По-перше, це створення ефективної робочої інфраструктури, що включає інформаційні біржи праці, автоматизовані системи збору і обробки інформації про попит і пропозицію робочих місць і багато інших;
По-друге, ринок праці повинен бути орієнтований на ті сфери праці і економічних відносин, які найбільш схильні змінам (наприклад, сфера послуг);
По-третє, повинна бути створена регіональна система стимулювання праці для закріплення кадрів і ефективного залучення їх з інших регіонів;
По-четверте, створювані біржи праці повинні орієнтуватися на соціальний захист працівників на основі застосування контрактної системи найму.
Таким чином, ринок праці утілює в собі безліч відносин з приводу формування попиту на робочу силу і її пропозиція, реалізовуваних через діючу систему відтворювання, розподілу, перерозподілу і трудовлаштування працівників. Проведений аналіз реального стану українського ринку праці, зіставлення його основних характеристик і тенденцій з висловленими уявленнями про суть і доданки ринкового механізму розподілу і перерозподілу робочої сили дають підстави для ряду висновків, які не можна не враховувати при виборі моделі сучасного ринку праці, політики і інструментів його регулювання.
1. Український ринок праці – з урахуванням багатьох його характеристик – не може бути віднесений до числа розвинених і цивілізованих. Вітчизняний ринок праці сильно деформований і функціонує із стійким порушенням таких стихійних регуляторів зайнятості, як вартість і ціна робочої сили, свобода переміщення праці і капіталу, конкуренція. Гіпертрофія прихованого ринку праці (прихованого безробіття) в Україні – відмінна риса перехідного періоду, коли ослаблені або навіть зруйновані старі організаційно-управлінські і інституційні структури, але ще не створені нові;
2. Найближчим часом для ринку праці буде характерне перевищення пропозиції праці над попитом на нього. В той же час подальший перехід економіки на ринкові відносини буде пов'язаний з масовим тим, що вивільнення працівників в результаті реорганізації і ліквідації малорентабельних і збиткових підприємств, неефективних робочих місць, структурної перебудови виробництва і т.л. Тому ринок праці на сучасному етапі повинен формуватися в межах жорсткої системи позаекономічних обмежувачів і амортизацій, обгрунтування і облік яких необхідні для того, щоб не відбулося виходу соціальних потрясінь за межі допустимого. Функції гаранта гранично допустимих параметрів наслідків соціально-економічного перевлаштування суспільства повинне узяти на себе державу, використовуючи для цього всю сукупність правових, економічних і інших засобів, що є в його розпорядженні.
3. Український ринок праці поки не може бути названий і «напруженим». Посилення розбалансованості попиту і пропозиції робочої сили – це швидше показник невідповідності якості і пропускної спроможності служба зайнятості оперативному обслуговуванню нормального для ринкової економіки міжгалузевого і територіального переливу робочої сили. Разом з тим вузькість споживацького ринку і товарний дефіцит ведуть до формування нового монополістичного ринку, де державна монополія замінюється монополією нових господарських суб'єктів. А монополістичний ринок не може розв'язати проблему зайнятості населення. Загальна тенденція зниження попиту на ринку праці не може бути подолана приватно-комерційними структурами найближчим часом, тому держава зобов'язана регулювати ситуацію на ринку праці. Безперечно, що розвиток ринку повинен спричинити за собою розробку системи заходів його регулювання в цілях обмеження негативних стихійних проявів. [№9, 258-263ст.]
4. Шляхи державного регулювання зайнятості і зниження безробіття
Формування механізму регулювання зайнятості передбачає спеціальні заходи, здатні контролювати процеси, що відбуваються у сфері праці, і здійснювати оперативні і взаємозв'язані дії, що дозволяють добиватися усунення диспропорцій між попитом і пропозицією робочої сили, а також запобігти загостренню проблем зайнятості. З одного боку, - це проведення збалансованої інвестиційної і податкової політики, стимулюючої більш повне використовування наявних робочих місць, розвиток малих підприємств, напрям капітальних вкладень як в галузі, що перспективно розвиваються, так і у галузі традиційної зайнятості, введення системи стимулювання розвитку підприємництва малого і середнього бізнесу, індивідуальної трудової діяльності. З другого боку, - зміна структури попиту на робочу силу шляхом збереження є і створення нових робочих місць, регулювання пропозиції і підвищення якості робочої сили шляхом неї профпідготовки, перепідготовки, перекваліфікації, переміщення і трудовлаштування економічно активних і працездатних, а з третьою – забезпечення соціальної захищеності і матеріальної підтримки залишилися без роботи. В цілях реалізації політики зайнятості в Українській Федерації розробляються і реалізуються Програми по формуванню нових робочих місць як в державному, так і в недержавному секторі економіки, сприяння зайнятості населення, боротьби з безробіттям і допомоги безробітним. Ведучу роль в регулюванні ринку праці займає служба зайнятості. Основними напрямами її діяльності є трудовлаштування громадян, квотування робочих місць для слабо захищених категорій громадян, організація сезонних або суспільних робіт, профорієнтація і професійне навчання. Трудовлаштуванням економічно активних і працездатних громадян, що залишилися без роботи займаються і біржі праці, в чиї функції входить вивчення ринку праці, а також визначення, які фахівці користуються попитом в даний час і які зміни в кон’юктурі ринку праці можливі в майбутньому.
Склад елементів регулювання ринку праці на рівні регіонів вужче, ніж на загальнодержавному рівні. Частина названих вище напрямів регулювання здійснюється переважно властями федерального рівня: така в основному демографічна політика, багато аспектів зовнішньоекономічної політики (курс рубля, рівні мит, ліцензії і квоти). В значній мірі на федеральному рівні регулюються основні напрями фінанасово-кредитної політики. Принципово в порівнянні з федеральним рівнем регіони можуть регулювати доходи, трансфертні платежі і через рівень життя – рівень пропозиції робочої сили в регіоні; можуть регулювати демографічну якість населення (зниження захворюваності, травматизму, пияцтва і, кінець кінцем, смертності працездатного населення), міграційні процеси. На регіональному рівні на користь ринку праці здійснюються програми житлового, транспортного і виробничого будівництва, державних (у тому числі муніципальних і ін.) закупівель продукції підприємств всіх форм власності; цільове надання підприємствам дотацій, кредитів і податкових пільг (регіональні податки), направлених на підтримку і розвиток виробництва (і робочих місць) в пріоритетних галузях. На регіональному рівні у багатьох випадках більш ефективні, ніж на загальнодержавному, заходи підтримки фермерства, індивідуального і малого бізнесу. Подібно тому, як на федеральному рівні проблеми ринку праці повинні стати щонайвищими пріоритетами нарівні з провідних напрямів реформ, регіональне регулювання повинне не просто враховувати інтереси ринку праці, а зробити їх рівними з іншими пріоритетами регіональної політики.
В число задач даного блоку на регіональному рівні входять інформаційне забезпечення, підвищення ефективності трудовлаштування, у тому числі за рахунок розвитку тимчасових і суспільних робіт, розвиток систем підготовки і перепідготовки робочої сили, вдосконалення соціальної підтримки безробітних, самої структури органів регулювання. Регіональний рівень регулювання ринку праці на відміну від державного встановлює місцеві специфічні особливості.
Не дивлячись на різне соціально-економічне положення і стан регіональних ринків праці зберігається безліч проблем в забезпеченні зайнятості. До них відносяться:
· недостатня реформованість трудової сфери, що привела до переважання неефективної зайнятості, до наявності значного числа неформально зайнятих, до відсутності економічно обгрунтованої залежності доходів працівника від його трудового внеску;
· зниження трудового потенціалу кваліфікованих кадрів за рахунок скорочення виробництва в оборонно-промисловому, аграрному коплексах, машинобудуванні і верстатобудуванні, науці і науковому обслуговуванні;
· падіння попиту, що продовжується, на робочу силу, дисбаланс між попитом і пропозицією робочої сили на ринку праці області;
· повільне нарощування нових робочих місць, особливо у виробничих галузях;
· недостатність інвестицій в нові технології усугубляє негнучкістю податкової системи, серйозними недоліками в механізмі ціноутворення;
· система державної, професійної освіти поволі перебудовується, а у працедавців немає зацікавленості у внутрішньофірмовому перенавчанні і підвищенні кваліфікації персоналу;
· недостатність ринку житла і низькі доходи населення обмежують мобільність робочої сили;
· недостатній контроль державних органів за дотриманням окремими працедавцями норм трудового законодавства про режим, охорону і оплату праці;
· трудовлаштування окремих соціально-демографічних груп населення (інвалідів, матерів-одинаків, осіб пенсійного віку, громадян, що повернулися з місць позбавлення волі і т.д.) залишається надзвичайно складним;
· посилення диференціації локальних ринків праці.
І на закінчення я хочу ще раз підкреслити пріоритетні напрями регулювання ринку праці. В першу чергу, - це трудовлаштування незайнятих громадян, по-друге, їх підготовка або перепідготовка до сучасних видів діяльності і, по-третє, матеріальна підтримка безробітних і непрацездатних громадян.
Об'єктивна реальність, таким чином, зобов'язала переглянути не тільки основні позиції в регулюванні ринку праці, але і знайти такі рішення, які дозволили б привести в дію форми економічної активності у сфері зайнятості: