Смекни!
smekni.com

Аналіз виконання плану з собівартості продукції підприємства (стр. 4 из 5)

4.4 Аналіз впливу собівартості окремих груп продукції за рівнем їх рентабельності

Для того, щоб виконати такий аналіз, продукцію, яку виробляють поділяють за рівнем рентабельності (щодо середньо галузевого рівня) на групи : нерентабельна (збиткова), низько-, середньо- та високорентабельна. У нашому випадку середньо галузевий рівень рентабельності продукції становить 10%. З огляду на це вироби Г і Д зарахуємо до високорентабельної групи, А – до середньо рентабельної, В, Є та Ж – до низькорентабельної. У звітному періоді нерентабельної продукції не було. Виріб Б як нерентабельний було знято з виробництва. Аналіз впливу планових та фактичних витрат за зазначеними групами продукції наведено у таблиці 6.

Таблиця 6 - Аналіз впливу змін витрат за групами продукції за рівнем їх рентабельності

Група продукції за рівнем рентабельності Собівартість продукції за звітний період, тис.грн. Структура випуску, відсоток до підсумку гр. 1 Відхилення від планового рівня, %(гр. 2 : гр. 1) х 100% - 100% Внесок до загального зменшення витрат, %(гр. 3 х гр. 4) : 100%
планова фактична
НизькорентабельніВ, Є, Ж 5135 5295 56.43 +3.12 +1.76
Середньо рентабельнаА 1072 990 11.78 -7.65 -0.90
ВисокорентабельніГ, Д 2893 2715 31.79 -6.15 -1.96
Разом 9100 9000 100.00 -1.10 -1.10

Наведені дані свідчать, що найбільшу частку у структурі випуску має низькорентабельна продукція – майже 60%. Незважаючи на вирішальне значення виконання планових завдань для зниження собівартості, саме щодо цієї групи фактичні витрати перевищили заплановані на 3.1%. Загальне зменшення фактичних витрат на 1.1% порівняно з плановими було досягнуто переважно завдяки позитивним змінам у групах продукції середньо рентабельної (на 7.65%) і високорентабельної (на 6.15%). З урахуванням частки кожної групи їх внесок до загального зменшення витрат на 1.1% (див. гр. 5 табл. 6) становить для групи високорентабельної продукції - -1.96, середньо рентабельної - -0.90. низькорентабельної - +1.76. В останній групі є нові вироби (Є і Ж) і слід переконатись, що саме додаткові витрати, які пов’язані з їх освоєнням, спричиняють низьку рентабельність і що така ситуація тимчасова. Стосовно виробу В з цієї самої групи слід переконатися в доцільності його подальшого випуску. При цьому треба також визначити, чи не призведе відмова від певних обсягів виробництва навіть низькорентабельної продукції до не покриття постійних витрат.

4.5 Аналіз структури операційних витрат за економічними елементами

Узагальнені вихідні дані для аналізу структури операційних витрат за економічними елементами містить форма №2 фінансової звітності „Звіт про фінансові результати”, а саме розд.ІІ „Елементи операційних витрат”. За цими даними можна визначити. до якого типу виробництва належить підприємство за переважанням використовуваних ресурсів (матеріало-, трудо-, чи фондомістке). На основі такого аналізу визначають найактуальніші для підприємства напрямки зниження собівартості. Аналіз структури операційних витрат за економічними елементами потрібний також для того, щоб підприємство не потрапило у „ножиці” еластичного попиту на свою продукцію та нееластичного власного попиту на ті чи інші виробничі ресурси. Вихідні дані й розрахунки для аналізу собівартості продукції за економічними елементами наведені в табл.7

Таблиця 7 - Економічні елементи операційних витрат

Елементи витрат Витрати, тис. грн., за період Частка, % за період Відхилення(+,-)
попередн звітний попередній звітний попередній звітний
А 1 2 3 4 5 6
Матеріальні витрати 4030 4500 48.0 50.0 +470 +11.7
Витрати на оплату праці 2925 2925 34.9 33.1 +50 +1.7
Відрахування на соціальні заходи 1125 1145 13.4 12.7 +20 +1.8
Амортизація 150 200 1.8 2.2 +50 +33.3
Інші операційні витрати 160 180 1.9 2.0 +20 +12.5
Разом 8390 9000 100.0 100.0 +610 +7.3

Дані таблиці 7 свідчать про матеріаломісткий характер виробництва: частка матеріальних витрат у попередньому періоді становила 48%, у звітному – 50%. Темпи збільшення витрат за цією статтею на 4.4 пункта перевищили темпи збільшення повної собівартості. Лише на третину сукупні витрати зумовлені оплатою праці: відповідно в попередньому періоді – 34.9%, у звітному – 33.1%. Темпи збільшення витрат на оплату праці в 4.3 раза нижчі, ніж загальні темпи збільшення витрат (7.3:1.7). Найвищими темпами збільшувалась амортизація. що призвело до збільшення частки витрат засобів праці в сукупних витратах.

Аналогічно виконують аналіз собівартості за елементами з порівнянням планових та фактичних рівнів витрат.


4.6 Аналіз собівартості за калькуляційними статтями витрат

За калькуляційними статтями аналізують собівартість по підприємству в цілому для того, щоб оцінити відхилення фактичних витрат від запланованих і визначити вплив цих відхилень на загальну зміну собівартості реалізованої продукції.

Приклад розрахунків для аналізу наведений у таблиці 8

Таблиця 8 - Аналіз собівартості за калькуляційними статтями витрат

№ п/п Стаття витрат Обсяг реалізованої продукції у звітному періоді за собівартістю, тис. грн. Відхилення витрат, тис. грн.: економія (-), перевитрати (+), (гр. 2 – гр. 1) Зміни витрат, %
за статтею (гр. 3 : гр. 1) х 100 за повною собівартістю реалізованої продукції разом (гр. 3 : р.13 гр. 1) х 100
плановою фактичною
а Б 1 2 3 4 5
1 Сировина та матеріали 2370 2300 -70 -2.9 -0.77
2 Допоміжні матеріали 140 140 0 0 0
3 Транспортно – заготівельні витрати 1020 1050 +30 +2.9 +0.35
4 Загальна вартість матеріалів 3530 3490 -40 -1.1 -0.44
5 Паливо, енергія на технологічні цілі 950 1000 +50 +5.3 +0.55
6 Заробітна плата основних працівників 900 870 -30 -3.3 -0.33
7 Відрахування на соціальні заходи 430 430 0 0 0
8 Утримання та експлуатація устаткування 900 890 -10 -1.1 -0.11
9 Загальновиробничі витрати 950 920 -30 -3.1 -0.33
10 Адміністративні витрати 1350 1300 -50 -3.7 -0.55
11 Разом заводська собівартість 9010 8900 -110 -1.2 -1.21
12 Витрати на збут 90 100 +10 +1.1 +0.11
13 Повна собівартість реалізованої продукції 9100 9000 -100 -1.1 -1.1

Як бачимо з даних таблиці 8 понад планове зменшення витрат на 100 тис. грн. відбулося завдяки економії за статтями „Сировина та матеріали” (70 тис. грн.), „Заробітна плата основних працівників” (30 тис. грн.), „Загальновиробничі та адміністративні витрати” (відповідно 30 і 50 тис. грн.). Водночас підвищилися порівняно з планом витрати на енергоносії (на 50 тис. грн.. або на 5.3%) і транспортно – заготівельні витрати (на 30 тис. грн.., або на 2.9%). Внесок кожної калькуляційної статті до загального зниження витрат (у відсотках) наведений у гр. 5 табл.8. Підсумок за цією графою є алгебраїчною сумою даних за різними калькуляційними статтями.


5. Аналіз шляхів зниження собівартості продукції

Три виробничих фактори — засобу праці, предмети праці і саму працю — визначають випуск продукції і її собівартість. Аналіз шляхів зниження собівартості можна вести в розрізі витрат цих основних економічних елементів. Але на практиці такий аналіз вести важко, тому що облік витрат і калькуляція собівартості ведуться не по економічних елементах, а по статтях витрат, у яких елементи можуть бути представлені в комплексі (наприклад, у загальноцехових витратах).

Відповідно до облікової класифікації витрат по статтях (що полегшує ведення економічного аналізу за даними обліку і звітності) можна згрупувати шляхи зниження собівартості продукції так: підвищенням продуктивності праці, упровадженням передової техніки і технології, кращим використанням устаткування, здешевленням заготівлі і кращим використанням предметів праці, скороченням адміністративно-управлінських і інших накладних витрат, чи скороченням ліквідації непродуктивних витрат і втрат.

Підвищення продуктивності праці має винятково важливе значення для виконання плану по собівартості. Мірилом продуктивності праці на підприємстві є кількість продукції, що приходиться в середньому на одного працюючого. Ріст продуктивності праці забезпечує зниження рівня собівартості виробів. Насамперед, зменшується частка заробітної плати основних робітників у собівартості одиниці продукції.

Відомо, що в даний час майже весь приріст продуктивності праці забезпечується за рахунок підвищення технічного рівня виробництва, виконання планів упровадження нової техніки й організаційно-технічних заходів.

Наприклад, токар за 7 год. зробив 10 деталей. Розцінка за кожну деталь була встановлена 30 коп. За день робітник заробляв 3 грн. Після впровадження технічного удосконалення робітник став робити 20 деталей у день. Нормувальник установив нову розцінку за деталь 20 коп. На кожній деталі витрати підприємства скоротилися на 10 коп.