Тобто практично будь-які цивільно-правові відносини українських фізичних або юридичних осіб з іноземними фізичними або юридичними особами підпадають під визначення зовнішньоекономічної діяльності.
Така діяльність здійснюється на підставі укладених між українськими та іноземними суб'єктами зовнішньоекономічних договорів (контрактів).
§ 2. Поняття зовнішньоекономічного договору (контракту)
Зовнішньоекономічний договір (контракт) — матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.
Договір (контракт) укладається відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України.
За своєю юридичною природою зовнішньоекономічний договір є цивільно-правовою угодою, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних .прав та обов'язків. Таким чином, на зовнішньоекономічні договори (контракти) повною мірою розповсюджуються як норми, встановлені главою 3 ЦивК України, так і спеціальне законодавство, що регулює форму, порядок укладення та визнання Цих угод недійсними.
Ч. 2 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» встановлено, що зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається. У письмовій формі, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором України.
§ 3. Недійсність зовнішньоекономічних договорів (контрактів)
Відповідно до ч. 2 ст. 45 ЦивК України для зовнішньоторговельної угоди недодержання форми безумовно тягне за собою недійсність угоди.
Під недійсністю угод у цивільному законодавстві розуміється ненастання в силу закону тих юридичних наслідків, яких сторони бажали викликати при укладенні угоди.
Ст. 48 Цивільного кодексу встановлює загальне принципове правило про недійсність угод: «Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону».
Наявність цього загального правила дозволяє законодавцю обмежитись у регулюванні окремих випадків недійсності встановленням норм, що відносяться до найбільш типових видів недійсних угод.
Ст. 48 ЦивК застосовується лише до тих угод, які не відповідають вимогам закону, але недійсність їх окремо законом не встановлена. Таким чином, якщо угода підпадає під дію спеціальної норми, що передбачає її недійсність, ст. 48 не застосовується. Спеціальною нормою для визнання зовнішньоекономічної угоди недійсною у разі недодержання форми та порядку укладення цієї угоди є ст. 45 ЦивК України.
Ч. 5 ст. б Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», крім загального правила про недійсність зовнішньоекономічних угод у випадку невідповідності вимогам законів України, аналогічному ст. 48 ЦивК, встановлює також додаткову підставу для визнання зовнішньоекономічної угоди недійсною, а саме: невідповідність вимогам міжнародних договорів України, і застосовується для визнання таких угод недійсними саме на цій підставі.
§ 4. Права та обов'язки сторін. Умови зовнішньоекономічного договору
Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічної угоди визначаються правом місця її укладання, якщо сторони не погодили інше, і відображаються в умовах договору (контракту).
До умов, які повинні бути передбачені в договорі (контракті) відносяться:
1.1. Назва, номер договору (контракту), дата та місце його укладення.
1.2. Преамбула.
У преамбулі визначається повне найменування сторін — учасників зовнішньоекономічної операції, під якими вони офіційно зареєстровані, із зазначенням країни, скорочене визначення сторін як контрагентів («Продавець», «Покупець», «Замовник», «Поставник» тощо) та найменування документів, якими керуються контрагенти при укладенні договору (контракту) (статут підприємства, установчий договір тощо).
1.3. Предмет договору (контракту).
У цьому розділі визначається, який товар (роботи, послуги) один з контрагентів зобов'язаний поставити (здійснити) іншому, із зазначенням точного найменування, марки, сорту або кінцевого результату роботи, що виконується.
У випадку бартерного (товарообмінного) договору (контракту) або контракту на переробку давальницької сировини визначається також точне найменування (марка, сорт) зустрічних поставок (або назва товару, що є кінцевою метою переробки давальницької сировини).
Якщо товар (робота, послуга) потребує більш детальної характеристики або номенклатура товарів (робіт, послуг) досить велика, то все це вказується у додатку (специфікації), який має бути невід'ємною частиною договору (контракту), про що робиться відповідна позначка у тексті договору (контракту). Для бартерного (товарообмінного) договору (контракту) згаданий додаток (специфікація), крім того, балансується по загальній вартості експорту та імпорту товарів (робіт, послуг).
У додатку до договору (контракту) на переробку давальницької сировини вказується відповідна технологічна схема такої переробки.
Технологічна схема переробки давальницької сировини повинна відображати:
— усі основні етапи переробки сировини та процес перетворення її в готову продукцію;
— кількісні показники сировини на кожному етапі переробки з обгрунтуванням технологічних втрат її;
— витрати виконавця переробки на кожному етапі переробки.
1.4. Кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг).
У цьому розділі визначається залежно від номенклатури одиниця виміру товару, прийнята для товарів такого виду (в тоннах, кілограмах, штуках тощо), його загальна кількість та якісні характеристики.
У тексті договору (контракту) на виконання робіт (надання послуг) визначаються конкретні обсяги робіт (послуг) та термін їх виконання.
1.5. Базисні умови поставки товарів (прийому, здачі виконаних робіт або послуг).
У цьому розділі вказується вид транспорту та базисні умови поставки (відповідно до «Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» у редакції 1990 р.), які визначають обов'язки контрагентів щодо поставки товару і встановлюють момент переходу ризиків від однієї сторони до іншої, а також конкретний строк поставки товару (окремих партій товару).
Міжнародні правила з тлумачення торгових термінів згруповано у чотири базові категорії.
Перша група — продавець передає товар у розпорядження покупця в приміщенні, яке йому належить (умови групи Е, ЕХW— франко-завод).
Друга група — продавець передає товар під відповідальність перевізника, вказаного покупцем (умови групи F, FСА — франко-пере-візник, FAS, FOB).
Третя група — продавець передає товар перевізнику, з яким він уклав договір перевезення, але без ризику загибелі або пошкодження товару або виникнення додаткових витрат, викликаних подіями, що відбулись після завантаження та відправлення товару (CFR, CIF — «перевезення сплачене до ...», «СІР — перевезення і страхування сплачені до ...»).
Четверта група — умови, за якими продавець зобов'язаний нести всі ризики, необхідні для доставки товару в країну призначення (DAF — «поставка до кордону ...», DES — « поставку з судна...», DEQ — « поставка з пристані...», DDU — «поставка із судна без сплати мита...», DDP — «поставка із сплатою мита ...»).
Усі умови згруповані під десятьма заголовками, де кожний заголовок з боку продавця дзеркально відбиває аналогічну позицію покупця по відношенню до того ж самого предмета.
Торговим партнерам, що бажають користуватися правилами щодо тлумачення торгових термінів, належить зазначати у тексті, що при укладенні договору вони користувались ІНКОТЕРМС у редакції 1990 року.
Сторони, які бажають мати можливість звернутися за допомогою в Арбітраж Міжнародної торгової палати для врегулювання взаємних суперечок, повинні зробити у контракті спеціальне чітке застереження про взаємну згоду на Арбітраж Міжнародної торгової палати.
Указом Президента України «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» N 567/94 від 4 жовтня 1994 р. установлено, що при укладанні суб'єктами підприємницької діяльності України всіх форм власності договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари, застосовуються Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів, підготовлені Міжнародною торговою палатою.