Виробнича собівартість — це собівартість, що містить цехову собівартість і накладні витрати (витрати допоміжних виробництв, загальновиробничі, та адміністративні витрати). Показник виробничої собівартості дозволяє виявити відхилення від прийнятих норм витрат тих чи інших ресурсів.
Повна собівартість — це собівартість, що містить виробничу собівартість і витрати на збут (позавиробничі витрати). Повна собівартість використовується для визначення фінансового результату. І цехова, і виробнича, і повна собівартість може бути плановою та фактичною. Планова (нормативна) собівартість — це прогнозне значення величини витрат, розрахованих на підставі нормативів за кожною статтею витрат. Планова собівартість формується на початку періоду, що планується.
Фактична (звітна собівартість — це собівартість, визначена на базі даних бухгалтерського обліку фактичних витрат).
Планова і фактична собівартість для їх подальшого порівняння визначаються за однією методикою і за одними й тими ж калькуляційними статтями.
Об'єктами обліку витрат є місця їх виникнення, види або групи продукції, що випускається, або окремі її назви. Приклади об'єктів обліку витрат ЗАТ “Лукор”:
— підприємство загалом;
— виробництво;
— цехи;
— дільниці;
— переділи;
— замовлення;
— напівфабрикати;
— готові вироби;
— групи виробів.
Перші п'ять з перерахованих об'єктів є центрами відповідальності.
Центр відповідальності — це структурний підрозділ підприємства, в межах якого відповідальні особи контролюють доцільність тих чи інших витрат. Так здійснюється управління витратами через відповідальних осіб і менеджерів.
Об'єктами калькулювання витрат є види продукції (Див. додаток “Калькуляції”), що випускається, окремі вироби, групи виробів, напівфабрикати власного виготовлення. Види калькуляцій:
1. Планова. Визначає середню собівартість продукції на плановий період на підставі прогресивних середніх норм витрати ресурсів.
2. Кошторисна. Складається на разовий виріб або роботу для визначення вартості замовлення.
3. Нормативна. Складається на підставі норм витрати ресурсів, які діють на початок періоду.
4. Фактична. Складається за даними обліку фактичних витрат і відображає фактичну собівартість виробленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг).
Відомі кілька методів обліку витрат і калькулювання собівартості:
1. Нормативний. Метод, в основі якого лежать розрахунки на підставі нормативних витрат. Застосування нормативного методу передбачає дотримання певної послідовності бухгалтерських дій:
1) на підставі діючих норм і кошторисів витрат складається попередня калькуляція за виробами;
2) протягом визначеного періоду (місяця) нормативна собівартість корегується з урахуванням змін;
3) зміни, які виникли протягом місяця, і виявлені відхилення від нормативної собівартості враховуються окремо;
4) визначаються причини відхилень;
5) на підставі фактичних витрат визначається фактична собівартість продукції. Виконання цієї послідовності дій — трудомісткий процес, і тому нормативні калькуляції складаються тільки за прямими витратами; при змінюванні норм не перераховують залишки незавершеного виробництва (відхилення, які виникли при змінюванні норм, відносяться на товарний випуск). Якщо виникають незначні зміни норм, то ці зміни окремо не враховують, а розглядають разом з відхиленнями. Нормативна калькуляція складається на підставі: планового завдання, нормативно-технічної документації, діючих норм витрат. Нормативні калькуляції складаються на всі види виробів, що випускає підприємство, при цьому витрати на матеріали розшифровуються за видами матеріалів.
2. Позамовний. Метод, що застосовується на даному підприємстві, на якому виробничі витрати враховуються за окремими замовленнями на виріб або роботу. Базується на кількості часу, необхідного для виконання кожного окремого замовлення, і не залежить від дати початку і закінчення звітного періоду. Об'єкт обліку і калькулювання — виробниче замовлення, оформлене договором між замовником і виробником, на підставі якого відкривається замовлення (одноразове, річне). Для групи однакових виробів собівартість визначається розподілом загальної суми витрат на кількість виробів. Собівартість одноразового замовлення визначається як сума фактично понесених витрат на виконання цього замовлення. На ЗАТ “Лукор”, що використовує позамовний метод обліку, ведеться єдиний рахунок обліку незавершеного виробництва, без розбивання за підрозділами. Деталізація аналітичної інформації про незавершене виробництво виконується на картках замовлень.
3. Попередільний. Метод, що застосовується на даному підприємстві, де вихідний матеріал у процесі виробництва проходить ряд переділів, фаз або де з одних вихідних матеріалів в одному технологічному процесі одержують різні види продукції.
3. Економічний зміст витрат на виробництво, їх склад, класифікація
Витрати на виробництво класифікуються за такими ознаками:
| Ознаки | Витрати |
| 1.За місцем виникнення витрат | Витрати виробництва,цеху,дільниці,служби |
| 2. За видами продукції, робіт, послуг | Витрати на вироби,типові представники виробів,групи однорідних виробів, одноразові замовлення,валову,товарну, реалізовану продукції |
| 3. За видами витрат | Витрати за економічними елементами,витрати за статтями калькуляції |
| 4. За способами перенесення вартості на продукцію | Витрати прямі і непрямі |
| 5. За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат | Витрати умовно-змінні,умовно-постійні |
| 6. За календарними періодами | Витрати поточні,одноразові |
За місцем виникнення витрати на виробництво групуються за цехами,дільницями,службами та іншими адміністративно відокремленими структурними підрозділами виробництв.
Залежно від характеру та призначення виконуваних процесів виробництво поділяється на: основне,допоміжне і непромислове господарство. До основного виробництва належать цехи,дільниці,що беруть безпосередньо участь у виготовленні продукції. Допоміжне виробництво призначене для обслуговування цехів основного виробництва: виконання робіт по ремонту основних фондів,забезпечення інструментом,запасними частинами для ремонту устаткування,різними видами енергії,транспортними та іншими послугами. До нього належать ремонтні цехи,експериментальні,енергетичні,транспортні та інші підрозділи. До непромислового господарства належать: не заводський транспорт,житлово-комунальне господарство та культурно-побутові заклади,підсобні сільськогосподарські підприємства та інші структурні підрозділи,які не беруть участь у виробництві товарної продукції.
Усі витрати на виробництво включаються до собівартості окремих видів продукції,робіт і послуг(у тому числі окремих видів,виготовлених за індивідуальними замовленнями) чи груп однорідних виробів.
За видами витрати класифікуються за економічними елементами та за статтями калькуляції. Під елементами витрат розуміють економічно однорідні види витрат. Витрати за статтями калькуляції — це витрати на окремі види виробів,а також витрати на основне і допоміжне виробництво.
За способами перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі та непрямі. прямі безпосередньо пов'язані з виробництвом певного виду продукції (заробітна плата,сировина,матеріали тощо). Непрямі витрати виникають при виробництві кількох видів продукції,тому їх включають у собівартість виробів не за прямою ознакою,а шляхом розподілу. До них належать витрати,пов'язані з обслуговуванням виробництва і управління ним (заробітна плата адміністративно-управлінського персоналу,витрати на утримання будівель,канцелярські та поштові витрати).
За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат витрати поділяються на умовно-змінні та умовно-постійні.До умовно-змінних витрат належать витрати,абсолютна величина яких зростає із збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується із цього зниженням. До умовно-змінних витрат належать витрати на сировину та матеріали, покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо й енергію, на оплату праці працівників, зайнятим у виробництві продукції, з відрахуванням на соціальні заходи, а також інші витрати. Умовно-постійні — це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням) випуску продукції істотно не змінюється. До умовно-постійних витрат належать витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.
Витрати на виробництво поділяються за календарними періодами на поточні та одноразові. Поточні, тобто постійні, звичайні витрати або витрати, у яких періодичність менша ніж місяць. Одноразові, тобто однократні витрати або витрати, які здійснюються періодично (періодичність більша ніж місяць) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.
Методологію обліку витрат підприємства визначає Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати". ПСБО 16 затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. №318 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 19 січня 2000 р. № 27/4248.
4. Аналіз собівартості продукції
4.1 Аналіз динаміки операційних витрат на 1 грн. вартості реалізованої продукції
Операційні витрати за попередній період становлять 8390 тис. грн., за звітний – 9000 тис. грн. Збільшення витрат спричинюється збільшенням матеріальних витрат: сукупні витрати збільшились на 7.27%. а матеріальні – на 11.66% (їх частка в сукупних витратах найбільша – 50%).