Відмінною рисою регіону є етнічно-релігійна спільність: здебільшого держави регіону — однонаціональні арабо-мусульманські. Розширюється число країн, у статусі і назві яких є термін "мусульманська" держава.
Країни регіону неоднорідні за рівнем економічного розвитку. Основу країн складають нафтоекспортуючі члени ОПЕК, де ВВП на душу населення складає 17-20 тисяч доларів. Є найбідніші, такі як Судан із ВВП менше 300 доларів.
Регіон багатий корисними копалинами (фосфати, хроміти, боксити, цинк), але головне багатство — енергоносії — нафта і природний газ.
Промисловість у більшості північноафриканських країн не розвинута. Лише в дельті Нілу на північ від Каіру, столиці Єгипту, зосереджені виробничі підприємства. В основному виробляються різні тканини, одяг, взуття.
Головну роль у їх видобутку та експорті відіграють країни ОПЕК (Іран, Ірак, Саудівська Аравія, Алжир, Катар, Кувейт, Лівія, ОАЕ).
Прибутки від продажу нафти — "нафтодолари" за останні десятиліття інвестувалися в економіку як розвинутих (США, країни Західної Європи), так і нових індустріальних країн. За оцінками експертні ця цифра досягає більше трильйона доларів. Більша їх частина пішла на створення нових галузей промисловості в цих країнах: автомобілебудування, нафтопереробки, хімії органічного синтезу, основної хімії, електроємної кольорової металургії, легкої промисловості та інших. Деякі країни регіону вклали значні кошти у створення промислових зон спільного підприємництва. І все ж таки ця група країн поки серйозно залежить від світової кон'юнктури на ринку нафти і газу: коливання, особливо падіння цін на нафту, відразу ж негативно позначаються на економіці країн, у яких від 50 до 90 % прибутків експорту дають нафтодолари.
У регіоні, крім нафтоекспортуючих країн, є багаточисельна група виробників сільськогосподарської продукції (Єгипет, Марокко, Судан). У структурі виробництва переважають зернові — рис, пшениця і ячмінь, також овочі і фрукти; тваринництво спеціалізується в основному їм вівчарстві. В сільському господарстві зайнята більша частина населення Північної Африки. В середземноморських районах Марокко, Тунісу, Алжира, Лівії та Єгипту вирощують ячмінь, цитрусові та оливки. В долині Нілу збирають великі врожаї бавовни та цукрової тростини. В оазах Сахари головною культурою є фініки. На південь від Сахари, в зоні сахеля, вирощують посухостійкі культури, які не потребують великої кількості води. Це, насамперед, зернові культури: просо та сорго. Але навіть вони в цих умовах не дають великих врожаїв, тому населення зони потребує продовольчої допомоги, яка надходить сюди з самих різних країн світу. А Ефіопія є батьківщиною такої культури, як кава.
З огляду на значний демографічний потенціал регіону, уся продукція сільського господарства використовується для виробництва продуктів харчування (питома вага сільськогосподарської сировини не більше 1%), значна частина продовольства імпортується. Розташування регіону на перехресті торгових шляхів закріпило за ним функції торгового центру. У сфері послуг Лівану, Єгипту зайнято 50-60 % населення. Раніше Ліван відігравав роль головного фінансового центру регіону, тепер вона перейшла до Бахрейну. Одним із джерел валютних надходжень є прибутки від туризму (Єгипет, Туніс, Сирія, Марокко).
Регіон відрізняється найвищим у світі рівнем витрат на озброєння. Це пов'язано з тим, що тут є багато "гарячих точок" і місць із "тліючими конфліктами". Країни регіону є членами різноманітних інтеграційних утворень: Ліги арабських держав, Магрибу, ОПЕК, Ради із співробітництва країн Перської затоки. Група країн, до яких відносять найменш розвинуті, тобто країни з низьким доходом, — багаточисельна. Найчастіше рівень соціально-економічного розвитку оцінюють за рівнем письменності, за душовим ВВП, купівельною спроможності, розміром зовнішнього боргу, структурою господарства, структурою зайнятості населення в різних сферах виробництва.
3. Економічна сутність декількох країн регіону окремо
Єгипет, або Арабська Республіка Єгипет (АРЕ) - держава на північному сході Африки та Синайському півострові в Азії (близько 6% території). Єгипту належать також кілька невеликих островів у Суецькій затоці та Червоному морі. На півночі країна омивається Середземним морем, на сході - Червоним морем. На заході межує з Лівією, на півдні - з Суданом, на північному сході - з Ізраїлем. Площа країни 1001,45 тис.км2.Населення Єгипту становить 61,401 млн. чол.Столиця – Каїр. Населення столиці з передмістями становить понад 16 млн. жителів. Великі міста Олександрія, Порт-Саїд, Луксор, Ель-Файюм, Асуан.Офіційна мова країни – арабська, хоча населення володіє ще кількома мовами, що безсумнівно пов’язане з туризмом,грошова одиниця – єгипетський фунт.
Єгипет – аграрно-індустріальна країна з економікою змішаного типу при сильному державному секторі. Основні галузі промисловості: текстильна, харчова, туризм, хімічна, нафтова, цементна. Темп зростання ВВП – 5,6%. ВВП на душу населення – 1146 доларів. Прямі закордонні інвестиції близько 858 млн. доларів. Імпортує Єгипет продовольчі товари, машини і обладнання, промислові товари – від цементу до автомобілів, переважно у країн ЄС – 43,1%, США – 18,0%, країни Азії та Африки – 17,5%, імпорт становить близько 17,3 млрд. доларів. Експортує нафту і нафтопродукти, бавовну і текстиль та різні сільськогосподарські культури – рис, картопля, фрукти і овочі. Експорт становить 13 млрд. доларів, головними експортерами продукції Єгипту вважаються:США – 38,3%; країни ЄС – 29,3%; арабські країни – 13,0%; країни Азії та Африки – 11,2%.
Основи сучасної єгипетської економіки були закладені при Мухаммеді Алі, який правив країною в 1805-1849. У той час почалося вирощування бавовни для експорту в європейські країни, більш інтенсивне будівництво гребель і каналів, перших залізниць і модернізація портів. Починаючи з 1920-х років створюються текстильні і інші промислові підприємства. Після революції 1952 однією з головних задач національного розвитку стала індустріалізація Єгипту. До початку 1990-х років в промисловому виробництві було зосереджено 22% трудових ресурсів країни. Серйозний удар по економіці завдала поразка у війні з Ізраїлем в червні 1967. Внаслідок війни були загублені такі важливі райони, як зона Суецького каналу і Синайський півостровів, де зосереджені основні нафтові родовища країни.
У 1991 за домовленістю з МВФ уряд Єгипту оголосив про початок реалізації програми реформування економіки. У 1993 почалася реалізація програми приватизації, за якою до 1997 передано в приватні руки 85 з 314 державних підприємств. Інші тенденції - лібералізація торгівлі, зниження ролі держави в сфері інвестиційної діяльності, інтеграція економіки Єгипту в світову економічну систему.
Так як близько 97% території Єгипту - пустеля, то придатними для землеробства є тільки декілька оаз і вузька смуга землі вздовж середземноморського узбережжя - всього 2,5 млн. га, 97% з яких зосереджені в долині і дельті Нілу. В дельті Нілу вирощують рис, бавовну, пшеницю, фрукти і овочі, в Середньому Єгипті і Фаюмській оазі - бавовну, кукурудзу, сорго, цукрову тростину, фрукти і овочі, у Верхньому Єгипті - цукрову тростину, пшеницю, конюшину і бавовну. Переважна частина промислових підприємств зосереджена навколо Каїра і великих міст в дельті Нілу. У промисловій зоні Каїру, де проживає майже 25% всього населення країни, розташований металургійний комбінат, текстильні підприємства - в дельті Нілу, у Олександрії - нафтопереробні заводи і підприємства харчової промисловості. До кінця 1990-х років в промисловому секторі економіки на перший план вийшли нафтовидобувна і нафтопереробна промисловість, за ними слідували харчова, текстильна і металургійна промисловість. Базові галузі промисловості зосереджені в державному секторі. Розвиток електротехнічної промисловості і машинобудування оснований на збиранні виробів з готових деталей. На підприємствах Єгипту збирають такі товари тривалого користування, як холодильники і телевізори, легкові і вантажні автомобілі, автобуси і трактори. Високою ефективністю відрізняються державні підприємства по випуску цементу і фосфатів. Металургійні комбінати мають низьку продуктивність. Трудові ресурси Єгипту приблизно складають 19 млн. чол. Понад 1/3 зайняті у сільському господарстві, близько 12% - безробітні. Єгипет є членом у таких міжнародних організаціях як СОТ, ЛАД, МБРР, МВФ, МФЧХ, ООН, ОАЄ.
Алжирська Народна Демократична Республіка - країна на півночі Африки, на сході межує з Тунісом і Лівією, на південному сході - з Нігером, на південному-заході - з Малі, на заході - з Марокко, на півночі - Середземне море. Займає площу у 2382 тис. км2 та має приблизне населення 29,921 млн. чоловік. Столиця країни – Алжир, офіційна мова – алжирська, грошова одиниця – алжирський динар. Алжир – аграрна країна з розвинутою гірничодобувною промисловістю. Одна з найбільших і найрозвинутіших країн Африки. Основні галузі економіки: нафтова та газова, легка промисловість, гірнича, електроенергетична, нафтохімічна, харчова. ВВП на душу населення у Алжирі становить 1521 доларів, темп зростання ВВП – 5,1 % прямі закордонні інвестиції дорівнюють 262,9 млн. доларів. Імпортує Алжир, переважно все те, що й Єгипет, на суму у 12,5 млрд. доларів. Експортує країна нафту, зріджений газ, нафтопродукти, вино, фрукти і овочі, залізняк та тютюн, експорт становить 12,6 млрд. доларів.
Партнери в імпорті :
· Франція - 30.3%