Для збалансування можливих диспропорцій між імпортом і експортом держава може використати зв'язки з світовими фінансовими ринками. У разі перевищення імпорту над експортом і виникнення дефіциту грошової маси уряд може використати механізми зовнішнього кредитування, залучення грошей через займи, кредити, реалізації фінансових активів. У разі перевищення експорту над імпортом і виникнення надлишку грошей в обороті, уряд може спрямувати частину коштів із внутрішнього на зовнішній ринок через надання позичок іноземним імпортерам та купівлю іноземних фінансових активів. Такі грошові потоки відображені на схемі під номером
15.
Таким чином через рух грошових коштів як на внутрішній ринок, так із нього досягається збалансування грошових потоків які зв'язують національну економіку із світовою і врешті решт забезпечується збалансування двох ключових потоків - національного доходу і національного продукту.
Розглядаючи схему можна зробити деякі висновки і припущення. По - перше, весь національний доход, отриманий в економічній системі концентрується в сімейних господарствах. В подальшому він розподіляється на податки, які поступають в розпорядження уряду, збереження, які поступають на фінансові ринки та платежі по імпорті. Ці три способи використання грошових ресурсів носять назву "втеч". Загальна сума вказаних трьох втеч, плюс затрати на споживання завжди будуть рівні національному доходу.
По - друге, весь національний продукт, або внутрішній валовий продукт, вироблений фірмами концентрується на ринку продуктів. Тобто там сконцентрована сумарна вартість всіх готових товарів та послуг вироблених в економічній системі які сімейні господарства, уряд, фірми мають можливість придбати. На схемі відображені основні грошові потоки, через які реалізується національний продукт, це затрати на інвестиції, державні закупки та експорт. Ці три види грошових потоків носять назву "ін'єкцій". Загальна сума вказаних трьох ін'єкцій, плюс затрати на споживання завжди будуть рівні національному продукту.
Із залежності між цими компонентами можна вивести деякі корисні рівняння. Нехай: С - споживання, І-інвестиції, G- державні закупки, X експорт, S-збереження, T- чисті податки , М - імпорт. Тоді:
С+І+G+X= національний продукт
С+S+T+М= національний доход
Виходячи із рівності національного продукту та національного доходу, можна зробити висновок, що:
С+І+G+X=С+S+T+М
Це рівняння, в свого чергу, може бути перетворене в інше, яке показує що сума "втеч" дорівнює сумі "ін'єкцій":
І+G+X=S+T+М
Важливо відмітити, що тільки сумарні показники "втеч" та "ін'єкцій" повинні бути рівні. В окремих парах баланс частіше за все відсутній. Тобто, не обов'язково, щоб державні закупки збалансовувалися чистими податками, інвестиції - заощадженнями, затрати по імпорту - експортними надходженнями.
Незважаючи на те, що в наведеній моделі зроблено деякі припущення, вони в достатній мірі розкриває рух грошей в процесі суспільного відтворення, що дає можливість глибше зрозуміти це складне економічне явище.
Питання, які необхідно розглянути.
1. Сутність попиту на гроші.
2. Фактори, що формують попит на гроші.
3. Закон грошового обігу.
4. Маса грошей в обороті та грошова база.Грошові агрегати.
5. Швидкість обігу грошей.
1. Сутність попиту на гроші
Попервах здається, що вислів «попит на гроші» є чимось надуманим і позбавленим реального економічного сенсу. Від грошей ніхто не відмовляється, тому попит на них визначається їх пропозицією, навіть більше — попит завжди дорівнює пропозиції.
Звісно, така позиція має право на існування, але вона за зальним визначенням є досить поверховою. Відображаючи суто споглядальний рівень пізнання, вона не може служити підвалиною наукового аналізу суті проблеми.
Але, на жаль, такий підхід зустрічається досить часто. Він присутній і в практичній діяльності банківських емісійних центрів. Проблема надлишку грошової емісії досить часто звучить і з парламентської чи урядової трибуни України. Але, даючи оцінки стосовно надмірності грошей в обігу, потрібно знати економічно аргументовані обсяги їх потреби, реальний попит на них. Звідси є очевидною макроекономічна значущість розглядуваної проблеми. Зазначимо й те, що, на погляд багатьох представників монетарної теорії, хронічна незабезпеченість загального (сукупного) попиту на гроші може стати причиною зниження темпів економічного зростання, безробіття. Вважається, що вказана причина була одним із чинників поглиблення кризової ситуації в період великої депресії 1929—33 рр.
Водночас проблема попиту на гроші не зводиться лише до аналізу її суті та механізмів реалізації на макроеко-номічному рівні. На практиці попит на гроші формується не лише під впливом загальноекономічної ситуації, а й з урахуванням відповідних потреб фізичних і юридичних осіб, що функціонують на ринку, домашніх господарств, окремих громадян. Мотиви й характер поводження їх на монетарному ринку досить неоднозначні. Вони мають не лише об'єктивний характер, а й значною мірою спираються на суб'єктивні оцінки економічної ситуації, особисті прагнення. Це зумовлює, з одного боку, нестабільність грошового попиту, а з іншого — породжує серйозні складності з його прогнозуванням, визначенням чолових параметрів.
Попит на гроші відрізня від попиту на товарних ринках, який формується як потік куплених товарів за певний період.
Попит на гроші виступає як запас грошей, який прагнуть мати у своєму розпорядженні економічні суб'єкти на певний момент.
Тобто, попит на гроші можна трактувати як бажання економічних суб‖єктів мати певну частину свого портфеля активів (багатства) в ліквідній формі.
Якщо власники портфелів активів віддають перевагу ліквідній формі своїх активів, то це означатиме зростання попиту на гроші, і навпаки.
Такий (портфельний) підхід до вивчення попиту на гроші був застосований Дж. М. Кейнсом, котрий назвав своє трактування попиту на гроші теорією переваги ліквідності.
Трактування попиту на гроші як явища залишку відрізняється від попиту на дохід, що є явищем потоку. Хоч ці два явища тісно переплітаються, проте вони не збігаються ні за обсягами, ні за напрямами і динамікою руху.
Наприклад, економічний суб'єкт хоче мати в цьому місяці дохід 10 тис. гри., а запас грошей на кінець місяця — 4,0 тис. грн. Якщо на початку місяця у нього не було запасу грошей, то це означатиме, що його попит на гроші зрісна 4,0 тис. грн. Для його задоволення з доходу 10,0 тис. грн. він повинен витратити на поточні потреби 6,0 тис. грн., а 4,0 тис. грн. відкласти в запас. Проте він може задовольнити свій попит на гроші й іншим шляхом, наприклад, продавши частину наявних у його портфелі активів, що не належать до запасу грошей, зокрема акції, автомобіль чи квартиру, а виручку помістити в запас. Це значить, що попит на гроші не тільки по суті відрізняється від попиту на дохід, а й має відносно самостійні джерела задоволення.За такого трактування попиту на гроші це явище набуває важливого значення в практиці управління грошовою сферою.
Наявність попиту на гроші означає, що в його межах економічні суб'єкти триматимуть гроші в себе, не «викинуть» на товарний, валютний чи фондовий ринки і не порушать сформовану там рівновагу. Тому зростання попиту на гроші розширює економічну межу емісії грошей, її зростання не зашкодить указаним ринкам, буде безінфляційним, приведе до підвищення рівня монетизації економіки.
2. Фактори, що формують попит на гроші
У теорії грошей чи не найактуальнішим було і залишається питання, чому економічні суб'єкти накопичують гроші?
Правильна відповідь на це питання створює базу для визначення економічних чинників, які впливають на обсяг і динаміку попиту на гроші, а також для формування механізму його регулювання.
У цьому питанні слід розрізняти два аспекти:
—задля яких цілей економічні суб'єкти накопичують гроші; —які мотиви спонукають їх до цього.
Щодо цілей накопичення грошей, то вони випливають із самих функцій грошей як купівельного і платіжного засобу та як засобу нагромадження вартості (багатства).
У першому випадку метою є створення запасу купівельних і платіжних засобів, достатнього для задоволення поточних потреб економічних суб'єктів у товарах та послугах, у другому — накопичення грошей як капіталу, як форми багатства, що спроможна давати власникові дохід у вигляді процента. Може бути і третій випадок, коли накопичення певних запасів грошей підпорядковується першій і другій цілям одночасно.
Відповідно до вказаних цілей виділяються три групи мотивів попиту на гроші з боку економічних суб'єктів: трансакційний (операційний) мотив; мотив завбачливості; спекулятивний мотив.
Трансакційний мотив полягає в тому, що економічні суб'єкти постійно відчувають потребу в певному запасі грошей для здійснення поточних платежів, щоб підтримати на належному рівні своє особисте та виробниче споживання. Ці гроші повинні бути в формі, придатній для їх негайного використання в платежі, тобто бути наявними (готівка чи вклади до запитання).
Запас таких грошей можна назвати поточною чи операційною касою. Він створює для власника значні зручності, бо забезпечує йому належну ліквідність і авторитет платоспроможного контрагента.
Мотив завбачливості зводиться до того, що юридичні і фізичні особи бажають мати запас грошей як ресурс купівельної спроможності, з тим щоб у будь-який час мати можливість задовольнити свої непередбачувані потреби чи скористатися перевагами несподіваних можливостей.
Непередбачувані потреби в грошових витратах зумовлюються переважно надзвичайними подіями — хвороба членів сім'ї, поломка автомобіля чи інших дорогих предметів вжитку (холодильники, комп'ютери тощо), аварії на виробництві, необхідність запровадження новітніх вузлів чи деталей замість застарілих тощо. Задоволення подібних потреб економічних суб'єктів рівноцінне гарантії їх безпеки, має надзвичайно важливе значення для їх життєдіяльності і пояснює їх бажання мати в наявності певний запас грошей. Такий запас має переважно страхове призначення.