Аналіз економічної нестабільності в Україні (стр. 2 из 5)

Який же вплив поняття динаміки бюджетного дефіциту на розвиток всієї економіки в цілому та її окремих показників? Бюджетний дефіцит потребує у фінансуванні та,як правило, це фінансування проводиться за допомогою запозичень, як на внутрішньому, так и на зовнішньому ринках. Без сумніву іноді влада користується іншими методами фінансування, серед яких найбільш пагубним для економіки в цілому є інфляційне фінансування.

Розділ 2. Інфляція та антиінфляційна політика держави

2.1 Основне поняття інфляції

Інфляція – стійка тенденція до підвищення загального рівня цін. Під цим поняттям розуміють знецінення грошової одиниці і систематичне зростання цін. Цей процес властивий більшості економічно розвинутих і країн, які розвиваються.

Це поняття супроводжується порушенням законів грошового оберту, отже головною причиною розвитку є прагнення витрачати суспільством більшого, ніж передбачено економічним балансом держави. Як наслідок перевищується обсяг максимального видобутку продукції в зв’язку з чим відбувається підвищення цін на неї.

Рівень інфляції – відносна зміна середнього(загального) рівня цін визначається різними ціновими індексами: індексом Ласпейреса, індексом Пааше та індексом Фішера.

2.2 Типи і причини інфляції

Інфляція попиту виникає як наслідок надлишкових сукупних витрат (сукупного попиту) в умовах, близьких до повної зайнятості.

Інфляція витрат виникає як наслідок підвищення середніх витрат на одиницю продукції і зниження сукупної пропозиції.

Цей тип інфляції призводить до стагфляції, тобто до одночасного росту інфляції і безробіття на фоні спаду виробництва (стагнація в поєднанні з інфляцією). Підвищення середніх витрат скорочує прибуток фірм, що призводить до зниження випуску фірм і падіння сукупної пропозиції в цілому. При старому рівні сукупного попиту зниження сукупної пропозиції до росту середнього рівня цін і збільшенню темпів інфляції. Причини підвищення середніх витрат виробництва:

- підвищення нормальної заробітної плати, що врівноважується збільшенням продуктивності праці;

- підвищення цін на сировину;

- збільшення податків і ріст “податкового клинцю”.

Інфляція витрат відомою мірою самообмежена: спад виробництва, тому що при зростаючому рівні безробіття нормальна заробітна плата поступово знижується.

Латентна (подавлена) інфляція – вид інфляції закритого типу, коли вона проявляється не у відкритому зростанні цін, а у вигляді постійного дефіциту товарної маси, або падіння якісних характеристик продукції (властива адміністративній економіці); або проявляється у відсутності платоспроможного попиту у зв’язку з затримкою виплат заробітної плати, пенсій, стипендій тощо (властива перехідній економіці).

Поєднання інфляції попиту й інфляції витрат утворює інфляційну пружину, у котрої збільшені інфляційні чекання економічних агентів виконують роль передатного механізму. Бюджетно-податкова або кредитно-грошова експансія, спрямована на короткострокове стимулювання сукупного попиту, викликає інфляцію попиту з наближенням економіки до стану повної зайнятості ресурсів. В умовах інфляції попиту економічні агенти поступово коректують свою поведінку: ставки номінальної заробітної плати підвищуються в нових трудових угодах відповідно до зрослих інфляційних чекань. Підвищення ставок номінальної заробітної плати викликає ріст середніх витрат виробництва, що є основною для розгортання інфляції витрат. Якщо уряд і Національний банк не мають у своєму розпорядженні інструментів управління інфляційними чеканнями, то на основі пружини “заробітна плата – ціни виникає гіперінфляція.

Вона являє собою некеровану інфляцію зі швидким темпом росту цін, що робить особливо руйнівним вплив на зайнятість і випуск, тому що в цих умовах економічно вигідно вкладати кошти в спекулятивні операції, а не в інвестиції ситуація недовіри до непослідовної політики уряду і Національного банку, характерна для багатьох перехідних економік, є придатним “середовищем” для розгортання некерованої інфляції.

Основні витрати непередбаченої інфляції пов’язані з перерозподілом доходів:

- перерозподіл доходу між домашніми господарствами і державою. При інфляції одержувачі доходу у вигляді заробітної плати втрачають його частину, оскільки купівельна спроможність середньої заробітної плати зменшується. Платиться інфляційний податок – “сеньйораж”, що одержує держава;

- перерозподіл національного доходу між учасниками виробництва й одержувачами трансфертних виплат. Прибутки учасників виробництва ростуть в умовах інфляції. Одержувачі ж трансфертних виплат втрачають частину доходу, оскільки номінальні ставки пенсій і виплат часто не індексуються;

- перерозподіл прибутку між працею і капіталом. Ціни на блага змінюються швидко, а ціна праці збільшується, але з запізненням;

- перерозподіл від кредиторів до дебіторів. Дебітори повертають борг грошима з купівельною спроможністю, що зменшилась. Одним з основних дебіторів є держава (державні облігації, акції і т.д.).

Інші витрати інфляції:

- утруднення планування господарської діяльності;

- витрати, що виникають при боротьбі з інфляцією (безробіття).

Вплив інфляції на рівень реальних доходів суперечливий. Інфляція по-різному впливає на перерозподіл прибутків у залежності від того, чи є вона очікуваною або непередбаченою.

Непередбачена інфляція призводить до зниження усіх видів доходів і “субсидіює” тих економічних агентів, чиї номінальні прибутки зростають швидше, ніж середній рівень цін. В умовах несподіваної інфляції одержувачі позичок виграють за рахунок кредиторів, тому що борги повертаються грошима, що знецінились. Уряди, що нагромадили значний державний борг, нерідко проводять політику котороткострокового стимулювання інфляції, що сприяє відносному знецінюванню заборгованості.

Якщо економічні агенти мають диверсифіковані джерела доходів, то вони можуть одночасно “виграти” і “програти” в умовах росту рівня інфляції. В Україні й інших перехідних економіках наслідки інфляції видаються важкими для значного числа сімей тому, що в дореформених економіках основним видом сімейного доходу була фіксована заробітна плата. З реформуванням систем оплати праці і розширенням числа джерел доходів негативні наслідки інфляції можуть бути поступово еліміновані.

У випадку очікуваної інфляції одержувач доходу може вжити заходи, щоб запобігти або зменшити негативні наслідки, що, у іншому випадку, відіб’ються на розмірі його реального доходу. Корегування номінальних доходів може бути здійснене з урахуванням рівняння Фішера, яке показує, що номінальна процентна ставка може змінюватися під впливом двох причин: внаслідок зміни реальної процентної ставки або ж внаслідок зміни рівня інфляції. Воно має такий вигляд:

і = r + π

У відповідності з рівнянням Фішера, збільшення рівня інфляції на 1% призводить до підвищення номінальної процентної ставки на 1%. Це співвідношення між рівнем інфляції і номінальною процентною ставкою має назву ефекту Фішера.

При визначені чинників інфляції розрізняють монетарні и немонетарні пояснення інфляції, що можуть перетинатися в економічній реальності.

Інфляція виникає, якщо:

- темп приросту номінальної кількості грошей перевищує темп приросту реального національного доходу при незмінній швидкості обертання грошей. Підтримують прихильники монетарних пояснень інфляції. Банківська система для покриття зростаючих витрат держави (бюджетного дефіциту) припускає додаткову емісію грошей;

- швидкість обертання грошей перевищує ріст реального національного доходу при незмінній номінальній кількості грошей. Попит на гроші падає, тобто збільшуються витрати на їхнє утримання внаслідок підвищення швидкості розрахунків або заміни грошей цінними паперами;

- номінальна кількість грошей і швидкість їхнього обертання перевищують ріст реального національного доходу. Є підставою для немонетарних пояснень інфляції.

Монетаристи підтверджують, що головною умовою існування інфляції є збільшення грошової маси.

Причини інфляції з погляду немонетарної теорії :

- перерозподіл національного доходу;

- збільшення сукупного попиту;

- зміна структури попиту;

- адміністративне підвищення цін монополіями, олігополіями і державою.

2.3 Антиінфляційний та дефляційний розрив

Коливання рівноважного рівня випуску навколо потенційного призводять до виникнення так званих рецесійних та інфляційних розривів.

Інфляційний розрив – величина, на яку повинен скоротитися сукупних попит (сукупні витрати) для того, щоб зменшити рівноважний рівень ВВП до не інфляційного рівня повної зайнятості. Подолання його можливе за рахунок стримування сукупного попиту. При цьому скорочення рівноважного сукупного доходу дорівнює:

= - інфляційний розрив x мультиплікатор автономних витрат.

Інфляційний податок – вимушена плата всіх економічних агентів в результаті зростання середнього рівня цін, яка перерозподіляє частину їхніх доходів на користь держави:

IT=π(M/P),

Де IT – інфляційний податок; π – темп приросту інфляції за рік (%),M/P – рівень запасів грошових коштів економічних агентів у реальному вираження.

Дефляцій ний (рецесійний, регресивний) розрив – величина, на яку повинен зрости сукупний попит (сукупні витрати) для того, щоб підвищити рівноважний рівень ВВП до не інфляційного рівня повної зайнятості. Подолання прецесійного розриву забезпечується стимулюванням сукупного попиту. При цьому приріст сукупного рівноважного доходу

дорівнює: