- впровадження проекту земельної реєстраційної системи та банку земельно-кадастрових даних.
В сучасних умовах організація виробництва у первинних підрозділах характерезується тісним переплетінням і взаємодією різних форм власності (державної, приватної, особистої, кооперативної), що призводить до появи різних форм господарювання, різноукладності виробництва. Зміни у відносинах власності відбуваються:
- внаслідок передачі засобів виробництва в оренду на тривалий період;
- у результаті надання повної господарської та економічної самостійності аж до надання прав юридичної особи первинним виробничим підрозділам;
- через визначення відносин з державною власністю на основі договорів, шляхом роздержавлення і приватизації;
- внаслідок розширення внутрішньогосподарських товарно-грошових відносин.
Як відзначається в Національній програмі розвитку сільськогосподарського виробництва України на 1996-2005 роки, господарська реформа спрямовуватиметься на: забезпечення рівних умов розвитку різних форм господарських структур ринкового типу
(господарських товариств, колективних сільськогосподарських підприємств, корпорацій кооперативів, селянських (фермерських) і особистих підсобних господарств ) і створення мережі сервісної інфраструктури аграрного сектора, в тому числі на приватних, міжгосподарських та кооперативних засадах сільськогосподарського товаровиробника з викорисианням лізингових умов надання послуг, формування системи закупок продукції у населення, первинної її переробки, зберігання, пакування і транспортування, першочергове перетворення переробних і агросервісних підприємств у відкриті акціонерні товариства за участю сільськогосподарських товаровиробників, а державних сільськогосподарських підприємств у колективні сільськогосподарські підприємства чи у відкриті акціонерні товариства.
Створення на наступному етапі корпоратизованих сільськогосподарських підприємств шляхом добровільної горизонтальної інтеграції її структурних підрозділів, або приватно-орендних підприємств.
На основі розпаювання земель і майна створюватимуться також товариства з обмеженою відповідальністю, командні товариства, селянські (фермерські ) господарства.
У процесі приватизації та реструктуризації господарств формуватимуться виробничі, переробні, збутові-закупівельні та обслуговуючі кооперативи.
У відповідності з концепцією розвитку сільського господарства намітились такі основні шляхи реформування організаційних форм господарювання :
1) реорганізація колгоспів у колективні cільськогосподарські підприємства, селянські спілки з персоніфікованою власністю на май но і землю;
2) реорганізація колективного чи державного підприємства в виробничі кооперативи, які мають більшу самостійність;
3) формування аграрно-акціонерних підприємств;
4) створення приватно-орендних підприємств;
5) об’єднання в асоціації пайовиків, створення спілок апйовиків.
При організації нових сільськогосподарських формувань на орендній або акціонерній основі, виникає необхідність у розширенні оперативно-господарської самостійності госпрозрахункових підрозділів, створенні якісно нової організації структури господарства незалежно від форми власності. Економічні відносини в кооперативах можуть грунтуватися на різній основі : оренді майна; паях ; придбанні акцій ; викупі майна за рахунок кредитів ; формуванні колективної власності ; приватної власності.
В окремих господарствах, на конкурентній основі ,за контрактом майно і землю здають в оренду приватним особам на принципах єдиноначальності. Статутним фондом акціонерного товариства є пайовий фонд. В основу новостворені акціонерні товариства закритого типу. В умовах закритих товариств підприємництво повинно за першою вимогою власника акцій забезпечити його грошима.
Якась, або вся частка основного фонду, яка складається з майнових паїв, може бути базою для випуску акцій і створення за бажанням акціонерного товариства закритого або відкритого типу. Акції, які будуть реалізовані за кошти, як членам колективної структури, акціонерного товариства, так і іншим громадянам, випускаються під проект бізнес-плану. Дивіденди на вартісну ціну акцій нараховуються в процесі отримання прибутків від даного проекту. Дивіденди на уставний капітал, тобто майновий пай нараховується за визначеною раніше схемою, яка може враховуватись або ні в прибутках майбутнього проекту.
В процесі трудової діяльності пайовики отримують заробітну плату за конкретну працю. Колектив може наймати на роботу працівників як постійно, так і сезонно. Заробітна плата пайовиків та найманих працівників враховується в статті витрат. З огляду на сказане, пропонуємо логічну послідовність організаційно-економічних заходів по впровадженню моделей (вибору форми господарювання)після поділу господарства на земельні і майнові паї (дод 13).
Масова приватизація ускладнила взаємовідносини товаровиробників щодо збуту продукції, передусім з державою. Посередницькі структури, які спочатку активно займалися закупівлею сільськогосподарської продукції та її реалізацією, через надмірний податковий тиск самоліквідувалися або переорієнтувалися на імпорт продовольства. Держава самоусунулась від цієї сфери діяльності. Мають місце неплатежі за продукцію. Закріпитися на внутрішньому ринку власному виробникові стає все складніше.
Внаслідок цього значна частина виробленої продукції, особливо в приватному секторі, не потрапляє до споживача. Отже, аграрна реформа в Україні не доведена до логічного завершення.
З одного боку, паювання землі та майна закінчене, а з другого- у більшій частині господарств проведені номінальні, а не реальні дії відносно зміни внутрішньогосподарських земельних та майнових відносин. Вони, як і раніше, функціонують у колгоспній редакції. Багато економічних питань, без яких подальше реформування сільськогосподарських підприємств неможливе, не вирішено. Масова приватизація, на наш погляд, тільки наблизилась до вирішення головної проблеми, пов’язаної з формуванням господаря-власника на селі. В суспільстві ще не створене середовище підтримки реформаційних процесів. У підходах до втілення їх в життя спостерігається велике протистояння.
У системі МінАПК налічується 6 тис. переробних, агросервісних і будівельних підприємств та організацій, з яких 5,3 тис. перебувають у загальнодержавній і 0,7 тис. підприємств – у комунальній власності. З них приватизаційними процесами охоплено 4,9 тис. підприємств і організацій, або 87% тих, що підлягають приватизації, в тому числі 4,2 тис.підприємств загальнодержавної власності (86%) і 0,7 тис. підприємств (100%) комунальної власності. З числа підприємств переробних галузей АПК приватизовано або знаходиться у стадії приватизації 1,2 тис. підприємств – 93%, що підлягають приватизації.
Завершено приватизацію підприємств м’ясної , молочної, олієжирової та кондитерської галузей. Серед приватизованих – 180 цукрових заводів, що становить 93% від їх загальної кількості. В країні розгорнута робота по реформуванню власності підприємств системи хлібопродуктів. До них належать підприємства борошномельно-круп’яної та комбікормової промисловості, хлібоприймальні та хлібозаготівельні, а також допоміжні ремонтні, будівельні та інші підприємства, що забезпечують діяльність всієї системи. Загальна їх чисельність – 878 підприємств, у тому числі 204 хлібоприймальні пункти, 91 елеватор, 281 переробне підприємство. Сумарні потужності підприємств дають змогу приймати щодоби 1,3 млн.тонн зерна, очистити 900 тис.тонн та сушити 530 тис. тонн зернових і 270 тис. тонн кукурудзи. Загальна потужність елеваторів забезпечує зберігання 30 млн.тонн зернових.
Переробні підприємства здатні повністю забезпечити переробку і фасування зерна, виробництво борошна, круп, комбікормів. Їх середньорічна продуктивність становить 7 млн.тонн борошна та 800тис. круп. Отже з огляду на перспективи розвитку ринку зерна в Україні протягом найближчого часу підприємства системи хлібопродуктів є одними з найбільш привабливих об’єктів для потенційних інвесторів у процесі їх приватизації.
Можна стверджувати, що в агропромисловій сфері відбувалися певні інституціальні перетворення , зрушення в бік розвитку ринкових відносин. Господарські суб’єкти одержали те , до чого прагнули ще за часів Радянського Союзу, - можливість самостійно господарювати, свободу у виборі напрямів виробничої діяльності, послаблення зовнішнього адміністрування. Замість 4659 державних сільгосппідприємств в 1993 р. їх кількість скоротилась до 2863 у 1999р., решта реформувались в КСП та акціонерні товариства. Суттєво зросла чисельність особистих підсобних господарств. У самостійний сектор формуються фермерські господарства (дод 14 ).
Провідною ланкою у сільському господарстві є колективні підприємства. За вказаний період відбулися суттєві зміни у використанні сільськогосподарських угідь та їх структурі по конкретних землекористувачах.
Серед найважливіших напрямів аграрної реформи чи не найголовнішим є реформування земельних і майнових відносин власності на засоби виробництва, що є базою для створення ринкового середовища в агропромисловому комплексі. Зокрема, вже розпайована земля майже в 11 тис. недержавних сільськогосподарських підприємствах, що становить 99% від їх наявності, в 96,5% господарств одержали сертифікати на земельну частку (пай) 5,6 млн. громадян
Тільки в 1998-1999рр. питання аграрної реформи зайняли належне місце в державній діяльності уряду. Такий стан не випадковий. До цього перетворення немали чіткої програми. Земельна реформа не була елементом економічної політики (дод 15).
Також додатково можна навести приклад забезпеченості різних форм господарювання Одеської області в 2000 році (дод 16).
Все залежало від рішень голів колгоспів, які діяли виходячи із свого ставлення або ринкової форми організації аграрної сфери. Тому аграрна реформа, особливо в частині земельних відносин, розвивалась дуже мляво, а сільськогосподарське виробництво в більшості господарств скорочувалось. Продовжує поглиблюватись криза фінансового забезпечення товаровиробників, платежів.