Валютний кошик додав певну стабільність СДР у порівнянні з національними валютами. Але визначення їхнього курсу на базі валютного кошика призвело до перетворення СДР у міжнародну рахункову валютну одиницю. Не маючи власної вартості і реального забезпечення, СДР не можуть цілком замінити золото і резервні валюти.
Всупереч задуму, СДР не стали еталоном вартості, головним міжнародним резервним і платіжним засобом. Практика їх використання не відповідає цілям, зареєстрованим у зміненому в 1978 р. Уставі МВФ. У липні 1993 р. до СДР були прикріплені лише 4 валюти проти 15 у 1980 р. СДР в основному застосовуються в операціях МВФ як коефіцієнт перерахунку національних валют, масштаб валютних порівнянь, квоти, кредити, прибутки і витрати виражені в цій рахунковій валютній одиниці.
Поза МВФ СДР використовуються в обмежених сферах: 1) наприклад, замість франка Пуанкаре і франка жерминаля в різних міжнародних конвенціях; 2) на світовому ринку позичкових капіталів деякі поточні рахунки, облігації, синдиковані кредити виражені в СДР; 3) більш 10 міжнародних організацій одержали право відкривати рахунки в СДР; у 80-х роках були зняті обмеження по ним на рахунках при операціях “своп”, термінових угодах, кредитах, гарантіях, наданні дарунків. Офіційно СДР можуть бути використані банками, підприємствами, приватними особами. Тому, хоча і без особливого успіху, на відміну від ЕКЮ розвиваються приватні СДР. Ринок приватних СДР оцінюється приблизно в десяток мільярдів в основному у формі банківських депозитів, почасти депозитних сертифікатів і міжнародних облігацій.
СДР як міжнародний засіб накопичення валютних резервів застосовуються незначно.
У якості міжнародного платіжного засобу СДР використовуються в обмеженому колі міждержавних операцій. Не досягнута головна мета СДР: вони направляються на придбання конвертованої валюти не стільки з метою покриття дефіциту платіжного балансу, скільки для погашення заборгованості країн по кредитах МВФ. Значні суми СДР повертаються у Фонд і інтенсивно накопичуються на його рахунках, переважно на користь промислово розвинених країн з активним платіжним балансом. Накопичення СДР формально вигідно, тому що вони більш стабільні, ніж національні валюти, і мають міжнародні гарантії. Крім того, МВФ виплачує процентні ставки за збереження (використання) СДР понад розподілених країнам лімітів.
5. ЄВРОПЕЙСЬКА ВАЛЮТНА СИСТЕМА
Характерна риса сучасності - розвиток регіональної економічної і валютної інтеграції, насамперед у Західній Європі. Причинами розвитку інтеграційних процесів є: 1) інтернаціоналізація господарського життя, посилення міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва, переплетення капіталів; 2) протиборство центрів суперництва на світових ринках і валютній нестабільності.
Процес зближення, взаємопереплетання національних економік, спрямованих на утворення єдиного господарського комплексу в рамках угруповань, знайшов вираження в ЄЕС. Європейське економічне співтовариство - найбільше розвинене регіональне інтеграційне угруповання країн Західної Європи; функціонує з 1 січня 1958 р. на основі Римського договору, підписаного в березні 1957 р. шістьома країнами - ФРН, Францією, Італією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом. З 1973 р. у ЄЕС увійшли Великобританія, Ірландія, Данія, із 1981 р. - Греція; із 1986 р. - Португалія й Іспанія. Третю і четверту Ломейську конвенцію (1984 і 1989 р.) про асоціацію з ЄЕС країн, що розвиваються, підписали 66 держав Африки, Карибського і Тихоокеанського басейнів (АКТ). Крім того, група середземноморських країн (Туреччина, Алжир. Туніс, Марокко, Ліван, Єгипет, Йорданія, Сирія), а також Кіпр і Мальта асоційовані з ЄЕС на основі двосторонніх угод. Створенню “Загального ринку” передувало утворення країнами ЄЕС інтеграційного угруповання Європейського об'єднання вугілля і стали (ЕОУС) у 1951 р.: Європейське співтовариство по атомній енергії (Євратом) створено одночасно з ЄЕС, Доцентрові тенденції призвели до створення в 1967 р. угруповання за назвою Європейські співтовариства, що включає ЄЕС, ЕОУС, Євратом. Вони мають основні спільні органи і проводять єдину політику.
90-ті роки ознаменувалися новим розширенням ЄС, насамперед за рахунок країн Європейської асоціації вільної торгівлі (ЕАСТ). З 1994 р. діє Європейський економічний простір ЄС - ЕАСТ; крім того, Австрія, Швеція і Фінляндія завершили переговори про повноправний вступ у ЄС (до них повинна приєднатися Норвегія). На основі Європейських угод асоційованими членами ЄС нині є також країна Східної і Центральної Європи - Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Болгарія і Румунія. З листопада 1993 р. набрало сили Маастрихтська угода про утворення Європейської політичної, економічної і валютної спілки (скорочена назва Європейська спілка - ЄС).
Невід'ємним елементом економічної інтеграції є валютна інтеграція - процес координації валютної політики, формування наднаціонального механізму валютного регулювання, створення міждержавних валютно-кредитних і фінансових організацій. Необхідність валютної інтеграції обумовлена такими причинами. 1) Для посилення взаємозалежності національних економік при лібералізації прямування товарів, капіталів, робочої сили потрібно валютна стабілізація. 2) Нестабільність Ямайської світової валютної системи зажадала захистити ЄС від дестабілізуючих зовнішніх факторів шляхом створення зони валютної стабільності. 3) Західна Європа прагне стати світовим центром із єдиною валютою, щоб обмежити вплив долара, на якому заснована Ямайська валютна система, протистояти конкуренції, що зростає, із боку Японії.
Механізм валютної інтеграції включає сукупність валютно-кредитних методів регулювання, за допомогою яких здійснюються зближення і взаємне пристосування національних господарств і валютних систем. Основними елементами валютної інтеграції є: а) режим спільно плаваючих валютних курсів: б) валютна інтервенція, у тому числі колективна, для підтримки ринкових курсів валют у межах узгодженого відхилення від центрального курсу: в) створення колективної валюти як міжнародного платіжного-резервного засобу: г) спільні фонди взаємного кредитування країн-членів для підтримки курсів валют: д) міжнародні регіональні валютно-кредитні і фінансові організації для валютного і кредитного регулювання.
Валютна сфера на відміну від матеріального виробництва найбільшою мірою тяжіє до інтеграції. Елементи валютної інтеграції в Західній Європі формувалися задовго до створення ЄС. Західноєвропейської інтеграції передували угода про багатосторонні валютні компенсації між Францією, Італією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом і приєднались до них із 1947 р. західними окупаційними зонами Німеччини: угоди 1948 і 1949 р. про внутрішньоєвропейскі платежі і компенсації між 17 державами ОЕСР: Європейська платіжна спілка (ЄПС) - багатосторонній кліринг 1950-1958 р.; уведення конвертованості валют у 1958 1961 р.
Поступово склалися умови для валютної гармонізації - зближення структур національних валютних систем і методів валютної політики: координації - узгодження цілей валютної політики, зокрема шляхом сумісних консультацій: уніфікації - проведення єдиної валютної політики. Проте процес справжньої валютної інтеграції починається на стадії створення економічної і валютної спілки, у межах якого забезпечується вільне переміщення товарів, послуг, капіталів, валют на основі рівних умов конкуренції й уніфікації законодавства в цій сфері. Процес інтеграції включає декілька етапів, спрямованих на створення єдиного ринку і на цій базі економічної і валютної спілки.
У 1958-1968 р. (“перехідний період”) була утворена митна спілка. Були скасовані мита й обмеження у взаємній торгівлі, впроваджений єдиний митний тариф на ввіз товарів із третіх країн із метою огородження ЄЕС від іноземної конкуренції. До 1967 р. склався аграрний загальний ринок. Введено особливий режим регулювання сільськогосподарських цін. Створено аграрний фонд ЄС із метою модернізації сільського господарства і підтримки фермерів від руйнування. Митна спілка доповнювалася елементами міждержавного узгодження економічної і валютної політики. Були зняті багато обмежень для прямування капіталу і робочої сили.
Проте інтеграція в сфері взаємної торгівлі промисловими й аграрними товарами послабила національні системи державного регулювання економіки. Назріла необхідність створення наднаціональних механізмів, що компенсують. У цьому зв'язку країни ЄЕС прийняли в 1971 р. програму поетапного створення економічної і валютної спілки до 1980 р. При розробці її проекту зіткнулися позиції “монетаристів”, що вважали, що спочатку треба створити валютну спілку на базі фіксованих валютних курсів, і “економістів”, що пропонували почати з формування економічної спілки і віддавали перевагу режиму плаваючих валютних курсів. Ця суперечка завершилася компромісним рішенням глав урядів ЄЕС у 1969 р. у Гаазі про рівнобіжне створення економічної і валютної спілки. Поетапний, прийнятий 22 березня 1971 р. Радою міністрів ЄЕС, був розрахований на 10 років.