МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Тернопільський національний економічний університет
Факультет банківського бізнесу
Кафедра банківської справи
Курсова робота
на тему: «Система рефінансування Національного банку України комерційних банків: сучасний стан, шляхи вдосконалення»
Виконала: Меуш Ірина Володимирівна
студентка групи БСм-51
Науковий керівник:
Михайлюк Роксолана Володимирівна
канд. ек. наук., доцент кафедри
банківської справи
ТЕРНОПІЛЬ – 2010
Зміст
Вступ
1. Еволюція кредитних відносин Національного банку України з комерційними банками
2. Економічна сутність і значення кредитів, що надаються Національним банком України комерційним банка
3. Сучасний стан і шляхи вдосконалення системи рефінансування Національного банку України комерційних банків
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Особливої актуальності дослідження та вдосконалення механізмів рефінансування набуває в сучасних умовах, коли банківська система України перебуває у кризовому стані. Саме тому і виникла необхідність удосконалення вже існуючих та запровадження нових механізмів рефінансування, які сприяли б виходу з кризи у банківській системі, адже на сьогоднішній день саме рефінансування є чи не єдиним джерелом підтримання ліквідності банківської системи.
Окремі питання організації механізму рефінансування в Україні досліджували такі вітчизняні вчені: Стельмах В.С., Епіфанов А.О., Гребенюк Н.І., Міщенко В.І., Тиркало Р.І. Проте, у вітчизняній фінансовій літературі поки що недостатньо наукових досліджень, присвячених даній проблемі. В Росії дослідженню механізму рефінансування приділяють значно більшу увагу. Так даній тематиці присвятили свої розробки Гагарин С.В., Никольский Ю.Б., Шамаев Г.А., Коробова Г.Г., Лакшина О.А.
Метою дослідження є визначення основних проблем розвитку рефінансування в Україні в умовах фінансової кризи та розробка пропозицій щодо його удосконалення інструментів рефінансування комерційних банків.
Актуальність роботи визначається необхідністю дослідження механізму та інструментів регулювання ліквідності банківської системи в умовах світової фінансової кризи.
Об’єктом дослідження є визначення основних способів проведення рефінансування Національним банком України комерційних банків.
Предметом вивчення є відносини, що виникають при здійсненні кредитування Національним банком України комерційних банків.
Перед даною курсовою роботою постають такі практичні завдання:
- розкрити суть кредитних відносини між Центральним банком та комерційними банками;
- ознайомитися з еволюцією кредитних відносин НБУ з комерційними банками;
- визначити економічну сутність і значення кредитів, що надаються Центральним банком комерційним банкам;
- визначити коло основних проблему у проведенні НБУ політики рефінансування в сучасних умовах;
- визначити основні способи удосконалення інструментів рефінансування комерційних банків.
1. Еволюція кредитних відносин Національного банку України з комерційними банками
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 № 679-XIV, Національний банк виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування [1].Тобто тільки цей банк може задовольнити додаткову потребу економіки в кредитах. Якщо комерційні банки та інші кредитні установи використали всі можливості для збільшення або поповнення своєї ресурсної бази через рефінансування активів на фондовому ринку або на ринку міжбанківських кредитів, вони звертаються до центрального банку.Проводячи відповідну грошово-кредитну політику, він може кредитувати комерційні банки через: операції з рефінансування (постійно діюча лінія рефінансування для надання банкам кредитів овернайт, кредити рефінансування строком до 90 днів); операції репо; операції з власними борговими зобов'язаннями; операції з державними облігаціями України.
Економічна сутність кредитів Національного банку на макрорівні полягає в тому, що через кредитування комерційних банків та інших кредитних установ здійснюється емісія грошей в обіг і розширюється обсяг сукупної грошової маси в економіці. Це створює умови для експансії кредитної діяльності банків.
На мікрорівні кредити Національного банку сприяють підтриманню комерційними банками своєї ліквідності на необхідному рівні, зміні структури їхніх активів на користь позичкових операцій, а також розширенню, за необхідності, обсягу кредитної допомоги своїм клієнтам.
Національний банк також використовує свої кредити для розв'язання певних економічних завдань, зокрема для фінансового підтримання окремих галузей, здійснення санаційних заходів щодо деяких підприємств, реструктурування виробництва на користь продукції широкого вжитку тощо [6, c. 152].
Кредити Національного банку України, що спрямовувалися на цілі рефінансування банківських установ, починаючи з 1991 р. набули значного розвитку та зазнали чималих змін. Це є характерним не лише для України, а й для інших країн з перехідною економікою.
З початку створення Національного банку кредитні відносини між ним та комерційними банками мали суто адміністративний, а не ринковий характер. Того часу НБУ здійснював кредитні емісії на такі цілі:
— завершення розрахунків шляхом заліку взаємної заборгованості між підприємствами;
— покриття дефіциту державного бюджету;
— надання кредитної допомоги окремим державним підприємствам [4, c.97].
Між комерційними банками ресурси розподілялися з урахуванням розміру статутного фонду, мережі банківських установ тощо. Кредитні емісії здійснювалися відповідно до постанов Верховної Ради України, указів Президента України та рішень Кабінету Міністрів України.
Наприклад, у 1992 р. кредитна емісія становила 1 трлн крб. і була спрямована на забезпечення заліків взаємної заборгованості підприємств, поповнення їхніх обігових коштів, фінансування сільськогосподарських підприємств тощо [7, c.119].
Зважаючи на вихід у 1992 році національної грошової системи з рублевої зони, 15.07.1992 року було запроваджено в практичну діяльність перший регламент нормативного забезпечення взаємовідносин Національного банку і комерційними банками - "Тимчасовий порядок довгострокового рефінансування Національним банком України комерційних банків" для кредитування цільових виробничих програм. Кредити надавалися на строк від 2 до 5 років [5, c.4].
У 1993 р. обсяги кредитної емісії збільшилися в 30 разів і становили близько 30трлн. крб., 70 % яких через різні канали було спрямовано на фінансування агропромислового комплексу. Емісійні кредити надавалися в той час за пільговими процентними ставками, які були значно нижчими, ніж темпи інфляції, що прискорювало процес обезцінення грошей.
Після 1993 р. згідно з рішенням найвищих державних органів обсяги кредитних емісій почали зменшуватися. Це дало змогу НБУ розпочати запровадження економічно обгрунтованої системи регулювання грошового ринку з відповідними інструментами і завдяки цьому стабілізувати грошово-кредитний ринок, інфляцію, а відтак - і вартість національних грошей. Поступово почали запроваджуватись операції, спрямовані на підтримання ліквідності комерційних банків через кредитні аукціони, ломбардне кредитування та операції РЕПО.
Кредити комерційним банкам для підтримання їхньої ліквідності до 1994 р. надавалися переважно опосередковано. Тобто відповідно до рішень законодавчих та виконавчих органів централізовані цільові кредити одержували безпосередньо клієнти (підприємства та організації). Такі кредити нерідко потрапляли неплатоспроможним клієнтам, які підтримувалися державою, і досить часто не поверталися. Це ускладнювало стан з ліквідністю комерційних банків і вимагало нових емісійних кредитів.
Практика надання емісійних кредитів неплатоспроможним клієнтам була припинена із запровадженням у 1994 р. кредитних аукціонів, через які ресурси надходили в комерційні банки, далі - в економіку.
У 1995 р. НБУ відмовився від кредитування суб'єктів господарювання, що також сприяло зміцненню економічних відносин з комерційними банками. НБУ припинив також виділення ресурсів комерційним банкам для кредитування на пільгових умовах, тобто під пільгову процентну ставку. З 1995 р. почала запроваджуватися практика проведення цільових кредитних аукціонів з продажу кредитів комерційним банкам для кредитування підприємств, що потребують державної фінансової допомоги [7, c.120].
За період із 1994 по 1997 рік було проведено 54 аукціони, в результаті яких розмішено 1 664,6 млн. грн.
Із введенням у дію ефективніших ринкових інструментів рефінансування комерційних банків кредитні аукціони, починаючи з 1998 року, практично не проводилися [10, c.4].
У 1996 р. НБУ в механізмі кредитування комерційних банків застосував ломбардне кредитування під заставу державних цінних паперів та угод РЕПО. Це стало можливим лише в умовах створення і розвитку ринку державних цінних паперів, який перші кроки зробив у 1995 р.
Отже, НБУ, по суті, припинив пряме кредитування дефіциту державного бюджету і перейшов до ринкового механізму регулювання грошово-кредитних відносин, у якому чільне місце належить кредитним відносинам з комерційними банками та іншими кредитними установами [7, c. 120].
Починаючи з 1997 року рефінансування комерційних банків активно здійснювалося за допомогою операцій прямою РЕПО, суть яких полягає в тому, що Національний банк купує ОВДП у комерційного банку на певний період і на умови, що комерційний банк у визначений строк викупить цінні папери. Різниця між ціною, за якою Національний банк купує цінні папери, а потім їх продає комерційному банку, є платою комерційного банку за користування коштами центрального банку [10, c.4].