У наступні три роки ситуація змінилася: у 1994р. частка прямих податків досягла 33,8% у податкових надходженнях зведеного бюджету і 14,7% у ВВП (проти 28,1% і 12,2% непрямих), у 1995 р. -відповідно 31,2% і 11,8% (проти 23,9% і 9,1% відповідно) і в 1996 р. відставання непрямих податків від прямих зафіксувалося всього на декілька процентних пункти. З 1997 р. знову спостерігається переважання непрямих податків, але воно не дуже значне: усього 1-2 процентних пункти. І лише з 1998 р. по теперішній час спостерігається переважання частки основних прямих податків -податку на прибуток підприємств, прибуткового податку (податку з доходів фізичних осіб) - над непрямими (податку на додану вартість, акцизного збору) та їх стала позитивна динаміка в податкових надходженнях. Так, у 1998 р. основні прямі податки становили 42,4% від податкових надходжень зведеного бюджету і 32,0% від загальної суми доходів зведеного бюджету, у 1999 р -відповідно 42,9% і 32,8%, у 2000 р. - 44,9% і 28,7%, у 2001 р. - 46,5% і 31,0%, у 2002 р. - 44,6% і 32,6%, у 2003 р. - 46,2% і 34,5%, у 2004 р. -49,1% і 36,8%, у 2005 р. - 31% і 13,7% [49, с. 156; 61, с. 118 - 119; 42, с. 52-54]
Аналогічна тенденція спостерігалася також у динаміці співвідношення частки двох основних видів прямих і непрямих податків як у податкових надходженнях, так і в доходах зведеного бюджету. У системі прибуткового оподаткування податок на прибуток підприємств перевищував податок з доходів фізичних осіб (прибутковий податок із громадян), а з 2003 р. 54навпаки. Серед непрямих податків домінуюча роль належить ПДВ [54, с .6-7; 55, с.93; 49, с. 156; 74, с. 40; 61, с. 118 - 119; 42, с. 52-54]. Проте у 2004 р. в доходах Державного бюджету України найбільшими були надходження від податку на прибуток підприємств, що склали понад 16 млрд. грн., а це на 27,1% більше ніж передбачено законом про бюджет (5,5% ВВП). У 2003 р. надходження від цього податку становили 13 млрд. грн., тобто приріст надходжень за підсумками 2004 р. порівняно з минулорічним показником склав 22,8%. Від податку з доходів фізичних осіб у 2004 р. зібрано 13,2 млрд. грн. (5,1% ВВП), що на 9,9% перевищує заплановані показники та сумарно у півтора рази перевищують ці два показники надходження від податку на додану вартість та акцизного збору [82, с. 7].
У 2005 р. надходження до Державного бюджету України від податку на прибуток становили 23,5 млрд. грн. (план - 22,3 млрд. грн.), податку з доходів фізичних осіб - 17,3 млрд. грн. (план - 16,7 млрд. грн.), ПДВ („чисті” надходження з виготовлених в Україні товарів) - 10,8 млрд. грн. (план - 11,4 млрд. грн.), акцизного збору (з виготовлених в Україні товарів) - 7,3 млрд. грн. (план - 7,5 млрд. грн.) [75, с. 53.].
Отже, урівноваженості структури податкової системи між прямими і непрямими податками, яка буде найбільш оптимальною, тобто ефективно діючою в умовах України, з точки зору створення сприятливих умов для розвитку підприємницької діяльності та досягнення більш справедливого розподілу податкового тягаря, можна досягти лише за рахунок збільшення доходів суб’єктів національної економіки. А для цього потрібно ще не один рік. Так, світова практика показує, що навіть при ефективному реформуванні в реальному житті необхідно передбачити так званий „податковий лаг”. Згідно з оцінками спеціалістів тривалість цього лагу з моменту внесення змін у бюджетно-податкову політику до очікуваних результатів становить для країн з розвинутою ринковою економікою від 1,5 до 2 років. А щодо впливу бюджетно-податкової політики на економічне зростання, то він проявляється у ще більш віддаленій перспективі, звичайно за умови наявності виваженої концепції' такої політики. Як зазначають окремі дослідники, в Україні поки що не сформовано узгодженої концепції бюджетної та податкової політики як вагомих важелів реалізації довгострокової стратегії розвитку [55, с. 100]
Отже, динаміка структури податкової системи, як і багато інших чинників, свідчить про нестабільність податкової політики в Україні. Постійна зміна пріоритетів не може сприяти ані укріпленню національної системи оподаткування, ані ефективному функціонуванню економіки. З огляду на це, першочерговими завданнями як у фінансовій сфері взагалі, так і в податковій зокрема, є визначення пріоритетів як мінімум на п’ять років і стабілізація податкової політики. Також, слід зазначити, що в сучасних умовах розвитку економіки України, що характеризуються не досить високим рівнем доходів суб’єктів господарювання і громадян, недостатньо високою податковою культурою, нестабільним податковим законодавством, подальше зростання податкових надходжень забезпечувати буде поки що складно, адже закономірного підвищення значення податків можна досягти лише в результаті загальних стабільних змін економічної ситуації у країні в напрямі економічного піднесення
Соціально-економічний розвиток держави є результатом використання не тільки її ресурсних можливостей, а й тих економічних механізмів, у результаті яких формується і реалізується політика розвитку, важливою складовою якої є податкова політика. Податкова політика сучасної України буде ефективною лише в тому випадку, якщо поряд із загальнодержавними інтересами будуть враховуватися регіональні та приватні інтереси. Прийняття Бюджетного кодексу поклало початок реформуванню міжбюджетних відносин і фіскальної децентралізації'. Важливим концептуальним положенням Бюджетного кодексу є закріплення джерел доходів за власними повноваженнями органів місцевого самоврядування. Саме такий крок спрямований на становлення інституту місцевих фінансів, який створює стимули для підвищення активності територіальних громад щодо наповнення місцевих бюджетів, ефективного їх використання, зниження обсягу непрофінансованих повноважень. Один із кардинальних принципів публічних фінансів полягає в тому, що лише податки, які сплачуються місцевим населенням, повинні використовуватися для фінансування (хоча б і часткового) суспільних послуг, що надаються цим мешканцям. Номенклатура цих податків відповідає міжнародній практиці і засвідчує чіткий взаємозв’язок між величиною та місцем сплати податку, та рівнем послуг, що отримує за ці кошти платник податку, який водночас є і виборцем. Платники податків у більшій мірі схильні цікавитися рішеннями місцевої влади щодо використання бюджетних коштів і відстежувати їх, коли вони знають, що ці рішення
здійснюються, головним чином, за рахунок сплачуваних ними податків.
Бюджетним кодексом запропоновано нову схему формування доходної частини місцевих бюджетів: вона складається з доходів, що враховуються та не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів (Додаток 1)
За своєю суттю податкова політика держави та регіональна політика мають єдині теоретичні засади формування. Це дозволяє теоретичну базу оподаткування розглядати без акцентування на її регіональному характері. Загалом, сутність сучасної податкової політики полягає у встановленні і зміні структури податкової системи (різновидів податків) та елементів податку (суб'єктів, об'єктів оподаткування, податкових ставок, податкової бази, пільг тощо) для забезпечення стабільних надходжень до бюджету, достатніх для виконання державою покладених на неї функцій і стимулювання економічного зростання
На практиці податкова політика здійснюється через податковий механізм. У широкому розумінні він може бути охарактеризований як система спеціально розроблених і законодавчо закріплених форм і методів оподаткування юридичних і фізичних осіб для забезпечення економічного зростання держави та матеріального добробуту громадян. При цьому податковий механізм включає комплекс правових, організаційних і методичних заходів, які забезпечують перехід частини новоствореного продукту із власності окремих платників у власність усієї держави для досягнення певних завдань і цілей, що стоять перед державою в той чи інший історичний період. Держава додає цьому механізму юридичну форму за допомогою податкового законодавства
Проте слід зазначити, що це специфічна складова, яка значною мірою визначає характер функціонування не тільки податкового механізму зокрема, а й фінансового механізму та економічної системи держави в цілому. Специфічність її полягає в тому, що саме податки становлять фіскальну основу держави і тому є найбільш вагомими фінансовими регуляторами як доходів суб’єктів національної економіки, так і певних економічних процесів: нагромадження капіталу, інвестицій, підприємницької активності, сукупного споживання тощо. Тобто функціонування податкового механізму не тільки забезпечує мобілізацію фінансових ресурсів держави, але й суттєво впливає на різні боки господарської діяльності
Мобілізація фінансових ресурсів здійснюється на основі відповідних законодавчих актів, які є нормативною базою для розробки методичних положень. Ці положення визначають техніку оподаткування, форми, види податків та способи управління ними. Кожен із названих складових елементів податкового механізму має свою особливість практичного застосування і потребує чіткої визначеності та взаємодії. Весь податковий механізм спрацьовує ефективно, якщо функціонують усі його елементи. Тому нехтувати ними чи застосовувати без взаємозв’язку з елементами податків не можна. Разом із тим окремі їх елементи можна вважати основними. Це, зокрема, об’єкти оподаткування, ставки та податкові пільги. Застосовуючи їх, держава може стимулювати розвиток таких виробництв, які в умовах ринкової економіки не можуть самостійно забезпечити свій розвиток або навпаки, локалізувати ті чи інші негативні економічні процеси та явища