Необхідним завданням та пріоритетним напрямком удосконалення податкової системи України має бути передусім стимулювання та стабілізація виробництва на основі модернізованої конструкції принципів оптимального оподаткування, спрямованих на регулювання доходів суб’єктів національної економіки в умовах функціонування ринку. Іншими словами, опорою сучасної податкової політики й податкової системи повинна бути ґрунтовно розроблена теорія та методика обчислення і сплати податків (мається на увазі техніка та форми оподаткування, види, елементи податків та управління ними), яка має включати модель позитивного впливу економічних ефектів оподаткування на результати господарювання суб’єктів національної економіки, обсяг інвестицій, сукупний попит та споживання. Тобто система оподаткування в сучасних умовах повинна стати надійним чинником соціально-економічної стабільності держави
Практика, керована такою теорією повинна забезпечити вирішення двоєдиного завдання: з одного боку, встановлення оптимальних податків, які будуть заохочувати платників до прибуткової діяльності, з іншого - забезпечення надходження до бюджету коштів, достатніх для задоволення державних та соціальних потреб
Фінансова наука накопичила чимало досліджень, в яких обґрунтовувалася теорія і практика принципів оптимального оподаткування що існують і сьогодні [50, с. 254]. Однак останнім часом у зв’язку з нерівномірністю економічного розвитку і
внутрішньою нестійкістю економіки провідних країн, у тому числі і України, та структурними змінами в господарстві посилюються спроби модернізувати й інтегрувати їх у новому теоретичному напрямку, який відповідав би сучасній соціально-економічній організації суспільства. Виходячи з цього принципи оподаткування можна поділити на дві великі групи. До першої групи віднесемо ті положення, які є базовими, загальними або основними і внаслідок своєї універсальності залишаються практично незмінними протягом тривалого періоду часу. На провідне місце серед різних шкіл фіскальна практика висунула англійську класичну школу, яка дала початок дослідженню основних принципів доцільної організації оподаткування, а їх теоретичне обґрунтування вперше було викладено А. Смітом у роботі „Дослідження про природу і причини багатства народів”. До таких принципів увійшли: збільшення податків відповідно до зростання платоспроможності платників; точне визначення розміру та термінів сплати; зручність часу сплати для платників; “дешева”процедура сплати. Іншими словами -справедливість, визначеність податкових зобов’язань, зручність, економія (рис. 5.1, 4.1) [76, с. 79-396]. З плином часу цей перелік було доповнено принципами прогресивності та пропорційності [85, с. 60]; корисності й рівності між вилученою вартістю та її еквівалентом [86, с. 72]; економічної ефективності, адміністративної простоти, гнучкості, політичної відповідальності та справедливості [44, с. 369]; забезпечення достатності, рухомості, передбачення, всеосяжності, платоспроможності тощо [59, с. 43-45; 62, с. 17-19; 71, с. 7-26]
Досить цікавою і вдалою є відома класифікація принципів оподаткування німецького економіста А. Вагнера, згідно з якою правильно побудована податкова система повинна відповідати таким вимогам: “етичні принципи оподаткування: всеосяжність податків, недоторканість особистої свободи при обкладанні та стягуванні податків, розмірюваність обкладання відповідно до платоспроможності; принципи управління податками: визначеність оподаткування, зручність обкладання і стягування для платників, дешевизна стягування і мінімум податкового обтяжування; народногосподарські (фінансово-політичні) принципи: належний вибір джерел податків, тобто забезпечення для якомога меншої обтяжливості народного виробництва і кращого виконання соціально-політичних цілей податку, комбінація сукупності податків у таку систему, яка забезпечувала б, при можливому дотримуванні вище згадуваних етичних принципів і принципів управління, достатність надходження й еластичність на всякий випадок надзвичайних державних потреб” [73, с. 153]
Зазначені основоположні концепції щодо класифікації принципів оподаткування знайшли своє відображення і в розробці вітчизняного теоретичного арсеналу. Зокрема, принципи оптимального оподаткування пропонується класифікувати за такими чотирма групами: фіскально-бюджетні - принципи достатності, здатність податків до збільшення; політико-економічні - націлювання на економічне зростання, нейтральність по відношенню до конкуренції; соціально-етичні принципи - всеосяжність податків, справедливість оподаткування, принцип відносності; принципи, що відображають правові та технічні аспекти стягування податків [58, с. 29-37]
Таким чином, вищевикладені принципи оподаткування є теоретичною базою, певним підґрунтям для створення оптимальної системи оподаткування. Згідно з цими постулатами і необхідно впорядковувати систему оподаткування. Однак на думку західних дослідників, “наукова теорія в її повному обсязі не є єдиною послідовною логічною системою, яку можна прийняти або відхилити в цілому, а скоріше являє собою щось таке, в чому ми можемо здійснювати часткові радикальні зміни” [80, с. 137]. Отже, дана фундаментальна податкова концепція може коригуватися залежно від тих завдань, які стоять перед державою в той чи інший період. Тому друга група принципів повинна включати більш специфічні принципи або спеціальні вимоги до функціонування сучасної системи оподаткування, які ґрунтуються на концептуальній основі загальних принципів та виводяться з аналізу фактичного стану справ реального сектору і характерних особливостей розвитку національної економіки
Вперше в Україні принципи побудови та призначення системи оподаткування, властиві економіці ринкового типу, були запроваджені в 1991 р. внаслідок ухвалення Закону УРСР “Про систему оподаткування” (ст. 3). З розвитком податкових відносин в Україні зазнали зміни і принципи оптимального оподаткування, які визначено та викладено в “Основних положеннях податкової політики України”, затверджених Постановою Верховної Ради України від 04.12.96 р. [37, с. 71-75]. Однак у зв’язку з переходом економіки на вищий рівень господарського життя, зміною структури економічних пріоритетів та стану економіки в цілому, необхідністю зростання виробництва товарів і послуг, виникла потреба в коригуванні параметрів оподаткування з метою відповідності їх поточним завданням економічного розвитку [41, с. 6-9]. У новій редакції Закону України “Про систему оподаткування” від 18.02.97 р. (ст. 3), де поряд із основоположними принципами (обов’язковістю, соціальною справедливістю, стабільністю, економічною
обґрунтованістю, рівністю усіх платників податку і недопущенням податкової дискримінації, доступністю норм податкового законодавства) затверджені й такі, які можна назвати специфічними принципами, що випливають із об’єктивного стану справ та аналізу недоліків функціонування національної податкової системи. Серед них такі: установлення строків сплати податків та інших обов’язкових платежів, які виходять із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат; забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів, які повинні визначати об’єкт, джерело, податковий період, ставки, строки і порядок сплати, підстави для надання податкових пільг; економічна обґрунтованість -встановлення обов’язкових платежів на основі показників розвитку національної економіки і фінансових можливостей; стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності - введення пільг по оподаткуванню прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва [32]. У цілому сукупність продекламованих принципів відображає основні інтереси як держави, так і її громадян, підприємств усіх форм власності та суб’єктів підприємницької діяльності. Однак зазначені принципи реалізувати в повній мірі не вдається. Особливо часто порушуються принципи стабільності, доступності, економічної обґрунтованості
Стабільність податкової політики передбачає незмінність адміністрування податків і зборів протягом певного податкового періоду. Іншими словами, часті зміни об’єктів оподаткування, податкових ставок, основних положень методики нарахування та сплати податків і зборів є недопустимими з точки зору принципів оподаткування. Проте за останні роки в Україні зміст, об’єкт оподаткування, розмір ставок основних податків (податку на прибуток підприємств, податку з доходів фізичних осіб, ПДВ, акцизного збору) неодноразово змінювалися. Зрозуміло, що в умовах перехідної економіки зміни податкової системи необхідні та неминучі. Однак таке коректування податкового законодавства не повинно носити перманентний характер, а має здійснюватися через достатньо великий проміжок часу в межах планової та добре підготовленої податкової реформи [58, с.36].
Порушується також і принцип доступності норм податкового законодавства для платників податків і зборів. Даний принцип наголошує на забезпеченні максимально чіткого та несуперечливого формування та формулювання норм податкового права, що виключає їхнє неоднозначне трактування. Однак більшість норм податкового законодавства є недостатньо узгодженими, суперечливими та містять більше теоретичних
понять ніж практичних рекомендацій, тому багато платників податків вимушені постійно звертатися до консультаційних служб за обґрунтованими поясненнями деяких його положень (зокрема тих, наприклад, які стосуються оподаткування доходів суб’єктів підприємницької діяльності, прибутку підприємств (визначення складу валових доходів, валових витрат, які відносяться на собівартість продукції, визначення розміру прибутку в умовах передоплати тощо)
У практиці оподаткування часто порушується принцип економічної обґрунтованості вилучення податків, оскільки розмір окремих податків визначається не можливостями платника податку, а потребами державного бюджету. Основною причиною такої ситуації є відсутність продуманої економічної політики держави, ринкових правил гри та механізмів їх реалізації. У цій ситуації держава зобов’язана змінити відносини в суспільстві, застосувавши більш обґрунтовані правові й економічні правила гри для кожного суб’єкта щодо оподаткування з метою створення дієвого, більш оптимального механізму оподаткування в Україні