Отже, у 2007 році в порівнянні з 2006 роком дохід від реалізації продукції збільшився на 963,0 тис. грн. або на 13,5%. Це відбулося за рахунок наступних факторів:
1) внаслідок зменшення працівників на 4 особи дохід зменшився на 2,6%;
2) за рахунок збільшення фондоозброєності виручка збільшилась на 1,168%;
3) внаслідок зменшення питомої ваги машин і обладнання в основних фондах на 5,7 тис. грн. дохід від реалізації продукції зменшився на 2,3%;
4) за рахунок збільшення фондовіддачі на 2,0 тис. грн. виручка зменшилась на 0,001%.
В другій моделі на обсяг виробництва впливатиме: середньоспискова чисельність працівників, доля робітників в загальній чисельності персоналу, людино-дні відпрацьовані одним робітником за рік та товарооборот за один людино-день.
(4.2) ; ; .Тож ми можемо зробити висновок, що обсяг виробництва у 2007 році в порівнянні з 2006 роком збільшився на 128 тис. грн. У тому числі:
1) за рахунок долі робітників в загальній чисельності персоналу не змінився;
2) за рахунок товарообороту за один людино-день зріс на 443,9 тис. грн.;
3) за рахунок середньоспискової чисельності працівників зменшився на 317 тис. грн.;
4) внаслідок збільшення людино-днів відпрацьованих одним робітником за рік на 1,1 тис. грн.
Отже, за двома моделями можна сказати, що у 2007 році проти 2006 року помітний зріст обсягу виробництва і в обох моделях значну частину зміни результативного показника припадає на товарооборот. Але видно, що присутнє зменшення виробництва, яке відбулося за рахунок відпрацьованих днів працівниками та чисельності працівників загалом. Райспоживспілка повинна збалансувати чисельність працівників і їхнє трудове навантаження, що приведе до покращення діяльності підприємства, а звідси і до збільшення обсягу виробництва.
Чисельні взаємозалежні фактори підвищення показників продуктивності праці можна умовно поєднати в наступні основні групи, які характеризують:
1) удосконалення техніки та технології. До цієї групи факторів входить все, що визначається сучасним науково-технічним прогресом;
2) покращання організації виробництва, раціональне розміщення виробничих сил, спеціалізація підприємства та галузей промисловості, найбільш повне використання наявного обладнання, ритмічність виробництва тощо;
3) удосконалення організації праці, тобто покращання використання живої праці, підвищення кваліфікації кадрів, культурно-технічного рівня працівників, зміцнення трудової дисципліни та удосконалення системи заробітної плати, нормування праці та особиста матеріальна зацікавленість всіх робітників тощо.
Під резервами зростання продуктивності праці розуміють ще не використані, але реальні можливості її підвищення, які можуть бути виражені кількісно і реалізовані впродовж певного періоду.
До народногосподарських належать резерви, пов'язані зі здійсненням заходів, які впливають на підвищення рівня продуктивноcті праці у всіх галузях матеріального виробництва (наприклад, удосконалення галузевої структури, переважний розвиток перспективних галузей, впровадження ринкових економічних реформ тощо).
Галузеві резерви характерні для даної галузі і пов'язані з дією заходів галузевого значення (удосконалення управління галуззю, впровадження нових технологій, удосконалення форм суспільної організації виробництва: концентрації, спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва тощо).
Міжгалузеві резерви - це можливості, які створюють одні галузі для зростання продуктивності праці в інших, суміжних галузях (наприклад, створення в машинобудівній галузі нових засобів праці для обробних галузей, поліпшення у сировинних галузях якості матеріалів для обробних галузей).
Внутрішньовиробничі резерви - це резерви, пов'язанні з поліпшенням використання техніки, технології, організації виробництва і праці, поліпшенням використання робочого часу на окремих підприємствах.
Перспективні резерви можуть бути використані через тривалий період і, як правило, пов'язані з суттєвими удосконаленнями техніко-технологічної бази підприємства, організації і управління виробництвом.
Поточні резерви використовуються протягом року: це резерви поліпшення використання робочого часу, ефективного використання діючого устаткування тощо.
Внутрішньовиробничі резерви підвищення продуктивності праці поділяються на три групи:
1. Резерви зниження трудомісткості продукції, яке забезпечується шляхом механізації, автоматизації трудомістких робіт, заміни застарілого устаткування та його модернізації, удосконалення технологій, поліпшення організації виробництва, раціоналізації методів і прийомів роботи;
2. Резерви поліпшення використання робочого часу, що забезпечується шляхом підвищення коефіцієнта змінності роботи, ліквідації втрат робочого часу і непродуктивних витрат праці, раціональної організації робочих місць, удосконалення нормування праці;
3. Раціональне розміщення і використання працівників виробництва, що передбачає ряд заходів по вдосконаленню організаційної структури управління, зменшенню частки управлінського та обслуговуючого персоналу, раціоналізації та суміщенню функції, скороченню плинності персоналу [5, 88-91].
Визначимо прогноз для Диканської райспоживспілки на наступний рік. Візьмемо три показники: виробіток, товарну продукцію та середньооблікову кількість працівників.
; ,0; .Прогноз для райспоживспілки на наступний рік є позитивним. Результати розрахунків підтверджують помітне збільшення показників, які ми розрахували, а саме: виробіток збільшиться на 3.08 тис. грн., товарна продукція - 540 тис. грн. та середньооблікова кількість працівників - 154 особи. Тож якщо підприємство і далі буде працювати за такої тенденції то доходи будуть зростати.
Важливу роль у досягненні високих результатів праці працівників підприємств відіграє мотивація їх трудової діяльності.
Під мотивацією розуміють сукупність причин психологічного характеру, яка пояснює поведінку людини, скеровану на досягнення певної мети.
Мотивація праці - це цілеспрямоване спонукання працівника до високоефективної праці шляхом стабільного впливу на його потреби, інтереси, цілі.
Мотивація є складовим елементом системи управління персоналом і спрямована на досягнення особистих інтересів працівника і спільних цілей діяльності підприємства. Оскільки в основі трудової діяльності працівника лежать його потреби та інтереси, головними з яких є матеріальні, то для створення тривалих мотивів його праці необхідно створювати такі умови, за яких працівник сприймав би свою працю як джерело справедливої матеріальної винагороди, основою його професійного зростання, визнання і об'єктивної оцінки його здібностей і результатів праці. Основою мотиву трудової діяльності людини є її різноманітні потреби:
1. Фізіологічні (голод, спрага і т.ін.).
2. Безпеки і захищеності.
3. Потреба в належності і любові (належати до колективу, бути визнаним і прийнятим ним, спілкуватися і відчувати прихильність, любов).
4. Потреба поваги.
5. Пізнавальні (потреби дізнаватися, досліджувати, розуміти, знати).
6. Естетичні (потреба порядку, краси, гармонії).
7. Потреба в самоактуалізації (реалізація своїх цілей, здібностей, розвиток особистості).
Мотивація виступає як сукупність внутрішніх і зовнішніх рушійних сил, які спонукають людину до діяльності, впливають на її поведінку, надають її діяльності цілеспрямованості (досягнення особистих цілей і цілей підприємства).
Мотивація праці працівника визначається системою його цінностей, які залежать від віку, статі, рівня самосвідомості, освіченості, вихованості, професійної підготовки, трудових стосунків тощо.
Системи мотивації, як складові частини сучасних систем управління персоналом, базуються на розумінні працівника як головної рушійної сили виробництва. Основою роботи з персоналом має бути не просто мотивація до високопродуктивної праці, а розвиток трудового потенціалу підприємства, підвищення конкурентоспроможності персоналу, комплексна мотивація трудової діяльності. [4, 45-49]
Трудові ресурси підприємства є головним ресурсом кожного підприємства, від якості й ефективності використання якого багато в чому залежить результати діяльності підприємства і його конкурентоздатності. Трудові ресурси надають руху матеріально-речовинним елементам виробництва. Створюють продукт, вартість і прибавочний продукт у формі прибутку. Відмінність трудових ресурсів від інших видів ресурсів підприємства полягає в тім, що кожен найманий робітник може відмовитися від запропонованих йому умов і зажадати зміни умов праці і модифікації неприйнятих, з його погляду, робіт, перенавчання іншим професіям і спеціальностям чи у кінцевому рахунку, може, нарешті, звільнитися з підприємства по власному бажанню.