Затрати виробництва, ціна і прибуток (стр. 2 из 3)

Ціна з’явилась водночас із грошима. Як тільки останні почали відігравати роль товарного еквіваленту, виразника міри вартості, відразу ж виникло запитання: “А скільки грошей треба сплатити за цей товар, тобто яка його ціна?”.

Отже, поява грошей породила проблеми цін, їх величини й способу визначення, або механізму ціноутворення. Що ж таке ціна! У кожному підручнику з економіки або словнику сказано, що ціна – грошовий вираз вартості товару. Вона є об’єктивною економічною категорією, яка визначає функціонування всіх сфер виробництва, розподілу, обміну і споживання. Ціна – величина не постійна. Вона, як правило, не збігається з вартістю. Вона може бути вищою від вартості при дефіциті товарів на ринку або нижчою при їх надлишку, залежить також від купівельної спроможності грошової одиниці.

До недавнього часу у вітчизняній економічній літературі підкреслювалося, що ціна повинна відображати суспільно необхідно затрати країн. Однак якщо це правильно з точки зору ідеально-теоретичної моделі, то в практично-ринковому середовищі ця теза потребує коректив.

Коли йдеться про ринкові ціни, необхідно враховувати те, що ціни відображають не тільки стадію виробництва, а й стадію обміну, зокрема конкретне співвідношення попиту й пропозиції, що склалися на ринку, зумовлене передусім споживною вартістю товарів. Тобто, коли попит на певний вид товару перевищує пропозицію, то ціна на ринку буде більшою від суспільно необхідних витрат праці на його виготовлення, й навпаки. Таким чином, в основі товарних цін лежать не суспільно необхідні витрати праці, а ринкова вартість, що забезпечує відтворення виробництва у галузях відповідно до виявленої ринком суспільної потреби.

При розширеному відтворенні, властивому сучасній економіці, де значна частина прибутку спрямовується на виробниче споживання, ринкова вартість відхилятиметься від вартості виробництва. Слід зауважити , що на ринкову вартість впливає ще один фактор – органічна будова виробничих фондів (відбиває співвідношення між функціонуючими у виробництві уречевленою та живою працею).

Метод визначення ціни.

Найпоширенішим і досить, простим є метод за яким ринкова ціна визначається двома кількісними величинами: витратами виробництва (собівартістю) та середньою величиною прибутку. Така ціна являє собою ціну виробництва.

Нагадаємо, що ціна виробництва є сумою витрат виробництва та середнього прибутку на авансовий капітал:

ЦВ=ВВ(С)+СП

де ЦВ – ціна виробництва

ВВ(С) – витрати виробництва (собівартість)

СП – середній прибуток

Завдяки продажу товарів за цінами виробництва в усіх галузях у разі однакових витрат на виробництво товарів підприємці одержують рівний прибуток. Нормативною умовою комерційного розрахунку на підприємствах будь-якої галузі господарства є продаж товарів за цінами виробництва.

Отже, суспільно необхідні витрати праці історично й логічно виступають формою вартості, що передує ціні виробництва. Але вона на певному етапі еволюції виробництва зазнає такого впливу органічної будови виробничих фондів, що трансформується у ціну виробництва. Сприяє її утворенню міжгалузева конкуренція. Оскільки суперництво між підприємцями всіх галузей економіки за найбільш прибуткове вкладення капіталу в процесі міжгалузевої конкуренції і органічна будова виробничих фондів – постійно діючі фактори, то ціна виробництва має, по-перше тенденцію відхилятися від суспільно необхідних затрат праці, а по-друге, виступає безпосередню основою утворення ринкових цін товарів.

Тенденція утворення (в результаті міжгалузевої конкуренції) середньої норми прибутку диктує певні правила “поведінки” кожного підприємця. Перші в комерційному розрахунку слід керуватися передусім загальним нормативом вигідності вкладення капіталу в будь-яку галузь. Цим нормативом слугує отримання при реалізації товарів ціни виробництва, а отже й середньої норми прибуткую Друге: підприємець мусить враховувати, що він не витримає конкуренції і розориться, якщо собівартість продукції його підприємства (фірми) буде перевищувати суспільно нормальні витрати виробництва на одиницю продукції. Третє: підприємець повинен постійно дбати про те, щоб індивідуальна ціна продукції (на його підприємстві) була меншою за суспільну ціну виробництва. Тоді він, реалізуючи свої товари за ціною виробництва, не тільки буде одержувати нормальний (середній) прибуток, а й додатковий доход.

Суть ціни.

Суть ціни, її економічна роль розкривається в функціях, які вона виконує. Насамперед ціна виконує вимірювально-інформаційну функцію. З її допомогою здійснюється, по-перше вираження в грошовій формі вартості натуральних обсягів ресурсів, витрат і результатів, а також різних показників, використаних у господарській практиці: по-друге, вимірювання й облік витрат суспільної праці.

Друга функція – підтримка збалансованості й рівноваги у господарстві. Через ціни здійснюється зв’язок між виробництвом і споживанням, пропозицією і попитом. Оскільки ціна є формою економічного зв’язку виробника із споживачем, остільки вона відіграє активну роль у регулюванні пропозицій і встановлені стабільного розвитку галузей народного господарства.

Ринкові ціни виконують також розподільчу функцію. Вони визначають розподіл вартості суспільного продукту й національного доходу, покриття витрат виробництва, створення нагромаджень у галузях, на підприємствах, а також впливають на формування доходів певних соціальних верств населення.

Особливого значення в умовах ринкової економіки набуває стимулююча функція ціни. По-перше за допомогою ціни заохочуються передусім ті підприємства, які домагаються кращих показників шляхом збільшення випуску та реалізації продукції; по-друге ціни стимулюються підприємства, які знижують витрати виробництва порівняно з діючою ціною, використовують передову техніку й технологію, отримуючи більший прибуток за рахунок збільшення рівня рентабельності; по-третє вищою ціною стимулюється виробництво продукції нового асортименту, високої якості, що має підвищений попит у населення; по-четверте, зниження або підвищення ціни стимулює або, навпаки стримує придбання товарів споживачами.

Безперечно, всі функції цін пов’язані між собою. В чітко налагодженій економіці передбачається взаємодіюча система цін на різні групи товарів і послуг. Вона включає оптові ціни, за якими підприємства продають свою продукцію іншим підприємствам і фірма; тарифи за перевезення вантажів, а також споживання електроенергії, води, палива тощо; закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію: роздрібні ціни, за якими товари і послуги реалізуються населенню. Кожний вид цін має свою структуру і свої особливості формування.

Схематично види й структуру цін на промислову продукцію можна виразити таким чином:

Собівартість одиниці продукції

Прибуток підприємства

Затрати й прибуток транспортних та збутових організацій

Податок на добавлену вартість

Затрати та прибуток оптових організацій

Затрати та прибуток роздрібної торгівлі

Затрати на сировину і матеріали

Зарплата й відрахування на соціальне страхування

Затрати на підготовку та освоєння виробництва

Затрати на утримання та експлуатацію устаткування

Цехові витрати

Загальнозаводські витрати

Інші затрати

Позавиробничі затрати

Виробнича собівартість

Повна собівартість

Оптова ціна підприємства

(-станція відправлення

Оптова ціна підприємства

-станція призначення

Оптова ціна промисловості

Роздрібна ціна

Прибуток.

Далі розглянемо те, що кожне підприємство чи фірма заінтересована в господарських результатах і в своїх фінансах для самостійного розвитку і важливим джерелом чистого доходу підприємства є прибуток.

Прибуток – узагальнений показник, що характеризує ефективність діяльності підприємства. За своєю економічною природою прибуток виступає як частина вартості додаткового продукту, створеного працею ділянок виробництва. У показнику прибутку відбивається обсяг реалізації продукції, ефективність використання підприємством наявних матеріальних, трудових і фінансових ресурсів тощо.

Балансований прибуток підприємства (фірми) являє собою суму прибутків і збитків від реалізації товарної продукції, результатів іншої реалізації та позареалізаційної діяльності.

Прибуток від реалізації товарної продукції включає залишки нереалізованої продукції на початок року: випуск товарної продукції за рік: реалізацію товарної продукції за рік; залишки нереалізованої продукції на кінець року. Прибуток від реалізації товарної продукції, виконаних інших робіт і послуг є базою як для розрахунків з бюджетом так і для створення фондів економічного стимулювання.