1.7 Основні тенденції розвитку харчової промисловості України
Харчова промисловість завжди була важливою складовою матеріального виробництва. До 1991 року кондитерська промисловість України займала одне з ведучих місць у структурі виробництва кондитерських виробів колишнього Союзу. Так, 1990 року підприємства України виготовили 1111,5 тисяч тон солодощів, у тому числі на підприємствах Держхарчопрому – 901,9 тисяч тон.
Починаючи з 1991 року, виробництво продукції поступово знижувалося й в 1999 році склало лише 170,7 тисяч тон.
Скорочення обсягу виробництва зумовлене застосуванням економічної ситуації в країні й, внаслідок цього, зниженням купівельної спроможності громадян, погіршенням постачання сировини й допоміжних матеріалів, зростанням залежності галузі від критичного імпорту, недосконалою ціновою й податковою політикою, високими процентними ставками за кредити, кризою неплатежів, бартеризацією торговельних відносин, руйнуванням системи ринкової торгівлі й т. д.
Що стосується асортиментів продукції, її якості й оформлення, навіть примхливий покупець може бути задоволений. Крім відновлення випуску традиційних виробів, кондитерські фабрики й інші харчові підприємства почали освоювати нові. Багато кондитерських фабрик почали випуск продукції в новому пакуванні «Флоупак».
Але просування нової продукції на ринок здійснюється дуже складно. Вітчизняні підприємства обмежені в коштах, які можна направити на рекламу, до того ж якість цієї реклами значно уступає західної. Ця проблема особливо гостра для невеликих підприємств, які не мають відомої торговельної марки, такий як, наприклад, «Світоч».
Входження в ринок українських виробників ускладнюється також відсутністю високоякісного сучасного устаткування. Дотепер на більших кондитерських фабриках готову продукцію розфасовують й укладають у тару вручну. На підприємствах діють майже повністю відпрацьовані технологічні лінії, на заміну яких не вистачає коштів.
Більше 50% вітчизняного устаткування фізично й морально застаріло. Провадити конкурентоспроможну продукцію на такому устаткуванні практично неможливо. Деякі кондитерські підприємства намагаються вирішити цю проблему, купуючи устаткування за кордоном.
Крім цього, практично всі пакувальні матеріали також необхідно купувати за кордоном, оскільки вітчизняна поліграфічна база не має можливості провадити пакувальну продукцію високої якості.
За останні роки значно знизився експорт кондитерських виробів. Найбільшим імпортером українських кондитерських виробів була й залишається Росія. Але з кожним роком українським солодощам все складніше витримувати конкуренцію на російському ринку.
Харчова промисловість була, є і буде в перспективі важливою складовою матеріального виробництва. Від технічного стану, забезпечення сировинними, енергетичними та іншими ресурсами, а отже, від сталої роботи її підприємств визначальною мірою залежить продовольча безпека держави. Ось чому проблеми відтворення і раціонального використання потенціалу харчової промисловості в умовах поглиблення ринкових відносин стали надзвичайно актуальними не тільки в теоретичному плані, а й у практичному.
Перехід до ринкових умов господарювання виявився досить складним для підприємств харчової промисловості. Недооцінка її структурно-формуючої ролі для розвитку економіки в цілому призвела до значного зниження обсягів виробництва. Хоча за останні роки, починаючи з 2007 року, відбувається збільшення виробництва окремих видів продукції продовольчих товарів у натуральному вираженні. Однак, оскільки це зростання відбувається на фоні істотного скорочення обсягів виробництва саме тих продуктів, які відіграють найважливішу роль у раціоні харчування (м'яса і м'ясопродуктів, ковбасних виробів, продукції незбираного молока, хліба і хлібобулочних виробів, кондитерських виробів, макаронних виробів та ін.), це призвело до підвищення цін на ці товари.
Тому однією із головних соціально-економічних задач розвитку харчової промисловості держави є стабілізація та забезпечення росту обсягів продукції, що буде сприяти підвищенню рівня задоволення потреб населення в продуктах харчування за рахунок вітчизняних джерел та збільшення їх експорту в інші держави.
Невиконання харчовою промисловістю повною мірою своєї функції щодо забезпечення науково обґрунтованих потреб населення в продуктах харчування пов'язане як із значним скороченням протягом тривалого часу обсягів переробки сільськогосподарської сировини, падінням купівельної спроможності населення, так і з техніко-технологічною та організаційно-економічною відсталістю галузі більшість підприємств харчової промисловості потребують докорінного оновлення матеріально-технічної бази, оскільки умови конкурентної боротьби вимагають впровадження сучасного високопродуктивного устаткування і новітніх технологій, широкого залучення наукового потенціалу.
Істотним фактором, який лімітує виробничі можливості харчової промисловості, є стан основних виробничих фондів – рівень їх спрацювання сягає 45–50%. Продуктивність праці в галузі є у 4–5 разів нижчою, ніж у розвинутих країнах, рівень механізації праці становить близько 50–60%. Половину технологічного устаткування, встановленого в переробній сфері, потрібно замінити і близько чверті – модернізувати. Світовим стандартам відповідає лише 1/6 активної частини основних виробничих фондів. Зазначені дисбаланси, обмежена і технологічно недосконала структура виробничої бази, готової продукції, що збільшує розрив між наявністю ресурсів і споживчим попитом на вітчизняні продовольчі товари. Розв'язувати інвестиційну проблему потрібно шляхом залучення всього кола джерел інвестування. Капітальні вкладення мають направлятись, насамперед, на модернізацію і техніко-технологічне переоснащення підприємств, прискорений розвиток і підвищення ефективності функціонування пріоритетних базових галузей і виробництв.
Перспективний розвиток галузі має обов'язково передбачити подальше поліпшення розміщення її продуктивних сил, посилення комплексного розвитку і спеціалізації господарств економічних районів і областей України, основними напрямами якого повинні стати:
· поглиблення спеціалізації окремих економічних районів і областей на розвитку тих галузей і виробництв харчової промисловості, які мають необхідні умови для створення ефективної сировинної бази;
· доведення рівня розвитку ряду галузей харчової промисловості в економічних районах і областях до масштабів, які б забезпечували потреби регіонів у відповідних харчових продуктах;
· оптимізація розмірів підприємств за їх типами в економічних районах і областях відповідно до вимог ринкової економіки, новітніх досягнень науки, техніки, технології виробництва і прогресивного світового досвіду.
Державна інвестиційна політика повинна орієнтуватись на задоволення таких потреб харчової промисловості, як випуск спеціальних видів транспорту для перевезення харчових продуктів, створення розвинутого виробництва таропакувальних матеріалів для харчових продуктів, розвиток інфраструктури для довгострокового зберігання продовольчих товарів, організацію виробництва харчових замінників цукру для діабетиків та ін.
Важливою умовою створення в Україні розвинутої харчової промисловості повинно стати формування науково обґрунтованої цінової, податкової і фінансово-кредитної політики.
Щодо хлібопекарської промисловості, то вона існує у всіх містах України. Дніпропетровська область, де територіально розміщено підприємство, що аналізується, є однією з провідних областей в Україні з виробництва хлібобулочних виробів. Сьогодні в країні нараховується більше 10 тис. хлібозаводів (у т.ч. 1,5 тисячі великих) і пекарень, здатних виробляти щодоби близько 70 тис. т. хліба в асортименті (більше 700 найменувань), чи; 500 кг хліба на людину. Потужності їх складають приблизно 25 млн. т. продукції на рік. Виробництво хлібобулочних виробів зосереджено, насамперед, на хлібозаводах (більше 90% обсягу). В останні роки скрізь прискореними темпами створювалися малі пекарні, асортимент їхньої продукції в основному доповнює асортимент, що випускається хлібозаводами. Створення малих пекарень на території держави трохи послаблює проблему забезпечення свіжим хлібом глибинних районів країни. Кондитерська промисловість України, до якої також відноситься ВАТ «Жовтоводський хлібозавод», займає одне з провідних місць в структурі виробництва кондитерських виробів.
Що стосується асортименту продукції, її якості й оформлення, то крім відновлення традиційних виробів, кондитерські фабрики й інші харчові підприємства почали освоювати нові, але просування нової продукції на ринок здійснюється дуже складно. Вітчизняні підприємства обмежені в засобах, які можна направляти на рекламу, до того ж якість цієї реклами значно поступається західній. Ця проблема особливо гостро постала для невеликих підприємств, що не мають відомої торгової марки. Входження на ринок українських виробників ускладнюється також відсутністю високоякісного устаткування. Деякі кондитерські підприємства намагаються вирішити цю проблему, купуючи устаткування за кордоном.
1.8 Загальна характеристика підприємства ВАТ «Жовтоводський хлібозавод» як структурної ланки харчової промисловості
Підприємство було створено в березні 1988 р. як підрозділ Східного комбінату (СхідК). У вересні 1995 р. хлібозавод був виведений зі складу СхідК і на його базі організовано самостійне підприємство державної форми власності «Жовтоводський хлібозавод».
Відкрите Акціонерне Товариство «Жовтоводський хлібозавод» засновано відповідно до рішення регіонального Фонду державного майна України в Дніпропетровській області від 6 серпня 1996 року шляхом перетворення державного підприємства «Жовтоводський хлібозавод» у Відкрите Акціонерне Товариство згідно Декрету КМУ України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» №51–93 від 17.05.93 р. Акціонування відбулося за пільговою підпискою. Більше 60% акцій викупили працівники Товариства і сільських господарств. В даний час підприємство є цілком акціонованим. Контрольний пакет акцій належить Торгівельному будинку «Укрзернопром».