Для світової торгівлі сільськогосподарськими продуктами був притаманний аграрний протекціонізм, який поглибився кризою 1875 — 1896 рр. Лише Великобританія заборонила хлібні мита. що було викликано інтересами промислового капіталу. На шлях вільної торгівлі стали Бельгія, Шотландія. На початку XX ст. відбувся перелом у світових цінах на хліб. почалося їх підвищення. Різко скоротився експорт зернових культур із США. а посилився з Росії, Канади, Аргентини, Австрії, Румунії. Значна роль належала експорту м'ясо-молочних продуктів та птиці.
З кінця XIX ст. для зовнішньої торгівлі характерною була тенденція зростання протекціонізму і встановлення монопольних цін. Країни укладали торгові договори, підписували інвестиційні угоди.
З розвитком міжнародної торгівлі, починаючи з 70-х років, дедалі більшого значення набув експорт капіталу. Найбільшими експортерами були Великобританія, Франція, Німеччина, Бельгія, Швейцарія, Голландія, про що свідчать такі дані, млрд марок:
| Країна | 1880 | 1913 |
| Великобританія | 30 | 76 - 77 |
| Франція | 12 - 15 | 48 - 49 |
| Німеччина | 4-5 | ЗО - 32 |
| Бельгія | - | 2-3 |
| Голландія | 3-4 | 4-6 |
| Швейцарія | - | 4-5 |
США мали велику зовнішню заборгованість, що в 1912р. становила 6750 млн дол. Одночасно протягом першого десятиліття XX ст. вони збільшили ввіз капіталу з 500 млн дол. до 2,5 млрд дол. в 1913 р.
Експорт капіталу від 2/3 до 3/4 був спрямований у колонії та залежні країни. Великобританія 52,2 % капіталів вклала в колонії та домініони, 21,9 % — у залежні країни. У 1910 р. вона мала 72 банки з 5,5 тис. відділень у колоніях. Сферами розміщення капіталів були залізниці та автомобільні дороги (61,4 %), торгівля (19,9 %), банки та страхова справа (2,5 %), видобуток сировини, плантації чаю та кави (9,2 %).
США орієнтувалися на зміцнення своїх економічних позицій на своєму континенті. Так, частка Латинської Америки становила 49,9 %, американських експортних капіталів, Канади — 28,8, Європи — 13,4 %.
Франція розпочала свою роль світового кредитора з шести-процентної позики саксонському королю в 1811 р. До 70-х років XIX ст. капітали спрямовувалися в облігації, акції промислових підприємств. З кінця XIX ст. Франція вивозила капітал переважно у позиковій формі, тобто надавала його у вигляді державних позик і цінних паперів. Перед першою світовою війною французькі позики розподілялися так, млрд марок: Європа — 22, в тому числі Росія — 12 (40 % французьких вкладень), Німеччина — 1. балканські країни — З, Австрія — 2,5, в країни Латинської Америки — 6, у свої колонії — всього 10 % капіталу.
Німеччина вкладала 98 % капіталу, що вивозився, в освоєння джерел сировини і ринків збуту в залежних країнах (Туреччина, Китай та ін.).
Важливою формою зовнішньоекономічних зв'язків були міжнародні міграційні процеси, пов'язані з переселенням європейців до Америки. З 1816 по 1856 р. з Європи до США емігрувало 5 млн, а в другій половині XIX ст. — 18 млн осіб. До середини XIX ст. найінтенсивнішою була еміграція з розвинених країн: Великобританії. Німеччини, Франції. З кінця XIX ст. збільшилася кількість емігрантів з країн Східної та Південної Європи: Австро-Угоршини, Італії, Росії. Так, з УСІЄЇ кількості емігрантів частка Італії становила 21,1 %, Австро-Угорщини - 19,9, Росії — 20 %.
Основною іміграційною країною були США, частка якої серед країн-імігрантів була досить високою і становила в 1913 р. 61,9 %. Зросло значення Канади (до 13,1 %), Аргентини (15,6 %), Бразилії (9,4 %).
Важливим економічним результатом міжнародної міграції робочої сили було прискорення розвитку промисловості та сільського господарства в країнах іміграції, посилення міжнародного поділу праці, збільшення експорту товарів з цих країн і одночасно імпорту товарів у країни іміграції.
У кінці XIX — на початку XX ст. відбулися зміни у валютних відносинах між капіталістичними країнами. Система металевих грошей у формі біметалізму, коли роль грошей закріплювалася золотом і сріблом, була витіснена валютною системою золотого стандарту (системою класичного монометалізму). Ця система виникла у Великобританії в кінці XVIII ст., а в кінці XIX — на початку XX ст. стихійно сформувалася як сукупність національних валютних систем. Основу валютних курсів становив золотий паритет, коли грошова одиниця будь-якої країни мала відповідний золотий вміст. Відхилення допускалося лише в межах так званих золотих точок — не більше 1 % від золотого паритету. У 1871 р. золоту валюту запровадила Німеччина, в 1877 р. — Голландія, в 1879 р. — США, в 1892 р. — Австрія, в 1897 р. — Японія, в 1898 р. — Росія. Золото було основою міжнародних розрахунків, що здійснювалися оплатою боргових зобов'язань через банки. Не обмежувався обмін національної валюти на іноземну. Золото вільно вивозилося і ввозилося. Крім золоті їх монет в обігу були білонни (розмінні) монети, що виготовлялися з срібла, міді, бронзи та інших металів, паперові гроші У формі білетів державної скарбниці, банківські білети. З усіх грошей, що були в обігу країн у 1885 — 1913 рр., 70 — 80 % становили золоті та срібні монети. За 1880 — 1908 рр. в усіх країнах було викарбовано на ЗО млрд марок золотих монет. Система класичного золотого стандарту була зруйнована під час першої світової війни. Золотий обіг законодавчо був скасований.
5. Висновок
Кардинальні зміни в усіх сферах господарського життя призвели на межі XIX — XX ст. до утворення світового господарства як системи світогосподарських відносин, матеріальної основи індустріальної цивілізації. Світове господарство — це сукупність національних господарств як макроекономічних організмів, пов'язаних між собою міжнародними економічними відносинами в цілісну систему. Матеріальною основою формування світового господарства були машинне виробництво, міжнародний поділ праці, завершення формування світового ринку. Істотним чинником розвитку світового господарства стала інтернаціоналізація господарського життя.
Національне виробництво дедалі більше визначалося міжнародними зв'язками. Залежно від ступеня включення його до системи міжнародної спеціалізації та кооперації воно почало набувати форми міжнародного господарського процесу.
Бібліографія:
1.Джинчарадзе В.З. “Экономическая история США.”-М., 1973 р.
2.Виринський В.С., Котеєнков В.Ф. “Очерки истории и техники 1870-1917 гг.”-М., 1988 р.
3.Єрофеєв М.А. “Промышленная революция в Англии.”-М., 1963 р.
4.”История Франции”. В 3 т.-М.,1997 р.-Т. 1-3.
5.”История США.” В 4 т.-М.,1983 р.-Т. 1-4.
6.”Міжнародні економічні відносини: Історія міжнародних економічних відносин”
Підруч./ За ред. А.С.Філіпенка.-К., 1992 р.
7.Ейдус Х.Т. “История Японии с древнейших времён до наших дней: Краткий очерк”-М.,
1968 р.