У рамках боргового фінансування існує п'ять основних типів кредиту: торговий кредит, що дається одною компанією інший при продажі товару під обіцянку про його майбутню оплату, банківський кредит, наданий банком (або іншим фінансовим заснуванням) підприємству (фізичній особі) із метою фінансування тимчасових потреб підприємства, зокрема, фінансування сезонних потреб підприємства, фінансування тимчасово зрослої кількості товарно-матеріальних запасів, для помочі у фінансуванні тимчасово зрослого обсягу дебіторською заборгованістю, фінансування сплати податків, для помочі на покриття неординарних і достатньо значних витрат (наприклад, переїзд підприємства)[7] . Короткострокові позички можуть даватися комерційними банками, фінансовими компаніями, урядовими заснуваннями. Гроші на короткі терміни можуть бути отримані і за допомогою використання незабезпечених кредитних квитків терміном від одного до дев'ятьох місяців, що продаються компаніями, що мають стабільне положення і високий рейтинг. Практикується далі інвестиційний кредит, що, як правило, являє собою довгостроковий кредит, наданий із метою придбання землі, будинків, споруджень, устаткування й інших активів, що є по своїй природі скоріше «основними», а не «поточними» активами. Він може бути незабезпеченим, видаватися під заставу нерухомості, забезпечений правом арешту інших активів боржника у випадку несплати боргу. Інвестиційний кредит може даватися лізинговими компаніями, страховими компаніями, комерційними банками, ощадними банками, трастовими компаніями, утворювальними і добродійнимизаснуваннями, пенсійними фондами, індивідуальними інвесторами, андеррайтерами - учасниками ринку, що займаються перепродажем векселів, облігацій і заставних, а також урядовими заснуваннями.
Особистий кредит (споживчий) дається роздрібним торговцем, банком, фінансовою компанією окремій особі (наприклад, для покупки їм якогось товару по окремомурахунку в магазинах і при продажі товарів тривалого користування, приміром, автомобілів або побутової техніки). Застосовується також державний кредит, одержуваний різноманітними урядовими заснуваннями для виконання ними своїх обов'язків. Одержувачем позички виступають органи влади, урядові заснування.
Центральне питання для менеджера, що одержує кредит - у розрахунку граничної процентної ставки, при якій кредит залишається для нього ефективним. Найбільше істотну роль серед названих вище джерел фінансування, по ступені убування їхньоїчастки в інвестиційних операціях, грають розширення акціонерного капіталу, позики, випуск облігацій. Отже, збільшення акціонерного капіталу є основною формою притягненнязасобів для розвитку компаній в умовах ринкової економіки.
1.2. Розподіл прибутків підприємства.
Залучити засоби - одна сторона медалі. Друга - особливо важлива - використовувати грошові ресурси найбільше ефективно, оборотньо. Як відомо, необхідно вчасно повернути авансовані засоби після виробництва і реалізації продукції. Всі наступні витрати після авансування вкладення засобів іменуються інвестуванням. Якщо ж вкладення в підприємство здійснюється з одержуваної в ході виробництва прибули, те подібні вкладення приймають форму ре інвестування[8] .
Авансування виробництва - процес формування статутного (тобто початкового) капіталу, інвестування виробництва - додаткові вкладення до статутного капіталу, ре інвестування - це додаткові вкладення, здійснювані з прибутку, одержуваної від виробництва товарів і їхньоїнаступної реалізації.
Вартість авансованого капіталу постійно зберігається в незмінному розмірі за рахунок адекватної компенсації його зносу, тобто за рахунок адекватної компенсації його зносу, тобто за рахунок амортизації капіталу. Процес амортизації - це триєдиний процес: списання зносу, тобто зменшення вартості використовуваного капіталу;
умикання повного розміру списання в ціну товару, що провадиться за допомогою даного устаткування і призначений для реалізації;
зарахування розміру внеску, включеної в ціну товару, на амортизаційнийрахунок для зберіганнярозміру капіталу на старому рівні. Розмір цього амортизаційного рахункуповинний бути еквівалентний сумі вкладень або авансованого капіталу.
Знецінення авансованого капіталу не відбувається, оскільки знос компенсується амортизацією. Проте така ситуація характерна лише для функціонуючого капіталу, тобто залученого в процес виробництва. Капітал, що авансований, але не залучений у процес виробництва, знецінюється.
Під ліквідністю розуміється оборотність капіталу в грошову форму у випадку виникнення такої необхідності (наприклад, для погашення боргів). Поняття «неліквід», що існує в середовищі російських ділових людей, означає, що якась вартість не може бути звернена в гроші (наприклад, неякісний товар, що не вдасться продати). Неліквідні засоби, зрештою, припадає списувати за рахунок прибули, що знижує ефективність виробництва, у чому, природно, не зацікавлений жодний менеджер. У цьомузмісті самим ліквідним засобомє самі гроші[9] .
По своєму функціональномупризначенню капітал, як відомо, підрозділяється на двазначні складових елементи - капітал основний і капітал оборотний. Засоби, вкладені в основний капітал, відшкодовуються поступово, частинами, протягом достатньо тривалого періоду часу. Причому стосовно до кожного елемента основного капіталу період повернення вкладених засобів буде розрізнений (у залежності від нормативного терміна його використання)[10] .
У прагненні до успіхів підприємству припадає вирішувати велику дилему фінансового менеджменту: рентабельність або ліквідність? - і найчастіше жертвувати або тим, або іншим у спробах сполучити динамічний розвиток із наявністю достатнього рівня коштів і високої платоспроможності. Справа в тому, що ліквідні утруднення і, відповідно, низькі значення коефіцієнта поточної ліквідності можуть свідчити не про фінансову хворобу і неплатоспроможність, а про динамічний розвиток підприємства, бурхливомунарощуванніобороту і швидкого освоєння ринку.
Роздивися для ілюстрації два приклади. Перший із них показує, що для підприємств малого і середнього бізнесу високі темпи нарощування оборотуспричиняють за собою підвищені ліквідні потреби. Другий приклад говорить про те, що і для значних підприємств занадто бурхливі темпи ростуобороту чреваті ліквідними трудностями. Нарешті обидва приклади свідчать про фундаментальне протиріччя, дилемі, що припадає дозволяти підприємствам на всіх етапах їхньогорозвитки: або діяльність рентабельна, або вона приносить достатній рівень ліквідних засобів. Примирити одне з іншим важко, але, як ми побачимо, можливо[11] .
Приклад 1.
Візьмемо три підприємства, що знаходяться на різних стадіях розвитки: М («мале»), С («середнє») і ДО («значного»), див. таблицю 1.
Підприємство М з обсягом активу 10 тис. грн. і 10-тисячним річним оборотом перебуває в стадії навального «виходу з дитячих пелюшок». Середньорічний темп приросту обороту 30%; комерційний марж (рентабельність обороту) росте повільно: 3% у першому році, 5% у другому році, 7% у третьому році, зате підприємство виграє на підвищенні коефіцієнта трансформації (оборотності активів): 1, 1,1 і 1,2 у першому, другому і третьому роках відповідно[12] .
Підприємство С з обсягом активу 500 тис. грн. і 750-тисячним оборотом знаходиться на шляху до зрілості. Оборотросте на 25% щорічно, комерційний марж стабілізувався приблизно на рівні 12%, коефіцієнт трансформації підтримується на рівні 1,5.
Підприємство ДО має обсяг активу 100 млн. грн. і річний оборот 160 млн. грн. Оборотросте на 10% у рік, комерційний марж складає 9%, коефіцієнт трансформації - 1,6.
Відповімо на запитання: у якому ступені в кожного з цих підприємств необхідний приріст активів покривається наробленим нетто результатом експлуатації інвестицій? При цьому під нетто результатом експлуатації інвестицій (НРЕІ) будемо розуміти показник, що укладається із суми балансового прибутку і відсотків за кредит, віднесених на собівартість.
Таблиця 1.
Покажемо, як отримані ці цифри, користуючи даними підприємства С, а потім дамо коментар до таблице1.
Новий обсяг активу отриманий на основі однієї з модифікацій широко застосовуваного у фінансовому плануванні і прогнозуванні методу: при незмінній структурі пасиву (а ми використовували саме таке допущення) темпи приросту обороту застосовні до темпів приросту обсягу балансу. Таким чином, обсяг активу підприємства С, збільшуючись на 25% у рік, зростає за трьох року з 500 тис. грн. до 977 тис. грн2.
Рівень економічної рентабельності активів отриманий перемножуванням комерційного моржу і коефіцієнта трансформації: 12% ( 1,5 = 18%.
Для одержання суми дефіциту (надлишку) ліквідності необхідно спочатку обчислити сумарнийНРЭИ за трьох року, а потім порівняти з ним суму приросту обсягу активу. Для розрахунку НРЭИ використана формула комерційного моржу (КМ):
КМ = НРЭИ : ОБОРОТ ( 100 ( НРЭИ = ОБОРОТ ( КМ : 100.
Таким чином, НРЭИ першого року складає 112,5 тис. грн., другого року 140,6 тис. грн., третього року - 175,8 тис. грн. У сумі це 429 тис. грн. Далі: (977 тис. грн. - 500 тис. грн.) - 429 тис. грн. = 48 тис. грн.
Коефіцієнт покриття приросту активів нетто результатом експлуатації інвестицій складає (429 тис. грн. : 477 тис. грн.) = 0,9.
Подані в таблиці дані свідчать про те, що:
· Підприємство М з найбільше бурхливими темпами приросту обороту протиставляє подвоєнню обсягу активів підвищену (завдяки високій швидкості оборотностізасобів) економічну рентабельність активів. Але, не дивлячись на це, лише 25% приросту активів фінансуються за рахунок внутрішніх джерел. Дефіцит ліквідності на покриття потреб росту підприємства складає 75% потрібного приросту активу;