Безробіття як економічне явище
План
1. Зайнятість населення в умовах ринкової економіки
1.1 Суть зайнятості, її економічні форми і їх розвиток
1.2 Соціально-економічний зміст, причини і масштаби процесу вивільнення працівників
2. Безробіття в Україні
2.1 Суть безробіття
2.2 Причини і основні форми безробіття
3. Особливості формування українського ринку праці
4. Шляхи державного регулювання зайнятості і зниження безробіття
Висновок
Список використаної літератури
Здійснюваний в Україні в даний час перехід до ринкових відносин пов'язаний з великими труднощами, виникненням багатьох соціально-економічних проблем. Одна з них - проблема зайнятості, яка нерозривний пов'язана з людьми, їх виробничою діяльністю. Перехід до ринку не тільки загострив проблеми зайнятості, але і додав до них нові, пов'язані із структурною перебудовою російської економіки і виникненням нових трудових відносин, обумовлених різними формами власності. В результаті відбувся той, що неминуче вивільнення працівників з підприємств і поповнення, ними вже і без того численної армії безробітних. Десятки і навіть сотні тисяч людей в нашій країні виявилися в буквальному розумінні викинутими на вулицю. Але тільки четверта частина з них згідно офіційним даним мають статус безробітного.
Але розглядати безробіття тільки як явище перехідного періоду помилково. Вона пов'язана і з економічним розвитком, і із зміною потреби в робочій силі, і з соціальним статусом самого працівника.
Безробіття - не проста відсутність роботи, це також і соціальна катастрофа, що робить могутній і руйнівний вплив на людей. Це явище позначається на економічному, соціальному і психологічному стані людей. І хоча безробіття може виявитися творчим, мобілізуючим волю випробуванням, більшість пройшли через це говорить, що пережили відчай, безсилля і розгубленість, особливо якщо були без роботи довше, ніж декілька тижнів. Психологами доведено, що зіткнення з безробіттям негативно позначається на середній тривалості життя, стані здоров'я, довголітті і рівні смертності, пристрасті до алкоголю. Більш того, хочеться особливо відзначити, що скорочуються не тільки доходи сім'ї, але і втрачається самоповага людей, виникають різному ступеню складності захворювання на нервовому грунті і спостерігається відчуття безнадійності в завтрашньому дні. Людина попросту втрачає орієнтир і значення подальшої боротьби за життя. Він просто починає існувати, а не жити. А це, на мій погляд, найгірше, тому що втрачається особа індивіда.
Для багатьох людей відчуття власної гідності безпосередньо пов'язано з тією справою, якою вони зайняті. Тому, знайшовши, що вони є незатребуваними на ринку праці, люди переживають важке психологічне потрясіння, депресію. Депресія, у свою чергу, приводить до бездіяльності, а бездіяльність до втрати кваліфікації, втраті самоповаги, упадку моральних засад, а також до суспільного і політичного безладдя.
Тому вивчення проблеми безробіття і пошук шляхів її рішення є не просто важливим, але і дуже актуальним зараз питанням.
В своїй роботі я послідовно розгляну поняття і суть безробіття, її причини і види, а також у загальних рисах проблеми безробіття і шляху її рішення в економіці сучасних країн.
1. Зайнятість населення в умовах ринкової економіки
1.1 Суть зайнятості, її економічні форми і їх розвиток
Зайнятість населення – складне соціально-економічне явище, виступаюче найважливішою складовою частиною суспільного виробництва. Воно є здійсненням громадянами трудових функцій, що забезпечують задоволення особистих і суспільних потреб і приносячих дохід (заробіток). Зайнятість безпосередньо пов'язана зі всіма сторонами життєдіяльності людей: виробництвом, розподілом, споживанням, доходами, культурою, способом життя і т.д. Громадянам належить виняткове право розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці і здійснювати будь-кого, не забороненого законодавством діяльність, у тому числі не пов'язану з виконанням оплачуваної роботи (виховання дітей, ведення домашнього господарства, навчання з відривом від виробництва, суспільна діяльність). Отже, вона є макроекономічною категорією і саме цим визначається її значення і необхідність її вивчення.
Зайнятість завжди несе на собі відбиток відносин, визначуваних пануючою формою власності і відображає особливості конкретно-історичної суспільної форми організації виробництва. Так, в дореформений період в економіці колишнього Радянського Союзу, коли домінантною вважалася суспільна власність на засоби виробництва, існував феномен соціалістичної зайнятості. Її основоположними рисами були загальність і плановість. В 70-80-е роки минулого століття виникла диспропорція між попитом на робочу силу і пропозицією праці. Це відбулося з кількох причин. По-перше, зайві основні фундації не забезпечувалися відповідною робочою силою. Так, наприклад, вони складали в 1990 році в промисловості близько 200 млрд рублів, а у всьому народному господарстві – приблизно в три рази більше, тобто близько однієї четверті всіх фондів, в народному господарстві країни залишалися вільним 1,5 млн. робочих місць, а в 1990 – майже 3 млн. По-друге, з дефіцитом робочої сили співіснували її надлишки на ряду підприємств. Так, приблизно 20-25% працівників крупних підприємств були фактично зайвими, а у всьому державному секторі таких працівників налічувалося 10 млн. людина. По-третє, в країні був непомірно високий рівень зайнятості працездатного населення (до 87%). Для порівняння в США і Західній Європі показник зайнятості населення складав 67-68% всіх працездатних. Все це привело до порушення найважливішого принципу зайнятості – якість життя повинна підвищуватися з отриманням робочого місця. У результаті в країні сталі переважати жорстко фіксовані режим праці і тривалість робочого часу, не одержали розвитку такі форми зайнятості як неповний робочий день, робота по ковзаючому графіку, а професійно-кваліфікаційна структура не змінювалася 25 років. Зокрема, кількість працівників фізичної праці знаходилося на рівні 70% від всіх зайнятих. Таким чином, повна зайнятість переросла в зайву зайнятість. Природно, система поголовної зайнятості в одержавленій економіці – екстенсивна формою, трудозатратная по суті – могла бути заснована лише на позаекономічному примусу до праці.
Економічні перетворення, що почалися, в Україні, а саме: структурна перебудова народного господарства, співіснування різних форм власності, закриття неефективних підприємств і в цілому реорганізація економіки на ринкових початках, зажадали переосмислення поняття «зайнятість». В економічних умовах, що змінилися, поняття «зайнятість» одержує якісно нове наповнення: це соціально орієнтована, раціональна і ефективна зайнятість. А це, у свою чергу, підвищує значущість права особи як члена соціуму на працю. Якщо раніше право на працю розумілося не тільки як право, але і як обов'язок зайняти певне місце в державному або кооперативному секторі економіки, сучасна стратегія зайнятості виходить з визнання рівноправності, однаковій соціальній значущості будь-якого вигляду суспільно корисної діяльності, незалежно від сфери її здійснення. Вона передбачає надання працездатним громадянам можливості працювати у вибраній ними сфері відповідно до їх покликання, здібностями, освітою, професійною підготовкою, але і з урахуванням суспільних потреб. Нове розуміння зайнятості означає заміну питання про те, де узяти робочу силу, питанням – як добитися того, щоб працівники, зайняті на підприємстві або в організації, трудилися творчо і сумлінно. Перехід до раціональної зайнятості був невипадковий, це було продиктовано новими умовами на ринку праці. Можна виділити дві позиції відносно раціональної зайнятості. Прихильники першої розуміють її як економічно самий обгрунтований розподіл носіїв робочої сили по галузях і сферах народного господарства, що забезпечує якнайповніше задоволення потреб всіх членів суспільства. Прихильники іншої позиції вважають, що раціональна зайнятість означає повну, пропорційну і ефективну зайнятість. В число критеріїв раціональної зайнятості повинні входити доцільне, з погляду суспільства і самих працівників, з'єднання робочої сили із засобами виробництва, дотримання оптимальних пропорцій праці і відпочинку, облік вікових, статевих, кваліфікаційних, просторових і інших якостей працівників. Словом, ступінь раціональності зайнятості визначається комплексом економічних, соціальних і технічних умов для високоефективної праці. Щонайперша економічна передумова раціональної зайнятості – суспільно корисний характер трудової діяльності: результат праці повинен стати об'єктом виробничого і особистого споживання. Суспільно корисний характер трудової діяльності як основоположний критерій раціональної зайнятості припускає:
а) оптимальну структуру народного господарства (співвідношення між сферами, галузями, видами виробництва), що забезпечує розподіл суспільної праці відповідно до дійсних потреб суспільства при даному рівні розвитку виробництва;
б) якість вироблюваних благ і послуг.
До числа найважливіших економічних характеристик рівня раціональної зайнятості відноситься також професійно-кваліфікаційна структура. Україні властивий індустріальний тип зайнятості, в якому переважає фізична праця, тоді як розвинені країни Заходу переходять до інформаційного типу зайнятості. Чисельність зайнятих інформаційною працею у нас невелика, зразкове 15%. Соціальні умови раціональної зайнятості – цей розвиток особи працівників, зростання їх благополуччя, якості життя. Забезпечення гуманістичних основ зайнятості покликане гарантувати нормальне відновлення життєвих сил, що витрачаються у виробничій діяльності. В цьому значенні раціональна зайнятість виступає як елемент системи відтворювання робочої сили. Технічні умови раціональної зайнятості – це використовування досягнень науково-технічного прогресу, тобто оптимізація системи «людина-техніка». Такі основні умови, що забезпечують раціональність зайнятості. Формування ринкових відносин і багатосекторної економіки, орієнтованої на інтенсивний розвиток виробництва, припускає високий ступінь раціоналізації зайнятості. При цьому зайнятість не може бути націлена лише на створення достатньої кількості робочих місць. Вона повинна створювати умови для конкурентноздатної господарської діяльності і тому відповідати таким критеріям раціональності, як висока продуктивність, економічність, збалансованість, гуманність і ін.