Слід зазначити, що можливості Національного банку України щодо надання кредитної підтримки економічному сектору були дуже обмеженими, тому що Національний банк продовжував направляти емісійні кошти як через пряме кредитування уряду на покриття дефіциту державного бюджету, так і через придбання державних цінних паперів при первинному їх розміщенні Міністерством фінансів.
Згідно Положення "Про механізми рефінансування комерційних банків України" від 15 грудня 2000 року для ефективного регулювання грошово-кредитним ринком, управління ліквідністю банківської системи, виконання функції кредитора останньої інстанції Національний банк застосовував у 2001-2003 рр. такі механізми рефінансування банків:
— рефінансування банків шляхом операцій на відкритому ринку;
— надання стабілізаційного кредиту;
— операції купівлі/продажу державних цінних паперів на відкритому ринку.
На відкритому ринку Національний банк здійснював кредитну підтримку комерційних банків шляхом:
— проведення короткострокового рефінансування банків;
— проведення середньострокового рефінансування банків;
— використання постійно діючої лінії рефінансування для надання банкам кредитів "овернайт";
— купівлі/продажу державних цінних паперів.
Національний банк здійснював рефінансування комерційних банків шляхом операцій на відкритому ринку лише під забезпечення державних цінних паперів, векселів суб'єктів господарської діяльності і векселів Державного казначейства України, що враховані банком.
Для отримання можливості користуватися кредитами рефінансування Національного банку, комерційні банки повинні були дотримуватися таких вимог, зокрема:
— термін діяльності банку не повинен бути меншим, ніж один рік;
— банк має ліцензію НБУ на здійснення відповідних банківських операцій;
— банк має власні високоліквідні активи (цінні папери та інші цінності), що можуть бути прийняті в заставу;
— виконуються вимоги щодо дотримання таких нормативів капіталу: мінімального розміру регулятивного капіталу банку (НІ), адекватності регулятивного капіталу (платоспроможності) (Н2), адекватності основного капіталу (НЗ), у тому числі розмір зареєстрованого та сплаченого статутного капіталу не повинен бути менший ніж розмір, що визначений кваліфікаційними вимогами;
— виконуються нормативи ліквідності;
— сформовано резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями відповідно до встановлених обсягів;
— здійснюється своєчасне погашення одержаних від Національного банку кредитів.
Національний банк здійснював рефінансування комерційних банків шляхом операцій на відкритому ринку в обсягах, необхідних для вирівнювання монетарних параметрів і управління грошово-кредитним ринком. Рефінансування проводилося виключно для регулювання грошово-кредитного ринку та з метою підтримання ліквідності банківської системи.
Для забезпечення наданого кредиту використовувалися державні цінні папери, строк погашення яких настає не раніше ніж через 10 днів після строку погашення кредиту, і які перебували у власності банків, та враховані банком векселі, строк пред'явлення яких до платежу настає не раніше ніж через 30 днів після строку погашення кредиту.
Ці положення регламентувалися Положенням "Про регулювання Національним банком України ліквідності банків України шляхом рефінансування, депозитних та інших операцій", затвердженим постановою правління І ІІ.У № 584 від 24.12.2003 р. У разі виникнення в банку проблем із ліквідністю він міг звернутися за її підтримкою до НБУ за умови виконання 12 вимог [4, c.97-98].
З огляду на подальше вдосконалення використання банками різних фінансових інструментів було розроблено Положення "Про регулювання Національним банком України ліквідності банків України, від 26.09.2006 р. № 378, яким передбачено зменшення кількості показників (з 12 до 3). виконання яких обов'язкове для банків, що звертаються за рефінансуванням до НБУ. Тобто було розмежовано монетарні та пруденційні функції НБУ щодо підтримання ліквідності банків і запроваджено як забезпечення кредиту рефінансування такі фінансові інструменти, як: депозитний сертифікат Національного банку; державні цінні папери, взяті в управління від іншого суб'єкта ринку; монетарне золото; вексель, акцептований іншим банком.
Ці фінансові інструменти не нові для світової банківської практики, однак в Україні їх застосування було запропоновано вперше. Зміни та доповнення до зазначеного положення вносилися 8 разів.
Світова фінансова криза 2008 року спонукала Національний банк України до оперативних дій щодо підтримки ліквідності банків нетрадиційними методами, тобто не за рахунок короткострокового кредитування під забезпечення фінансовими інструментами, а шляхом надання стабілізаційних кредитів на триваліший період під забезпечення об'єктами нерухомості, акціями банків, гарантіями тощо.
У зв'язку з ним було розроблено Положення "Про регулювання Національним банком України ліквідності банків", затверджене постановою Правління Національного банку від 30.04.2009 р. № 259, яким передбачено регулювання ліквідності лише на період до 90 днів, із використанням фінансових інструментів, причому - тільки платоспроможних банків. Пункт про надання стабілізаційних кредитів було вилучено з нормативних документів, на основі яких здійснювалося регулювання грошово-кредитне ринку шляхом управління ліквідністю банків.
Кредитна підтримка банків шляхом надання стабілізаційних кредитів здійснювалася відповідно до окремих положень, затверджених Правлінням Національного банку України, які більшою мірою стосуватися аналізу фінансового стану банку та заходів із їх фінансового оздоровлення. Серед цих документів такі:
Постанова Правління Національного банку України "Про затвердження Тимчасового положення про надання Національним банком України кредитів для підтримки ліквідності банків у разі реальної загрози стабільності банківської системи" від 25. 12.2008 р. №459;
Постанова Правління Національного банку України "Про вдосконалення процедури підтримки ліквідності банків" від 30.04.2009 р. № 262;
Постанова Правління Національного банку України "Про затвердження Положення про рефінансування та надання Національним банком України кредитів банкам України з метою стимулювання кредитування економіки України на період до її виходу на докризові параметри" від 04.02.2010 р. № 47;
Постанова Правління Національного банку України "Про затвердження Положення про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України" від 13.07.2010 р. №327.
Сприяючи наданню банками довгострокових кредитів реальному сектору економіки, Національний банк України в окремі періоди здійснював довгострокове рефінансування банків для подальшого кредитування ними суб'єктів господарювання, у зв'язку з чим розроблялися відповідні положення.
Так, постановою Правління Національного банку України від 02.12.2002 p. № 283 було затверджено "Тимчасове положення про порядок кредитування (рефінансування) Національним банком України банків, які здійснюють довгострокове кредитування". Згідно з ним передбачалося надання кредитів терміном понад один рік для фінансування інноваційно-інвестиційних проектів. Як правило, кредити надавалися терміном до трьох років за ставкою, що дорівнювала обліковій. Пролонгації ці кредити не підлягали.
Після аналізу практичного застосування зазначеного вище положення воно було суттєво доопрацьоване: розширено перелік об'єктів застави, яка могла бути прийняла із забезпечення кредиту рефінансування; розширено коло банків, що могли звернутися за таким рефінансуванням; посилено вимоги до показників їх діяльності, які були критеріями при розгляді питання щодо надання кредиту.
2. Економічна сутність і значення кредитів, що надаються Національним банком України комерційним банкам
Політика рефінансування — це один із поширених інструментів грошово-кредитної політики, який використовується центральними банками різних країн. Під рефінансуванням розуміють забезпечення центральним банком комерційних банків додатковими резервами на кредитній основі, тобто запозиченими резервами. Ініціаторами рефінансування виступають комерційні банки. Вони звертаються до центрального банку у разі вичерпання можливостей поповнити свої резерви з інших джерел. Рефінансування можна розглядати як процес відновлення ресурсів комерційних банків, які були вкладені в позички, боргові цінні папери та інші активи.
Для комерційних банків рефінансування в центральному банку — це останній спосіб (остання надія) регулювання їхньої ліквідності, і центральний банк виступає для них у ролі кредитора останньої інстанції. Для центральних банків рефінансування комерційних банків — це, по-перше, канал безготівкової емісії, а по-друге, — спосіб запобігання банківській паніці. У випадку кризової ситуації на грошовому ринку центральний банк надає негайно додаткові резерви на кредитній основі тим банкам, котрі потребують їх найбільше. Слід при цьому відзначити, що центральні банки мають право, але не зобов’язані рефінансувати (кредитувати) комерційні банки, тому і комерційні банки повинні розуміти отримання кредитів як привілей, а не право.
Сутність політики рефінансування у широкому розумінні полягає у зміні центральним банком умов рефінансування комерційних банків і в регулюванні у такий спосіб попиту з їхнього боку на додаткові резерви, тобто на кредити центрального банку. Основною умовою рефінансування, безумовно, виступає його ціна, тобто процентна ставка, яку визначає центральний банк і за якою він забезпечує банки додатковими резервами, що дає підставу, з певною натяжкою, розглядати процентну політику як окремий інструмент грошово-кредитної політики, але нерозривно пов’язаний з політикою рефінансування.