Формування прибутку промислового підприємництва (стр. 4 из 11)

· Підприємство С протиставляє подвоєнню обсягу активів підтримка високої рентабельності (притім, що обидва її елементи - і комерційний марж, і коефіцієнт трансформації - мають дуже пристойні значення). Проте і цьому підприємству не вдасться досягти повного покриття необхідного приросту активів. Дефіцит складає 10%;

· Підприємство К з найменшими темпами приросту обороту, але з найбільше широким масштабом діяльності збільшує свої активи лише на одна третина і має більш скромний рівень рентабельності, чим підприємство С. Доки буде можливим підтримка 14,4%-ной рентабельності без серйозних структурних змін - це, звичайно, дуже складне питання. Але поки що підприємство утримує свої позиції, маючи надлишок ліквідності в 19,43 млн. грн., що із лихвою дозволяє покрити приріст активів.

Приклад 2.

Візьмемо підприємство ДО із приклада 1 і з рівним вже отриманий нами раніше коефіцієнт покриття приросту активів нетто результатом експлуатації інвестицій 1,6 із цим же коефіцієнтом, але розрахованим для 25%-ных темпів приросту обороту[13].

Найпростіші обчислення виявляють дефіцит ліквідності в сумі 26,7 млн. грн. замість старого надлишку в 19,43 млн. грн., а шуканий коефіцієнт знижується з 1,6 до 0,71 (комерційний марж - як і раніше 9%). Занадто швидкі для даного підприємства темпи ростуобороту породили дефіцит ліквідних засобів замість їхнього надлишку. Якщо підприємство не збирається знижувати темпи нарощування обороту, то воно повинно зробити серйозні зміни своєї фінансової структури[14] .

Ідея інтеУкраїниеренції (накладення) довгострокових і короткострокових цілей, феноменів і результатів діяльності підприємства підказуються самою логікою економічного процесу і реальної фінансової практики. Проте перейнятися цією ідеєю легко, а мистецтвом сполучити генеральну фінансову стратегію з оперативним керуванням фінансами підприємства володіють на перевірку не багато хТО. Більшість діє за принципом «крива виведе», і крива, дійсно виводить, але, на жаль, не завжди в потрібне місце. Втім, жарти убік. Задача і впрямь не з легких, тим більше, що кількісні параметри інтеУкраїниеренції недостатньо пророблені у фінансовому менеджменті. Але зараз спробуємо розібратися хоча б в основних питаннях, рухаючись по двох головних напрямках:

1. «Невідворотність інвестицій ® постійні і перемінні витрати інвестиційного процесу ® поточні фінансові потреби ® структура капіталу підприємства»;

2. Фінансова усталеність підприємства ® платоспроможність, ліквідність балансу, кредитоспроможність, рентабельність ® балансові пропорції ® фінансові коефіцієнти»[15] .

Отже, напрямок перше.

Ризики, пов'язані з тим або іншим інвестиційним проектом або цілим інвестиційним портфелем підприємства, можуть мати саму різноманітну природу і носити самийрізний характер: можлива переоцінка, або навпаки недооцінка майбутнього попиту на продукцію підприємства, що здійснило проект; можливо завищення, або навпаки заниження рентабельності підприємства в результаті здійснення проекту;

можливі, нарешті, технічні помилки при виборі того або іншого проекту...

…і при всіх цих обставинах несприятливі наслідки, у принципі оборотні. Навіть у такомуважкому випадку, як завищена оцінка попиту, можна круто змінити комерційну політику, необхідно підсилити контроль над дебіторською і кредиторською заборгованістю, посилити регулювання запасів сировини і матеріалів, не допускаючи їхній перенакоплення. При недооціненому попиті треба зосередитися на вишукуванні джерела фінансування додаткових перемінних, а також, дуже можливо, і постійних витрат. Коли не виправдуються надії на високу рентабельність, адміністрація повинна вжити заходів до нейтралізації занадто оптимістичних дивідендних обіцянок акціонерам. Якщо ж рівень рентабельності перевершує чекання, акціонери вправі дорікнути керівників підприємства в перестраховці, але, швидше за все, не стануть заперечувати ні проти підвищення абсолютної норми дивідендів, ні проти дохідних довгострокових фінансових вкладень надлишків засобів.

Є тільки один дійсно катастрофічний ризик: це ризик відмови від інвестування як такого. Рано або пізно, але неминуче підприємство настигаєтся падінням конкурентноздатності, фізичним і моральним старінням устаткування, невідповідністю характеристик готової продукції вимогам ринку.

Відмова від інвестицій рівносильнадезінвестиціям. Можна урізувати занадто амбіційний проект, можна відкласти реалізацію проекту до кращих часів, можна спорудити хитромудру модель фінансування проекту, але не можна перекреслити слово «проект».

Ця невблаганна істина знаходиться в повній згоді з Великим Законом убування граничної корисності і граничної продуктивності чинників виробництва:

«Збільшення перемінних витрат веде до збільшення обсягувиробленої продукції, виторги від реалізації і прибули лише до визначеногогрнежу, за яким додаткова продукція й економічний ефект, одержувані від подальшого нарощування витрат,починають знижуватися. Це відбувається тому, що всі нові і нові «дози» перемінних витрат з'єднуються з щодо розмірами , що зменшуються , постійних витрат, раціональне сполучення між постійними і перемінними витратами порушується, і підприємство не може далі збільшувати виторг і прибуток. Для виправлення ситуації необхідний стрибок постійних витрат»[16]. Виробничникам до болю знайома ситуація, коли скільки ні привнось додаткової сировини і (або) робочої сили у виробництво, випуск не будерости через недостачу устаткування, виробничих і інших помешкань, скромних можливостей організації виробництва. Що толку, що навколо одного старого верстата клопочеться ціла армія робітників, і ще з надлишковою кількістю найкращої сировини? Обсяг виробництва об'єктивно обмежується технічними можливостями застосовуваного устаткування. А якийзміст нарощувати об'ем виробництва, вливаючи в нього колосальні витрати на сировину, якщо підприємство не має у своєму розпорядженні відповідну комерційну інфраструктуру для реалізації готової продукції? Ми можемо продовжувати ці марні нарікання, поки не підведемося на непохитну позицію сприйняття інвестицій як стрибка постійних витрат[17]. Життя підприємства йде періодами від одного стрибка постійних витрат до іншого (до речі говорячи, у фінансовому менеджменті ці періоди називаються короткостроковими). На графіку (мал. 1), що ілюструє це положення, постійнівитрати подані горизонтальними лініями, а перемінніпохилої.

Кожна чергова доза інвестицій або, що те ж, кожнийпов'язаний з інвестиціями стрибок постійних витрат веде до збільшення питомої ваги постійних витрат у загальної із сумі і до зростання сили впливу операційного важеля з усіма випливаю чими з цього последствиями1.

Діяопераційного (виробничого, господарського) важеля виявляється в тому, що будь-яказмінавиторгу від реалізації завжди породжує більш сильназміна прибули.

На мал. 1 приведена принципова схема грошового обігу підприємства. Фрагмент за участю операційного важеля виділений масними лініями.

Нехай, наприклад, виторг від реалізації в першому році складає 11000 тис. грн. при перемінних витратах 9300 тис. грн. і постійних витратах 1500 тис. грн. (у сумі 10800 тис. грн.). Прибуток дорівнює 200 тис. грн. Припустимо далі, що виторг від реалізації зростає до 12000 тис. грн. (+9,1%). Збільшуються на ті ж 9,1% і перемінні витрати. Тепер вони складають 9300 тис. грн. +846,3 тис. грн. = 10146,3 тис. грн. Постійні витрати не змінюються: 1500 тис. грн. Сумарні витрати рівні 11646,3 тис. грн., прибуток же досягає 357,7 тис. грн., що на 77% більше прибули минулого року. Виторг від реалізації збільшився усього на 9,1%, а прибуток - на 77%.

Напрямок друге.

Фінансова усталеність підприємства припускає сполучення чотирьох сприятливих характеристик господарч-хазяйновит-фінансово-господарського положення підприємства:

1. Високої платоспроможності, тобто спроможності справно розплачуватися за своїми обов'язками;

2. Високої ліквідності балансу, тобто достатньогоступеня покриття позикових пасивів підприємства активами, що відповідають по термінахоборотності в гроші на розрахунковомурахункутермінам погашення зобов'язань.

3. Високої кредитоспроможності, тобто гідноїспроможності відшкодування кредитів із відсотками й іншими фінансовими витратами;

4. Високої рентабельності, тобто значної прибутковості, що забезпечує необхідний розвиток підприємства, гарний рівень дивідендів і підтримка курсу акцій.

Таким чином, підводячи результат, можна виділити такі напрямки підвищення фінансової ефективності підприємства:

Розподіл прибутків за рахунок раціональних управлінських рішень (насамперед - «наведення порядку» і перехід на технологію керування за результатами). Подібні зміни реалізуються звичайно усього за 2-4 місяця і спроможні дати до 20% приросту ефективності.

Структурні зміни за рахунок корінного удосконалення асортиментної політики (зниження частки негідно рентабельної продукції) і технічної політики (зменшення питомої ваги застосування неефективної техніки і технології). Реалізуються ці міри за 5-8 місяців і можуть дати до 40% підвищення ефективності.

Формування інноваційних процесів, включаючи створення і впровадження нових ефективних послуг, продуктів, технологій (у тому числі технологій і систем стратегічного керування змінами), економічних механізмів і т.д. Реалізація цих змін потребує до року - півтора. Через рік вони можуть дати приблизно 10-20% приросту ефективності, через 2 року - до 60-70%. Надалі - до 30% щорічно протягом 2-3 років1.