Неповна програма контролю передбачає вимірювання тільки основних і специфічних речовин, що забруднюють атмосферу. Число вимірювань в добу по ній скорочується до трьох: у 7,13, і 19 годин місцевого часу. При скороченій програмі оцінюють концентрації основних речовин, що забруднюють атмосферу, і одного-двох з найбільш поширених для даного населеного пункту специфічних речовин, вимірювання проводять в 7 і 13 годин. При контролі стану атмосферного повітря (табл. 2.6) при працюючих газоочисних пристроях визначаються фізичні параметри атмосферного повітря і газових потоків (кількість, витрату, тиск, температуру, вологість, а також склад і концентрації шкідливих речовин і пилу в них). Газові потоки контролюються наступними приладами: об'єм — лічильниками, расходомерами; температура — термометрами; тиск — рідинними, поршневими, пружинними, електричними, п'єзоелектричними манометрами; вологість — психрометрами, гідрометрією і різними типами гідрографів.
Таблиця 2.6
Методи контролю змісту шкідливих речовин
| Речовина | Метод вимірювання |
| Аміак | Фотометричний Титрометричний |
| Ацетон | Газохромотографічний Фотометричний |
| Бензин | Газохромотографічний |
| Діоксид сірки | ІодометричнийТитрометричний Фотометричний |
| Залізо | Комплексонометричний Атомна абсорбція |
| Кальцій | Те ж |
| Мідь | Фотометричний Атомна абсорбція |
| Оксиди азоту | Фотокалориметричний Фотометричний |
| Оксид вуглецю | Газохроматографічний |
| Пил | Ваговий |
| Сірчистий ангідрид | Нефелометричний |
| Сірководень | Фотометричний |
| Фенол | Газохроматографічний Фотометричний |
| Цинк | Атомна абсорбція |
Методи контролю якості атмосферного повітря детально викладені в ОНД-90 «Керівництво по контролю джерел забруднення атмосфери».
В даний час керівним документом за визначенням розсіювання шкідливих речовин в атмосфері є ОНД-86 «Методика розрахунку концентрацій в атмосферному повітрі шкідливих речовин, що містяться у викидах підприємств», розроблена Методика встановлює вимоги до розрахунку концентрацій шкідливих речовин в атмосферному повітрі при розміщенні і проектуванні підприємств, а також при нормуванні викидів в атмосферу. Вона призначена для розрахунку приземних концентрацій в 2-метровому шарі над поверхнею землі, а також вертикального розподілу концентрацій. Ступінь небезпеки забруднення приземного шару атмосферного повітря визначається по найбільшій розрахованій приземній концентрації шкідливих речовин, яка встановлюється на деякій відстані від місця викиду при найбільш несприятливих метеоумовах, коли швидкість вітру досягає небезпечного значення. Працівники спеціалізованих (санітарно-профілактичних) лабораторій виробничих об'єднань або підприємств обстежують існуючі джерела забруднення не рідше одного разу на рік, а порідні відвали, що горять, — в осінній період.[11]
Для розробки ефективних заходів в системі управління чистотою атмосферного повітря використовувані засоби вимірювань концентрації пріоритетних забруднювачів, розсіяних в атмосфері, повинні відповідати наступним вимогам:
• визначення концентрації шкідливих речовин повинне проводитися автоматично, безперервно, цілодобово;
• діапазон газоаналізатора повинен перекривати межі концентрацій газу, розсіяного в атмосферному повітрі;
• поріг чутливості СІ повинен забезпечувати визначення концентрацій шкідливих речовин на рівні ГДК;
• аналізатори газів повинні бути рентабельні в експлуатації і забезпечені доступними засобами для періодичної перевірки і коректування;
• бажано використовувати методи аналізу кожного газу-забруднювача, загальноприйняті в світовій практиці. Дані вимоги реалізуються шляхом застосування автоматичних газоаналізаторів як самостійно, так і у складі станцій (пересувних і стаціонарних). В даний час у нас в практику контролю упроваджується друге покоління газоаналізаторів.
По функціональному призначенню слід виділити газоаналізатори для контролю атмосфери і викидів.
Як засоби контролю атмосфери газоаналізатори в основному визначають зміст оксидів сірі, азоту, вуглецю, вуглеводнів, озону. У основу роботи перших газоаналізаторів оксиду сірки були покладені кулонометричний, полярографічний, електрохімічний методи аналізу, в подальшому їх замінили прилади, що реалізовують фотометричний метод.
Емісійна полум'яна фотометрія заснована на вимірюванні випромінювання аналізованих атомів або молекул, які вводяться до складу полум'я або окислювача і збуджуються в зоні горіння термічно або шляхом хімічних реакцій. Недоліком цього методу є те, що, по-перше, вимірюється концентрація всіх сірковмісних сполук, що знаходяться в атмосферному повітрі, а по-друге, люмінесценція вимагає використання надчистого водню, що ускладнює експлуатацію. Позитивною відмінністю є високий поріг чутливості (до десятих доль мільярда в мінус першого ступеня).
У більшості країн критерієм якості повітряного басейну є максимально допустима концентрація забруднюючої речовини в атмосферному повітрі населених місць. Гірниче виробництва є в основному джерелом двох видів забруднення атмосферного повітря – запиленість та загазованість. Кількість викидів, їх об’єм та концентрація характеризують джерела забруднення. Відкрита розробка родовищ корисних копалин характеризується інтенсивним забрудненням атмосфери, локальні, найбільш забруднені ділянки якої іноді називають “надкар’єрним повітрям”. Це положення в деякій мірі аналогічне положенню рудникового повітря, що видається на поверхню. Кількість газопилових забруднювачів, що поступають при відкритій розробці родовищ в атмосферу, залежить від багатьох чинників. Геологічні, географічні, технологічні та організаційні особливості виробництва суттєво впливають на інтенсивність забруднення повітря. Сучасні уявлення про допустимі рівні забруднення атмосферного повітря засновані на відомостях про шкідливу дію токсичних речовин на здоров’я людей і тварин, на рослин, матеріальні цінності і т.д. При цьому мається на увазі, несприятливий вплив різноманітних змін в атмосферному повітрі достатньо різноплановий і залежить не тільки від ступеню взаємодії, але і від суб’єктивних даних організму чи об’єкту впливу.
У 1963 р. Всесвітня організація охорони здоров'я при ООН рекомендувала при визначенні чистоти повітря використовувати чотири рівні гранично допустимої концентрації забруднюючих речовин, що викидаються в повітря:
І - неможливо знайти прямий чи непрямий вплив на людину, тварину чи рослинність;
П - можливе подразнення органів чуття, шкідливий вплив на рослинність, зменшення прозорості повітря й ін.
Ш - порушення життєво важливих фізіологічних функцій і виникнення хронічних захворювань;
ІV - виникнення гострих захворювань і загибель людей і тварин.
Рівень І відповідає гранично допустимій концентрації (ГДК). Стосовно до забруднення повітря ГДК визначається як "концентрація, що не робить прямої чи непрямої шкідливої і неприємної дії на людину, не знижує його працездатності, не впливає на його самопочуття і настрій, а також на рослинність, клімат, прозорість атмосфери і санітарно-побутові умови життя".[4]
2.3Вплив гірничих розробок на водний басейн
2.3.1 Гідросфера, її склад та функції
Гідросфера, або водна оболонка Землі – це її моря та океани, крижані шапки полярних районів, річки, озера й підземні води. Запаси води на Землі величезні – 1,46×109 км3. Але це переважно гірко-солона морська вода, непридатна до пиття та технологічного використання. Прісна вода становить усього 2% від її загальної кількості на планеті, причому 85% її зосереджено у льодовикових щитах Гренландії та Антарктиди, в айсбергах і гірських льодовиках. І лише 1% прісної води містять річки, озера і підземні води; саме ці джерела й використовує людство для своїх потреб.
Вода виконує дуже важливі екологічні функції:
· вода – це головна складова частина всіх живих організмів (тіло людини, наприклад, на 70% складається з води, а деякі організми, такі як медуза, на 98–99%);
· за участю води здійснюються чисельні процеси в екосистемах (наприклад, обмін речовин, тепла);
· води Світового океану – основний кліматоутворюючий фактор, головний акумулятор сонячної енергії й “кухня” погоди для всієї планети;
· вода – один з найважливіших видів мінеральної сировини, основний природний ресурс, що споживається людством.
Велику роль відіграє гідросфера у формуванні поверхні Землі, її ландшафтів, розвитку екзогенних процесів (ерозія, карст тощо), а також перенесення хімічних речовин, у тому числі й забруднювачів довкілля. [8]
2.3.2 Забруднення водного басейну
Забрудненими гірничопромисловими (промстоками) називають води, які в процесі використання настільки забруднюються початковою сировиною, що їх не можна не тільки вживати надалі, але і скидати без очищення із-за токсичності, агресивності або інших негативних властивостей. З урахуванням вигляду і змісту забруднень промстоків відводять і очищають одним загальним або декількома самостійними потоками залежно від основних забруднювачів. Тим самим спрощують обробку промстоків, а також запобігають утворенню вибухо- і вогненебезпечних продуктів або виділенню отруйних газів при взаємодії речовин, що містяться в різних видах промстоків.