою фінансового самозабезпечення у професійно-технічних училищах потрібно створювати навчально-виробничі об'єднання, малі підприємства, молодіжні орендні бригади, госпрозрахункові дільниці тощо.
Україна має розвинену мережу вищих навчальних закладів. У 1995 p. функціонувало 747 вищих навчальних закладів І—II рівнів акредитації та 165 державних вищих навчальних закладів III—IV рівнів акредитації. Для народного господарства було підготовлено 353 тис. висококваліфікованих спеціалістів.
У складних економічних умовах вищим навчальним закладам вдалося протистояти руйнівним процесам і в останні роки активізувати діяльність. Прийом до вузів III—IV рівнів акредитації в 1995 p. збільшився на 1,4 тис. чол., що на 0,3 % більше від рівня 1994 p.
Вищі навчальні заклади України мають міжнародні зв'язки з питань підготовки кадрів з вищою освітою за багатьма спеціальностями. Укладені й діють міжнародні угоди в галузі освіти з 32 країнами. Міністерство освіти щороку відряджає за кордон для навчання, стажування, підвищення кваліфікації й участі у наукових конференціях студентів, аспірантів і науково-педагогічних працівників. Україна бере участь у багатьох міжнародних освітніх організаціях, програмах і фондах.
Істотних змін зазнала мережа вищих і середніх професійних навчальних закладів. Перепрофільовано 250 профтехучилищ, у вищих навчальних закладах зменшено підготовку студентів з 60 інженерних спеціальностей і збільшено на 15 % з економічних, юридичних та ін. Здійснюється перехід на багаторівневу систему підготовки спеціалістів. Вперше в Україні розроблено і запроваджено єдиний державний перелік спеціальностей і кваліфікаційних рівнів.
У 1995 p. до навчальних закладів України на компенсаційних засадах було прийнято 4 тис. іноземних громадян. Розширюється договірна форма навчання студентів. Однак це не відповідає ні потенціалу вищої школи, ні її фінансовим проблемам. Вузи України здатні прийняти на навчання значно більше іноземних студентів.
Особлива увага приділяється вдосконаленню змісту освіти з урахуванням нових соціально-політичних реалій суспільства, сучасного рівня науки і техніки. Розроблено концепції мовно-літературної освіти, трудової підготовки, професійно-технічної освіти, нові навчальні програми з природничо-математичних предметів для середньої школи, а також 52 освітні програми підготовки бакалаврів.