а) сукупність економічних відносин між міжнародними фінансовими інститутами та органами місцевого самоврядування, за яких останні виступають у ролі позичальника і кредитора;
б) сукупність економічних відносин між органами державної влади та управління
на місцях, з одного боку, та фізичними і юридичними особами - з другого, при яких перші виступають в якості позичальника, кредитора і гаранта;
в) сукупність економічних відносин між органами місцевого самоврядування, з
одного боку, та фізичними і юридичними особами — з другого, при яких перші виступають в якості частіше всього позичальника, рідше - кредитора;
г) сукупність фондів грошових засобів, які створюються в процесі розподілу і
перерозподілу ВВП і спрямовуються на економічний та соціальний розвиток адміністративно-територіальних одиниць.
5. Що з наведеного не є формою комунального кредиту?
а) муніципальна позика;
б) загальнодержавні грошово-речові лотереї;
в) комунальний банківський кредит;
г) місцеві грошово-речові лотереї?
6. Залежно від мети випуску, муніципальні позики бувають:
а) проектні; б) загальні;
в) прибуткове; г) усі відповіді правильні.
7. Зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради міст з чисельністю населення:
а) до 500 тис. осіб; б) понад 800 тис. осіб;
в) понад 1 млн. осіб; г) до 100 тис. осіб.
8. Видатки на обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть щорічно перевищувати:
а) 20% видатків від загального фонду відповідного місцевого бюджету;
б) 10% видатків від загального фонду відповідного місцевого бюджету;
в) 50% видатків від загального фонду відповідного місцевого бюджету;
г) 30% видатків від загального фонду відповідного місцевого бюджету.
9. Що не входить до складу стадій життєвого циклу облігації муніципальної позики:
а) емісія; б) збереження;
в) розміщення; г) обіг.
10. Місцеві фінансові ресурси - це:
а) сукупність засобів, що перебувають у розпорядженні органів місцевого
самоврядування;
б) сукупність фондів грошових засобів, які створюються в процесі розподілу та перерозподілу ВВП і спрямовуються на економічний та соціальний розвиток адміністративно-територіальних одиниць;
в) сукупність економічних відносин між міжнародними фінансовими інститутами та органами місцевого самоврядування, при яких останні виступають у ролі позичальника і кредитора;
г) сукупність економічних відносин між органами державної влади та управління
на місцях, з одного боку, та фізичними і юридичними особами - з іншого, при яких перші виступають в якості позичальника, кредитора і гаранта.
11. Згідно з Бюджетним кодексом України, чи мають право органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України:
а) так; б) ні;
в) у виняткових випадках, передбачених законодавством;
г) мали право до 01.01.2000 р.?
12. Згідно з Бюджетним кодексом України, чи мають право органи місцевого самоврядування самостійно розглядати і затверджувати відповідні місцеві бюджети:
а) так; б) ні;
в) у виняткових випадках, передбачених законодавством;
г) мали право до 01.01.2000 р.?
Тема 4. Планування та порядок видатків місцевих бюджетів
План
4.1. Методи планування місцевих бюджетів.
4.2. Кошторисне планування видатків установ, які утримуються з місцевих бюджетів.
4.3. Діючий порядок розрахунку дотацій вирівнювання місцевим бюджетам з Державного бюджету України.
4.4. Програмно-цільовий метод бюджетного планування.
4.1. Методи планування місцевих бюджетів
Формування бюджетних видатків починається на стадії планування. Основою при плануванні є очікуване виконання бюджету за видатками за попередній період. Звітні дані про виконання бюджету за видатками, що є в розпорядженні Міністерства фінансів України і фінансових органів за півріччя доповнюються оцінкою очікуваного виконання цих показників за період, який залишається до кінця року. Аналіз звітних показників та оцінювання їхньої перспективи до кінця року дає змогу визначити очікуване виконання бюджету за видатками. З видатків виключаються статті, які в плановому році не будуть профінансовані.
Цільове спрямування бюджетних коштів є найважливішим принципом планування бюджетних видатків. Видатки бюджету (як і доходи) на наступний рік планують з урахуванням результатів використання коефіцієнтів зростання. Це дає змогу обґрунтувати доцільність збільшення бюджетних видатків і науково-обгрунтовано спрогнозувати їх на майбутнє.
Планування доходів і видатків місцевих бюджетів здійснюється за допомогою таких методів:
- нормативного;
- розрахунково-аналітичного;
- балансового;
- оптимізації планових рішень;
- економіко-математичного моделювання.
Зміст нормативного методу полягає в тому, що за допомогою заздалегідь установлених норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба господарюючого суб'єкта у фінансових ресурсах та їх джерелах.
Застосування розрахунково-аналітичного методу планування полягає в тому, що за базовий індекс приймаються зміни цього індексу в запланованому періоді, а потім розраховується планова величина його показника.
Балансовий метод планування фінансових показників полягає в тому, що шляхом побудови балансу досягається взаємоузгодження наявних фінансових ресурсів та фактичної потреби в них.
За допомогою методу оптимізації планових рішень розробляють декілька варіантів планових показників, з яких вибирають найбільш оптимальний.
Застосування методу економіко-математичного моделювання дає змогу дослідити кількісне відображення взаємозв'язків між фінансовими показниками та чинниками, які впливають на величину цього показника.
4.2. Кошторисне планування видатків установ, які утримуються з місцевих бюджетів
Порядок планування та фінансування заходів соціально-культурних установ називається кошторисним.
Кошторис видатків - основний плановий документ, який надає повноваження бюджетній установі на отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і цільове спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій і досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.
Кошторис має два складники:
- загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою основних функцій;
- спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень зі спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення відповідних видатків згідно з законодавством.
Невід’ємною частиною кошторису є план асигнувань, який затверджується із цим кошторисом..
План асигнувань із загального фонду бюджету – це щомісячний розподіл асигнувань, затверджених у кошторисі для загального фонду, за скороченою формою економічної класифікації, який регламентує взяття установою зобов’язань упродовж року.
Бюджетні установи фінансуються за рахунок коштів бюджету за затвердженими для них кошторисами доходів і видатків. Передбачені у кошторисі асигнування є граничними і витрачати кошти, більші за ці суми, не дозволено. Розрізняють такі принципи кошторисного фінансування:
- обмежений зв'язок кошторисів з планом соціально-економічного розвитку регіону. Видатки бюджетних установ обумовлені економічним планом тієї адміністративно-територіальної одиниці, де розташована ця установа;
- суворо цільове призначення бюджетних асигнувань. Усі витрати бюджетних установ групуються згідно з економічною класифікацією, визначається цільове спрямування коштів та асигнування за кожним кошторисом. Кошти з бюджету виділяються за умови суворого дотримання бюджетними установами фінансових планів з урахуванням оприбуткування виділених раніше коштів;
- додержання режиму економії у видатках коштів. Даний принцип передбачає таке використання коштів, при якому досягається максимальна ефективна діяльність установ при мінімальному грошовому витрачанні;
- оперативний контроль установами та фінансовими організаціями, яким підпорядковані органи місцевого самоврядування, за станом їх фінансової діяльності.
Основним способом фінансового контролю є перевірка обґрунтованості планів фінансування (кошторис установ), аналіз їх використання, ревізія та перевірка фінансовогосподарської діяльності бюджетних установ.
Можна виділити такі види кошторисів: індивідуальні, загальні, кошториси видатків на централізовані заходи та зведені галузеві кошториси.
Індивідуальні кошториси відображають специфіку й особливості виробничої діяльності установи. Дані кошториси розробляються за затвердженими формами і розрізняються за видами бюджетних установ (школами, лікарнями, дитячими садками і т.д.).
Загальний кошторис є основним фінансовим документом, який визначає обсяг, цільове призначення і розподіл коштів загального і спеціального фондів, що виділяються з бюджету на утримання кількох типових установ, які обслуговуються однією централізованою бухгалтерією. Для тих установ, яким розроблені загальні кошториси, індивідуальні не розробляються.
Право витрачати кошти за загальними кошторисами надається головному розпоряднику коштів - керівникові районної, міської, сільської, селищної ради або за їх дорученням особі, що виконує функції головного розпорядника коштів (наприклад, керівникові установи, що обслуговується).
Кошториси видатків на централізовані заходи складаються міністерствами, відомствами або управліннями виконкомів місцевих рад. Вони є основою для фінансування витрат на підготовку кадрів, придбання спеціального, цінного інвентарю і навчального обладнання, медичного обладнання тощо.