Кількість лікарських відвідувань — показник, що використовується для визначення витрат на придбання медикаментів і перев'язувальних засобів при амбулаторному обслуговуванні населення. Кількість відвідувань у поліклініці визначають виходячи з кількості середньорічних лікарських посад, затверджених за кошторисом, кількості годин роботи лікаря цієї спеціальності на день, норми прийому хворих на годину та кількості робочих днів на рік.
Наприклад, в поліклініці 10 посад дільничих терапевтів. Кількість годин роботи одного лікаря на день 6 год ЗО хв, норма прийому в поліклініці за 3 год роботи — 15 чол. на день (5 чол. на годину). Надання допомоги вдома за 3,5 год — 7 чол. (2 чол. на годину). Усього 22 чол. на день (15 + 7). Кількість хворих, яких приймають за день усі лікарі, 22 · 10 - - 220. Кількість робочих днів на рік — 282. Отже, загальна кількість лікарських відвідувань за рік становить 220 · 282 - ~ 62 040.
Кількість ліжко-днів — показник для визначення витрат на харчування хворих і придбання медикаментів. Його розраховують множенням середньорічної кількості ліжок на кількість днів функціонування ліжка на рік. При цьому слід ураховувати, що кількість днів функціонування одного ліжка на рік по кожному профілю різна і визначається з урахуванням фактичних даних за минулі роки. Крім того, треба мати на увазі можливість збільшення кількості днів їхнього використання за рахунок кращого розподілу ліжок по відділеннях, скорочення простоїв ліжок, що виникають через капітальні ремонти приміщень, карантини, дезінфекцію та з інших причин.
Штати медичного персоналу для дитячих ясел визначають так само, як і вихователів у дитячих садках, тобто виходячи з кількості дітей, груп та тривалості їхньої роботи.
Кожна установа охорони здоров'я складає індивідуальний кошторис. В ньому витрати визначають за окремими статтями. Найбільшу частку в кошторисі (близько 60 %) становлять асигнування на заробітну плату.
Заробітну плату медичних працівників розраховують за чисельністю цих працівників та ставками заробітної плати, її планують окремо по лікарському, середньому і молодшому медичному та адміністративно-господарському персоналу.
Кількість штатних посад по кожній групі персоналу визначають на початок, кінець планового року та середньорічну. Цей показник на початок року розраховують виходячи з фактичної наявності посад на останню звітну дату, а на кінець — додаванням до кількості штатних посад на початок року приросту посад відповідно до зміни обсягу роботи установи. Середньорічну кількість штатних посад обчислюють так само, як кількість середньорічних ліжок.
Посадові оклади медичних працівників визначають з урахуванням кваліфікаційних вимог і тарифних розрядів працівників відповідної кваліфікації за штатним розкладом.
Тарифні розряди працівників охорони здоров'я наведено в табл. 3.5. теми. Державна влада не взяла на себе функцію створення умов розвитку ринкової інфраструктури, чим значною мірою пояснюється їхня функціональна спотвореність. Внаслідок цього потенційна енергія комерційного та приватного секторів економіки є малоінтегрованою у сферу загальнонаціональних пріоритетів.
| № пор. | Посада спеціалістів | Тарифний розряд |
| 1 | Лікарі-хірурги, лікарі-ендоскопісти, лікарі-анестезіологи-реаиіматолопі, які мають кваліфікаційну категорію· | |
| вищу | 20 | |
| першу | 19 | |
| другу | 18 | |
| без категорії | 17 | |
| 2 | Лікар-інтерн, лікар-стажист хірургічного профілю | 16 |
| 3 | Лікарі інших спеціальностей, які мають кваліфікаційну категорію: | |
| вишу | 19 | |
| першу | 18 | |
| другу | 17 | |
| без категорії | 16 | |
| 4 | Лікар-стажмст, лікар-інтерн | 15 |
| 5 | Середній медичний персонал (залежно від категорії) | 11-15 |
| 6 | Стоматологи (залежно від категорії) | 13-16 |
| 7 | Молодший медичний персонал | 9-Ю |
| 8 | Соціальні працівники (залежно від категорії) | 8-13 |
Викладене дає підстави для висновку: глибоке реформування структури державного управління, піднесення рівня управління всіма ланками економічного процесу — одне з найневідкладніших і найважливіших завдань органів законодавчої та виконавчої влади.
В умовах становлення ринкових відносин держава постійно скорочує асигнування на розвиток економіки з бюджету. Це об'єктивний процес, оскільки на зміну адміністративним методам приходять економічні, коли розширення і розвиток галузей економіки здійснюється за рахунок коштів підприємницьких структур.
Проте державне регулювання темпів та пропорцій розвитку економіки, особливо при переважанні державної власності, є виправданим. Сутність проблеми полягає в тому, що, по-перше, е галузі, які без державної допомоги в умовах ринку не мають достатніх фінансових можливостей для розвитку, але вони суттєво впливають на загальний стан розвитку економіки держави. Це передусім паливно-енергетичний, агропромисловий, металургійний комплекси. По-друге, в ринкових умовах тільки при державній підтримці можуть розвиватися наукоємні та технологічно складні виробництва.
Необхідність державної підтримки розвитку економіки в умовах України зумовлена ще й тим, що після проголошення державної незалежності постало питання про створення власної економіки, оскільки народногосподарський комплекс України в умовах союзної держави був надмірно інтегрований і не являв собою в значній своїй частині технологічно замкнуте виробництво. Крім того, структура галузей економіки не відповідала потребам України, а була зорієнтована на потреби колишнього Союзу. Якщо до цього додати високий рівень мілітаризації тодішньої економіки, то значні асигнування, що виділяються з бюджету на розвиток народного господарства, стануть в більшій своїй частині виправданими.
У 1992—1995 pp. витрати на народне господарство перевищували ЗО % усіх видатків з бюджету. Є підстави стверджувати, що на найближчу перспективу їхня висока частка зберігатиметься.
У останні роки найбільше коштів направляється на капітальні вкладення, насамперед на соціальний розвиток села, зміцнення матеріально-технічної бази агропромислового комплексу, капітальні вкладення в соціальну сферу і на фінансування особливо важливих об'єктів виробничого призначення.
Важливим напрямом вкладення бюджетних коштів є конверсія оборонного комплексу і створення нових видів продукції широкого вжитку. За цим напрямом фінансується ряд науково-технічних цільових комплексних програм підготовки та освоєння цивільної продукції. Крім бюджетних коштів на ці цілі залучатимуться ресурси підприємств і кредити банків.
Відповідно до Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві України" з бюджету використовуються кошти на землевпорядкування, експлуатацію і утримання зрошувальних і осушувальних систем, утримання ветеринарної мережі та інших бюджетних установ агропромислового комплексу.
За рахунок бюджету фінансуються заходи з поліпшення родючості та рекультивації земель, розвитку племінної справи, ведення лісового господарства, формування фонду підтримки фермерських господарств, проведення земельної реформи тощо. У сільськогосподарському виробництві з бюджету фінансується ряд цільових програм, у тому числі з розвитку племінного тваринництва і захисту рослин, селекції елітного насіння, відтворення рибних запасів, розвитку соціально-культурної сфери у сільській місцевості тощо.
Витрати на оборону об'єктивно зумовлені необхідністю захисту інтересів держави в міжнародному співтоваристві. Розмір витрат визначається передусім воєнною доктриною, яку затверджує Парламент, виходячи з співвідношення різних воєнних угрупувань у світі, напрямів зовнішньої політики України тощо.
Витрати на оборону в кожному бюджетному році визначаються за встановленими нормами грошових видатків на різні потреби армії та флоту. Фінансування здійснюється за кошторисом Міністерства оборони України. У ньому визначають видатки на оплату поставок озброєння, техніки, палива, продовольства, матеріальних засобів, виплату заробітної плати військовослужбовцям, грошового утримання рядовому і сержантському складу військ, утримання вищих військових навчальних закладів, госпіталів, санаторіїв, лікувальних закладів, клубів тощо.
Крім цього в кошторисах передбачають витрати на забезпечення господарсько-побутового облаштування військ, фінансування капітального будівництва, ремонт зброї та побутової техніки.