Третя функція господарського механізму - реалізація відношень власності. У межах цієї функції господарському механізму належить вирішальна роль в економічній реалізації власності на засоби виробництва. Здійснення даної функції повинно бути спрямоване на те, щоб відношення власності сприяли розвитку всієї системи продуктивних сил і, насамперед, головної продуктивної сили - людини, безпосереднього робітника. Варто домагатися, щоб у межах тієї або іншої економічної системи існував плюралізм форм власності, щоб різноманітні конкретні форми власності і конкурували, і співробітничали між собою.
Четверта важлива функція господарського механізму - усебічний розвиток людини, його потреб (матеріальних і духовних), інтересів, стимулів. Оскільки людина є біосоціальною істотою, то роль господарського механізму складається в розвитку як біологічного, так і соціального аспекту сутності людини. У першому випадку необхідно домагатися оптимального гармонічного співвідношення у взаємодії людини з природою, не припускати поглиблення екологічної кризи, створити таку еколого-економічну систему, у якій би органічно сполучилися економічні умови життєдіяльності людини (умови його праці, утворення, придбання кваліфікації) із зберіганням навколишнього середовища, гармонічною взаємодією цивілізації і природи. В другому випадку задача господарського механізму складається в тому, щоб людина стала активним суб'єктом виробничих відношень, або відношень власності, а також соціальних, політичних, правових, культурних відношень, щоб у кожній із цих сфер могла реалізуватися його соціальна природа. Оскільки сучасна людина вступає у відношення з іншими людьми, завдання господарського механізму полягає в тому, щоб насамперед погоджувати економічні інтереси людей.
Крім відзначених найбільше важливих функцій, господарський механізм виконує і другорядні, наприклад, стимулювання науково-технічного прогресу, раціональне використання ресурсів і ін.
У узагальненому виді основні функції господарського механізму зводяться до забезпечення ефективної взаємодії всіх елементів економічної системи у всіх сферах суспільного відтворення, а також усіх компонентів кожного з названих елементів.
При розгляді господарського механізму слід зазначити, що процес взаємодії всіх елементів економічної системи в XVIII-XX ст. здійснювався переважно через ринок, через механізм попиту і пропозиції, періодичні економічні кризи, конкурентну боротьбу. Такий ринковий механізм був ядром господарського механізму того часу: зв'язку між сотнями тисяч дрібних капіталістичних і дрібнотоварних підприємств здійснювалися переважно за допомогою ринку і виявлялися як відношення конкуренції. Так регулювалися обсяги виробництва, ціни, пропорції між галузями і т.д. Протилежне цьому механізму, свідоме, планомірне регулювання, відношення організованості існували лише в межах окремих підприємств.
За минулі сторіччя в результаті значного прогресу продуктивних сил, поглиблення суспільного поділу праці, еволюції відношень власності від індивідуальної до переважно колективних форм, посилення ролі держави в економіці і дії інших чинників замість ринку ядром господарського механізму, основу якого складають закони планомірного і пропорційного розвитку економіки, стає її державне регулювання. Вперше воно чітко проявилося в США, під час кризи 1929-1933 р. Саме рішучі дії уряду, очолюваного тоді президентом Ф. Рузвельтом, вивели країну з найглибшої економічної кризи. З цього часу почалося широкомасштабне втручання держави в економіку, а держава з так називаного «нічного сторожа», захисника приватної власності, верховного арбітра, що стежив за дотриманням правил вільної конкуренції, перетворилося в значного підприємця, фінансиста, споживача, інвестора, роботодавця і, головне, - у регулювальника макроекономічних процесів. Теоретично ці процеси вперше обгрунтував Дж. Кейнс. Він вважав закони вільної конкуренції, вільного ціноутворення й інші закони ринку атрибутами економіки XIX ст., а розширення функцій уряду називав єдино можливим засобом запобігання повної руйнації існуючих економічних форм і умовою успішного функціонування особистої ініціативи.
Методами і важелями державного регулювання є податкове, бюджетне, фінансово-кредитні, грошове й інші види регулювання, проведення активного амортизаційної політики. Основні форми, у яких реалізуються закони планомірного і пропорційного розвитку, - це державне регулювання, планування, прогнозування і програмування економіки.
Інноваційний господарський механізм, шляхи і методи формування.
Керування інноваційною діяльністю є адресним засобом стимулювання економічного росту, особливо при антикризовому регулюванні, що випереджає, на макро- і мікрорівнях.
Відомі дві основні гіпотези, на яких базується практика:
- інноваційна активність обумовлена непередбаченими проривами в області наукових знань;
- зміни економічної кон'юнктури (у першу чергу циклічні) викликають відповідні зміни інноваційної активності.
Інноваційній політиці, таким чином, придается переважно пасивна роль - чекати поки пройде час після використання потенціалу загальних і спеціальних знань у практику, або випливати за вимогами попиту, що формується під впливом соціально-економічної ситуації. Тим часом постіндустріальні стадії розвитку головних країн характеризуються високими темпами змін в економіці, що обумовлюються циклічними і структурними зсувами. Першим, хто “кидає спис” у сформовані прийоми менеджменту, є практика. Вона показала, що нейтралізація виникаючих знакозмінних навантажень на економіку потребує збільшення витрат, незважаючи на прийняті як державами, так і окремими підприємствами антикризові міри, у тому числі й інноваційні.
Звідси виникає необхідність нових теоретичних і методологічних підходів до керування інноваційною активністю, більш адаптованих до потреб товариства. Аналогічної точки зору притримується ряд вітчизняних і закордонних дослідників.
На жаль, в опублікованих роботах, корисних із погляду аналізу проблеми, недостатньо уваги виділена синтезу нових економіко-управлінських рішеннь, що надають політики нововведення статус генератора попиту.
Нижче поданий один із підходів до такого синтезу, що сприяє формуванню на макрорівні господарського механізму інноваційної політики.
Таблиця 1
| Регіони | 1974-1976 | 1979-1981 | 1984-1986 | 1989-1991 | 1993-1995 |
| Весь світ | 97,4 | 100,0 | 104,4 | 105,4 | 105,3 |
| Африка | 104,9 | 100,0 | 95,4 | 98,6 | 95,9 |
| Азія | 94,7 | 100,0 | 111,6 | 119,9 | 129,2 |
| Індія | 96,5 | 100,0 | 110,7 | 121,8 | 126,6 |
| Китай | 90,1 | 100,0 | 120,7 | 134,1 | 153,7 |
| Європа | 94,7 | 100,0 | 107,2 | 106,5 | 99,4 |
| Північна і Центральна Америка | 90,1 | 100,0 | 99,1 | 94,2 | 95,4 |
| США | 89,8 | 100,0 | 99,3 | 95,0 | 97,6 |
| Південна Америка | 94,0 | 100,0 | 102,8 | 105,6 | 100,8 |
Аналіз процесу і результатів діяльності, виконаний на підприємствах машинобудування і транспорту, у сферах НІОКР і вищого утворення, показав її обумовленість передумовами, основні з яких сформульовані у виді чинників.
Фактор А. Мировой поріг знань.
Він служить межею між досягненнями і прогалинами в загальних і спеціальних знаннях. Поріг знань дає науковому співтовариству орієнтир для подальших пошукових фундаментальних і прикладних досліджень, а інженерному й управлінському корпусу - базу для цільових прикладних розробок. Індикаторами досягнень у загальнонаукових знаннях є відкриття - невідомі раніше наукові результати, кардинальною уявою підвищуючі рівень пізнання, а в спеціальних знаннях - продукти прикладних досліджень і розробок, що одержали міжнародне визнання. До числа індикаторів прогалин у знаннях ставляться проблеми в товаристві і середовищі мешкання, що потребують невідкладного рішення - хиба енергоресурсів, екологічна і соціальна безпека, хвороби, стихійні лиха.
Для інноваційної практика важливо провести ієрархічну диференціацію світового порога знань на міждержавний, державний і фірмовий рівні. Останні визначають практичну спроможність країни, об'єднання країн, або фірми скористатися накопиченими у світі знаннями.
Поріг знань характеризується трьома складовими:
- загальнонауковим заділом, що укладається з опублікованих у світовій літературі результатів фундаментальних досліджень і власних накопичених фундаментальних наробітків, поки не апробованих;
- спеціальним науковим заділом, що утвориться з результатів прикладних досліджень і розробок (патентів, “ноу-хау”, методик, алгоритмів і т.п. але інтелектуальна власність на них належить даній країні (групі країн, фірмі);