1.1. Джерела одержання прибутків для підприємства.
1) Чітка класифікація прибутків і витратє базою обгрунтованого визначення чистого результату діяльності за визначений період. Крім цього, класифікація необхідна для: визначення, із якого джерела отримане основна частина прибутків і прибули звітного періоду; поділи виробничої собівартості продукції і невиробничих витрат, у тому числі витрат по керуванню і реалізації, а також витрат по фінансовій діяльності;
2) поділи постійних і перемінних витрат із метою управлінського і фінансового аналізу.
Для визначення джерел одержання прибутків уся діяльність підприємства розділяється на:
· основну або операційну діяльність (виробництво і реалізація продукції, робіт і послуг підприємства);
· фінансову діяльність (одержання кредитів і видача їхнім іншим підприємствам; участь підприємства в діяльності інших кампаній; операції підприємства на фінансових ринках, курсові різниці й ін.);
· надзвичайні статті (операції, що не є характерними для діяльності підприємства).
Такийрозподіл дуже важливо, оскільки воно дозволяє визначити, який питомавага прибутків, отриманих як від основної діяльності підприємства, так і з інших джерел, особливо з таких, що узагалі не є характерними для діяльності даного підприємства і не можуть розглядатися як постійне джерело одержання його прибутків.
Таким чином, у системі фінансового керування необхідно мати такі показники:
Показники прибутків і прибули:
a) чистий виторг від реалізації продукції (робіт, послуг) - це валовий виторг від реалізації за відрахуванням податку з додаткової вартості, акцизів, повернутих товарів і цінових знижок. Саме цей показник є реальною базою для наступного розрахунку показників прибутку й оцінки рентабельності підприємства;
b) валовий прибуток від реалізації - чистий виторг від реалізації за відрахуванням виробничих витрат на реалізовану продукцію. Цей показник дозволяє аналізувати ефективність виробничої діяльності підприємства;
c) прибуток (збиток) від основної діяльності (операційний прибуток або операційний збиток) - валовий прибуток від реалізації за відрахуванням витрат по керуванню і витрат по збуті. Цей показник відбиває вплив витрат по керуванню і збуту на фінансовий результат від реалізації;
d) прибуток від фінансової діяльності - сальдо прибутків і витрат по фінансовій діяльності. Цей показник необхідний, для того щоб відокремити прибуток від господарч-хазяйновит-виробничо-господарської діяльності підприємства від таких джерел прибули, як одержання відсотків і дивідендів підприємством, операції з іноземною валютою й ін.
e) прибуток від звичайноїгосподарської діяльності - сума прибутків від основної господарської діяльності і прибутків від фінансової діяльності;
f) надзвичайніприбутки;
g) прибуток (збиток) до сплати податку. Цей показник єточкою переходу від бухгалтерського прибутку до оподаткованого прибутку. Бухгалтерська (або звітна) прибуток - це прибуток, розрахований відповідно до вимог бухгалтерського обліку. Основна ціль визначення бухгалтерської прибули - показати ефективність діяльності підприємства за звітний період. Бухгалтерський облік для того й існує, щоб зібрати й опрацювати інформацію про прибутки і витрати підприємства, а також про чистий результат його діяльності для прийняття управлінських рішень на майбутні періоди. Після того як цієїцілі домоглися отриманий результат (прибуток до сплати податку) повинний коректуватися відповідно до податкового законодавства країни. Таким чином, оподаткований прибуток - це бухгалтерський прибуток, перелічений відповідно до податкових вимог;
h) чистий прибуток (чистий збиток) - прибуток після сплати податку. У умовах ринкової економіки це найважливіший показник діяльності підприємства. Саме він знаходиться в центрі уваги керуючого підприємства і фінансових ринків. Від його динаміки залежить саме існування підприємства, робітники місця для його робітників, виплата дивідендів в акціонерній компанії[3] .
Поділ виробничої собівартості і загальногосподарських витрат періоду, а також витрат по збуті необхідно, щоб оцінити, яке вплив на кінцеві результати зробила виробнича діяльність підприємства, а також його адміністративна і позавиробнича діяльності. Так, невисоке значення показника «Валовий прибуток від реалізації продукції» свідчить про те, що підприємству потрібно внести зміни у виробничий процес із метою підвищення його ефективності. Невисоке значення показника «Прибуток від основної діяльності» (операційний прибуток) при гарному рівні валовогоприбутку від реалізації відбиває проблеми підприємства в системі загальногосподарського керування виробничим процесом і збутом.
Поділ постійних і перемінних витрат важливо для цілей фінансового планування. Основна задача тут полягає в тому, щоб визначити, як повинні змінитися постійні і перемінні витрати при планованих темпах росту обсягу реалізованої продукції з урахуваннямтого, що тільки перемінні витрати змінюються пропорційно росту або падінню обсягу виробництва і реалізації.
Самий гарний менеджер мало чого зможе домогтися на ринку, якщо в підприємства, яким він керує, буде серйозна хиба коштів. Російська практика дає цьому множина підтверджень. Як часто російському менеджеру, як бездомному котові, припадає шукати собі хазяїна з товстим гаманцем. Тому задачапритягнення і максимального використання грошового капіталу - одна з ключових у наших сучасних умовах. Оскільки про притягнення і використання грошових ресурсів на короткі терміни (оборотних коштів) мова йтиме нижче, насамперед зупинимося на грошових витратах із довгим циклом освоєння - інвестиціях і капіталовкладеннях[4] .
При створенні свого підприємства підприємець авансує майбутнє виробництво. Продукція ще не зроблена і, природно не реалізована, а визначенізасоби і майно уже вкладені у формування виробничої структури. Авансування здійснюється у виді формування статутного капіталу, майна і коштів, що дозволяють приступити до реалізації проекту, що лежить в основі утворюваного підприємства. Промова далі йде про розширення статутного капіталу і реалізації інвестиційних проектів[5] .
Інвестиційні операції, як відомо, - операції, пов'язані з вкладенням коштів у реалізацію проектів, що будуть забезпечувати одержання фірмою вигод протягом періоду, що перевищує один рік. У комерційній практика розрізняють такі типи таких інвестицій:
· інвестиції у фізичні активи, що частіше називають інвестиціями в реальні активи (виробничі будинки і спорудження, а також будь-які види машин і устаткування з терміном служби більш одного року);
· інвестиції в грошові активи (депозити в банках, облігації, акції й інші права на одержання грошових сум від інших фізичних і юридичних осіб);
· інвестиції в нематеріальні (незримі) активи (цінності, що одержуються фірмою в результаті проведення програм перенавчання або підвищення кваліфікації персоналу, розробки торгових знаків, придбання ліцензії і т.п.).
Проблема притягнення з боку інвестицій, спроможних створити потужний імпульс для фінансового господарського розвитку підприємств, хвилює сьогодні більшість вітчизняних підприємців. Інвестиції потрібні всім, проте одержує їх далеко не кожний. Для фінансування основних засобів короткостроковий банківський кредит євинятком, а не правилом, оскільки пов'язаний із ним ризик надзвичайно великий. Крім того, підприємствам припадає враховувати умови, на яких воно одержує інвестиції, тому що якщо гроші отримані на невигідних умовах, підприємство ризикувати понести збитки, а в ряді випадків і стати банкрутом.
З погляду одержуваної по що залучаютьсязасобам віддачі для інвестора інвестиції можуть розділятися на[6] :
Субсидії, гранти, дотації від держави, який забезпечуються підприємства пріоритетних напрямків в економіці. Це - найбільше кращі інвестиції для розвитку.
Кошти з фіксованою сумою відсотка, що складаються з кредитів (банків, держави, підприємств, інших комерційних і некомерційних структур), облігацій (акціонерних товариств і держави), привілейованих акцій (акціонерних товариств відкритого типу). По кожному з позикових засобів виплачується визначенийвідсоток, що встановлюється для кредиту - у договорі позики, а для облігацій і привілейованих акцій - у проспекті емісії.
Притягнуті засоби, на які виплачується дивіденд (дивіденди виплачуються пропорційно вкладенням у статутний фонд).
При розробці інвестиційного проекту важливо раціонально вибрати форми притягнення капіталу і насамперед визначити, чи нарощувати власний капітал, випускаючи цінні папери, або залучити позиковий капітал. Основними формами по притягненнюзасобів на фінансування інвестиційного проекту для збільшення власного капіталу єтакі інструменти фінансування: звичайні акції (цінні папери, що оформляють права на власний капітал компанії і мають тому особливе значення для оцінки його бухгалтерської вартості); привілейовані акції, що дають інвестору, у порівнянні зі звичайними акціями, визначені переваги (гарантовані дивіденди, переважні права при ліквідації компанії); боргові зобов'язання з варрантами, що подають зобов'язання компанії повернути кредиторувизначену суму через фіксованийтермін і з узгодженою премією у виді процентного прибутку. Проте в ряді випадків подібні позички настільки рисковані, що не допомагає навіть підвищена прибутковість. Тоді до них добавляється варрант (право на покупку акцій у межах фіксованого терміна по визначеній ціні). Кредитору повинна бути повернута вся сума запозичених у нього засобів і, крім того, він може ще реалізувати свої вар ранті.