- продаж державного майна за готівкові гроші створює антиінфляційний ефект, тобто вилучаються з обігу зайві гроші, які не були забезпечені товарною масою;
- з приватизацією з'являється можливість створення внутрішніх фінансових ринків;
- полегшується доступ українських фірм на світовий ринок. Особливо активно відбувається зворотний процес, відбувається (теоретично) приплив іноземних технологій.
Основним аргументом на користь приватизації є те, що вона підвищує ефективність тим, що:
а) у фірмі, що знаходиться в приватній власності рішення найменш політично обумовлені, робітники й управлінці отримують більшу заробітну плату, пов'язану з продуктивністю і доходністю;
б) управління приватними підприємствами здійснюють власники, а не зацікавлені чиновники;
в) підвищується рівень компетенції та свободи в управлінні підприємствами.
Але ні в якому разі не можна ставити приватизацію як самоціль і за будь-якої ціни її досягати. В пресі часто зустрічається тлумачення причин сповільнення темпів приватизації. Серед них називають:
1) "...несвоєчасність затвердження переліку об'єктів, що підлягають приватизації місцевими органами влади. Адже по деяких областях списки об'єктів, що підлягають приватизації у 1995 р., були остаточно прийняті місцевими Радами лише в середині 1995р...."[31.3]
2) "...несвоєчасний перегляд занижених завдань, які кожна з областей для себе визначила і які не співпадають із запланованими..."
3) пізнє прийняття методики приватизації;
4) обов'язкова аудиторська перевірка об'єктів перед приватизацією.
Якщо з першим та третім пунктом можна погодитись, то два інші викликають сумніви. Приватизація в Україні перетворилася з процесу трансформування форм власності з метою підвищення ефективності виробництва в самоціль, досягенню якої перешкоджає навіть незалежна фінансова експертиза.
Це все дає вигоду і споживачу і всьому суспільству. Але приватизація не завжди здійснюється для тривалого підвищення ефективності економіки. У багатьох країнах приватизацію розглядали як останню спробу зібрати державні доходи, коли інших методів ставало замало. Приватизація як у розвинутих, так і у менш розвинутих країнах була безпосередньо або опосередковано пов'язана з розміром державного боргу.[69.4] Наприклад, в США головним стимулом приватизації було зменшення чисельності уряду, дефіциту федерального бюджету. Приватизація була головною частиною зусиль адміністрації Рейгана зменшити чисельність уряду та збалансувати бюджет. Однією з причин прискорення приватизації в Угорщині, була спроба виправити державний дефіцит. В Польші приватизаційна програма була значною мірою продиктована нездатністю держави продовжувати підтримку нерентабельні державних компаній.
Згадані приклади дозволяють припустити існування важливого зв'язку між приватизаційними програмами та розміром державного дефіциту. Соціальні проблеми, що пов'язані з фінансовим станом країни, можуть перешкодити приватизації. Наприклад, у Польщі поширене безробіття, що виникло у 1991 році, змусило призупинити процес приватизації, доки економіка дещо відновиться й рівень безробіття спаде. З іншого боку, відносно здорове положення Чехії сприяло виконанню приватизаційної програми. У Греції, бюджетний дефіцит складає серйозну загрозу для всього приватизаційного плану. Одні бояться, що приватизаційні об'єкти будуть продаватися дуже дешево, а інші, що державні витрати можуть навіть збільшитись внаслідок виплат та компенсацій звільненим працівникам. На думку В.Хмельнюка передача неефективних державних фірм в приватні руки викличе скорочення персоналу, зменшення заробітної плати, приведе до ліквідації соціальних пільг, а як результат - до збільшення витрат з бюджетів різних рівнів, а отже і збільшення дефіциту державного бюджету. Що стосується скорочення зар.плати після приватизації - питання дискусійне, а от відносно скорочення персоналу та ліквідації соціальних пільг в процесі приватизації можна погодитись. На приватних підприємствах для керівника з'являється можливість проводити більш жорстку політику в галузі трудових відносин (адже профспілки ослабли). Така ситуація не типова для процесу приватизації в Європейських країнах, але практикується в Латинської Америці, Чілі, Мексиці. В.Хмельнюк вважає, що державна власність має бути лише проданою, що приведе до більш раціонального використання основних коштів, дозволить подолати дефіцит державного бюджету, інфляцію.[68.35]
На його думку, та програма приватизації, що діє в Україні неефективна в силу таких причин:
1) Ринок вимагає швидкого становлення конкуренції, періорієнтації нерентабельних виробництв, прискорення розвитку підприємств, що випускають продукцію підвищеного попиту. Для створення ефективного виробництва в Україні необхідно вивести з обороту 2/3 кількісного складу потужностей, які технічно і технологічно застаріли. З іншого боку, ці потужності є монопольними, особливих резервів потужностей та інвестицій Україна не має. Однак замість структурної перебудови, ліквідації збиткових господарств, в економіці відбувається постійне падіння обсягів виробництва, інфляція, падіння інвестування.
2) У населення та підприємств немає коштів для значної структурної перебудови виробництва. "Тіньовим" же капіталом викупаються лише найцінніші об'єкти. Якщо ж дозволити вільний викуп власності в Україні іноземним фірмам, то Україна перетвориться в сировинний придаток. В.Хмельнюк в силу того, що сам працює директором фірми, має суб'єктивний погляд на приватизацію. За його словами частка власності, яку може викупити керівник підприємства, має бути не менше 25-30% вартості об'єкта і він повинен мати право володіти контрольним пакетом акцій. Ті варіанти приватизації, що існують зараз відсікають директорів від управління акціонерним товариством, утруднюють процес прийняття рішень. Він задає риторичне запитання: навіщо підвищувати рентабельність, якщо директор не бере участі у власності.
У літературі часто зустрічається негативне відношення до приватизації. Професор Гош вважає, що "нічійну" власність в процесі приватизації прибирають до рук управлінці.[12.18] Виручені від приватизації кошти ідуть на фінансування бюджетних витрат, тобто "проїдаються". Гош вважає, що "...роздержавлення потрібно ввести в закономірне русло": воно має здійснюватись гласно; ініціатива повинна йти від трудящих; кошти від приватизації потрібно направляти на розвиток виробництва.
Також є сумніви в тому, що приватизація стала справедливим інструментом для виходу економіки з кризи. Адже її результати можуть вплинути на розвиток України лише через декілька років.
Зав'ялова Г.В. стверджує, що в результаті приватизації монопольна структура виробництва майже не змінюється, а подрібнення виробництва руйнує сталі технологічні зв'язки.[20.8] В сфері обігу зростає спекулятивний матеріал. В результаті приватизації державні підприємства іноді потрапляють в руки кримінальних елементів. Як правило їх володарями стають через підставних осіб чиновинки та номенклатура. Працівники ж бюджетної сфери виявились відірваними від процесу приватизації. З точки зору цього автора, приватизація, яка здійснюється адміністративними методами орієнтується на формальні кількісні показники. Вона руйнує державну власність, але не створює приватну. Я повністю згодна з тією точкою зору, що роздача власності не формує почуття відповідальності, почуття власника. Якщо ж при такій приватизації відбувається продаж основних фондів, то справа інша.
На мою думку приватизація - це невід'ємна складова частина загального процесу економічних реформ. Її успішне проведення можливе лише за належних загально-економічних передумов, але не потрібно приватизацію перетворювати в самоціль. Я поділяю погляд Зав'ялової В.Г., що в процесі приватизації ні в якому разі не можна розривати технологічні цикли, руйнувати діючий виробничий потенціал, не створюючи нічого більш продуктивного та конкурентноспроможного. Приватизація необхідна в тих випадках, коли буде доведено, що вона спирятиме покращенню економічних показників підприємств та економічному росту України вцілому.
Лукінов І. вважає, що поспішна , поверхова приватизація, без детальних розрахунків і техніко-економічних обгрунтувань крім шкоди нічого не дає. На мою думку твердження, що без розвитку більш ефективного товарного виробництва передчасне закриття діючих, хоча й технічно недосконалих підприємств, які внаслідок штучно створеного паралічу платоспроможності і втрати ринків збуту опинилися на грані банкрутства, призводить до прямого економічного занепаду має визначне значення для проведення реформ в Україні.[38.8]
Таку думку підтримує і В.Голіков. Він вважає, що прискорена приватизація здійснюється в політичних цілях - відбувається формальна зміна власника, тобто денаціоналізація. На його думку необхідний новий підхід до приватизації, за якого б ставилася мета забезпечення всім громадянам рівних прав у привласненні народної власності. "Слід йти шляхом, на якому б держава виступала гарантом успіху й прибутковості кожного реформованого підприємства.[7.18]
Вивчення матеріалів вчених, що займаються проблемами приватизаційного процесу, дозволяє зробити слідуючи висновки.
В деяких випадках приватизація трактувалася як панацея від всіх економічних негараздів (Винецький Я., Кошик О., Максимов С.) При цьому зауважувалось, що в ході приватизації здійснюється демонополізація економіки, створюється прошарок ініціативних підприємців, з'являються малі підприємства, мобільні для нововведень. Інші вчені (Хмельнюк В., Гош О., Лукінов І., Голіков В.) дотримуються діаметрально протилежних поглядів. Вони відмічають, що приватизація не виведе економіку України із кризи, якщо при цьому будуть руйнуватися сталі економічні зв'язки, відбуватиметься передчасне закриття діючих підприємств, не будуть інвестуватись у виробництво виручені від приватизації грошові кошти. В підтримку поглядів останіх варто відмітити, що приватизація не виведе Україну із кризи, якщо вона не буде супроводжуватися позитивним впливом на економіку податкових, кредитних, фінансових важелів. Вивченням вищезгаданої проблеми займаються на сьогодняшній день і такі провідні вчені НДЕІ Мінекономіки України, як В.Ф.Бесєдін, О.Ю.Рудченко, В.І.Білан, В.М.Вакуленко, О.Ф.Ковальов та інші. Колектив авторів інституту опублікував в 1996 році монографію в 5 т. під редакцією В.Ф.Бесєдіна, І.К.Бондар, В.І.Пили, М.М.Якубовського, в якій на високому науковому та методичному рівні визначені основні цілі, принципи приватизації, зроблений критичний аналіз перебігу приватизаційного процесу в Україні, про зроблені основні пропозиції щодо вдосконалення законодавчої та нормативно-правової бази приватизації. В зв'язку з тим, що на сучасному етапі необхідний перегляд концептуальних підходів до приватизації, особливого значення набуває вивчення суті цього процесу та аналіз фактичного матеріалу приватизації, вивчення концептуальних основ провадження приватизації та роздержавлення, в тому числі і аналіз основних принципів реформування комунальної власності.