Устаткування для металургійної промисловості випускає також Маріупольський завод важкого машинобудування. Виробниками металургійного устаткування, металоконструкцій, установок для неперервного розливу сталі, прокатних станів для прокату труб, апаратів та устаткування для доменних печей, електромагнітних листоукладачів, чавуно - і шлаковозів, потужних роторних вагоноперекидачів стали міста Придніпров'я - Дніпропетровськ, Кривий Ріг і Марганець.
Частка продукції металургійного машинобудування становить чверть загального обсягу машинобудівної продукції Донецького економічного району.
Найбільшими як у районі, так і в Україні є такі машинобудівні підприємства:
1. ВАТ "Азов" у Маріуполі (колишній концерн "Азовмаш"). Займається проектуванням та виробництвом продукції для металургії та коксохімії, нафтохімічної і гірничо-будівної промисловості, енергетики, будівництва, транспорту; виробляє доменне та сталеплавильне обладнання; гірничо-транспортні комплекси для відкритих родовищ; підйомно-транспортну техніку; усі види залізничних цистерн, контейнери-цистерни; продукцію заготівельно-металургійного виробництва, товари народного споживання. Експортує продукцію більш як у 15 країн Європи, Азії, Африки, Америки.
2. ЗАТ "Новокраматорський машинобудівний завод" (НКМЗ). Виробляє прокатне, металургійне, ковальсько-пресове, гірничо-рудне, гідротехнічне, підйомно-транспортне і спеціалізоване обладнання для різних галузей важкої індустрії. НКМЗ експортує продукцію в 49 країн світу, в т. ч. в Німеччину, Японію, Францію, Італію, Канаду, США, Бразилію та ін [5, с.25].
Енергетичне машинобудування в Україні було і в минулому розвинене на належному рівні і мало експортне значення. Нині потреба в продукції цієї галузі зростає у зв'язку з реконструкцією енергетичного комплексу країни. Деякі електростанції в Україні експлуатуються від 25 до 40 років. Реконструкції потребують 8 великих, 25 середніх ГЕС і одна ГАЕС та багато ТЕС [2, с.245]. Перспективним є зростання малої гідроенергетики, для якої також потрібне нове обладнання. Все це вимагає значного розвитку енергетичного машинобудування.
Вже діє програма зі створення парогазових установок, у тому числі з газифікацією твердого палива. Відповідно до програми випущено 20% обладнання для першої в Україні парогазової установки ПГУ-345, призначеної для Слов'янської ДРЕС.
Замість вибулих після закриття Чорнобильської АЕС потужностей Україна завершує будівництво двох енергоблоків на Рівненській та Хмельницькій АЕС.
В одному з розділів Національної енергетичної програми (НЕП) передбачений подальший розвиток енергетичного машинобудування в Україні. Головним розробником призначений Харківський "Турбоатом". Створений ще в 1934 р. за планом ГОЕЛРО і належить до відомих фірм світу. Експортує свою продукцію в 40 країн і випускає всі види енергетичного обладнання для ТЕС, АЕС і ГЕС. За час існування тут було виготовлено 164 турбіни різної потужності для 24 АЕС, у тому числі 40 для 7 АЕС за межами колишнього СРСР, 18 турбін для 4 АЕС України. Для ТЕС випущено понад 400 турбін. Нині завод освоює виробництво нових турбін та обладнання для АЕС [2, с.246].
На існуючих потужностях в Україні можна випускати парові, газові, гідравлічні турбіни, підігрівачі низького тиску, котельно-допоміжне обладнання, електрогенератори, трансформатори, електрофільтри, технічні засоби автоматизованих систем управління технологічними лініями та ін.
На "Турбоатомі" освоєно виробництво турбін для цукрової промисловості, підігрівачів води в мережі, тягодувних машин, мікро - і міні-ГЕС, підігрівачів низького тиску, парогазових установок ПГУ-345. Миколаївське ВО "Зоря", яке спеціалізується на випуску суднових двигунів, випускає парогазові установки потужністю 25 тис. кВт, ТЕК (м. Монастирище Черкаської області) - парові котли потужністю 2,5-4 т пари за годину.
Машинобудування й металообробка відіграють провідну роль у структурі промислового комплексу Північно-Східного економічного району; на цю галузь припадає майже 35% валової продукції. Тут склався найпотужніший спеціалізований галузевий район машинобудування України.
Галузі машинобудування в економічному районі представлені такими підгалузями: енергетичне та електротехнічне машинобудування, яке зосереджене в Харкові, де випускають парові турбіни для теплових і атомних електростанцій та гідротурбіни великої потужності, потужні турбогенератори, електродвигуни й електроустаткування для тепловозів, прокатних станів, шахтових підйомних машин, крокових екскаваторів, устаткування для автоматичного управління виробничими процесами в металургійній, вугільній та інших галузях господарства [2, с.456].
У програмі задіяні також Харківський "Електроважмаш" (виробництво генераторів), Харківський "Моноліт" (АСУ ТП), Сумський завод “Насосенергомаш", "Запоріжтрансформатор", Краматорський "Енергомашспецсталь", Полтавський завод турбінних лопаток, Багліївський завод енергетичного обладнання (котельне обладнання).
Трансформатори в Україні випускають Запорізький та Миколаївський заводи, трансформаторні підстанції - Хмельницький, високовольтну апаратуру - Рівненський та Коломийський заводи.
Енергетичне устаткування в Донецькому економічному районі випускають: гідравлічні турбіни й машини, парові та газові турбіни й двигуни - ЗАТ "Машинобудівний завод" (м. Краматорськ); електричні кабелі - АТВТ "Донбаскабель" (м. Донецьк); устаткування для енергетики - Зуївський електромеханічний завод, "Енергомашспецсталь" (м. Краматорськ), "Армліт" (м. Харцизьк), Слов'янський завод високовольтних ізоляторів [2, с.391].
У цілому розвиток і розміщення важкого машинобудування України супроводжується сукупністю загальних проблем його територіальної організації.
Україна щороку видобувала близько 100 млн т залізної руди, 160-170 млн т вугілля, 6-8 млн т марганцевої руди. Нині обсяги видобутку значно зменшились, але проблема забезпечення видобутку сировини новим обладнанням залишається. Тепер від 30 до 90% виробничих фондів підприємств застаріло, запасними частинами підприємства забезпечуються лише на 30%; з усієї номенклатури необхідної гірничо-шахтної продукції лише 37,4% виробляється в Україні.
Для поліпшення ситуації в країні розроблено програму створення гірничо-шахтного обладнання для вугільної промисловості. Необхідно також налагодити випуск деяких видів обладнання, виробництво яких залишилось у Росії. Частину продукції треба імпортувати: великовантажні автомобілі, бульдозери, машини для відкритих гірничих робіт, навантажувальні машини безперервної дії, компресори та ін [4, с.11].
В Україні немає власного виробництва великих котлів (воно залишилося в Росії); потрібно створювати нові потужності з виробництва енергетичних котлів, арматури, лопаток парових турбін, трубопроводів, підігрівачів високого тиску та ін. Для вітчизняних ТЕС потрібні не газомазутні (випускає Росія), а пиловугільні котли, оскільки є потреба в переозброєнні 100 подібних блоків - 80% потужностей ТЕС.
Базою для створення в Україні власного котлобудування стане Харківське центральне конструкторське бюро, яке впродовж 40 років займається розробкою таких котлів. Бюро підтримує зв'язки з відповідними фірмами світу - німецькою "Лургі", англійською "Бритишкол", із США; вивчає досвід американської фірми "Бабкок енд Вілкокс" та ін. Тут розроблено технічний проект нового котла з циркулюючим киплячим кисневим шаром. При його використанні викиди оксидів сірки зменшаться в 10, оксидів азоту - в 5 разів. Використання цих котлів вирішить не лише проблему технологічного переозброєння, а й проблему екологічного забруднення території. Новим обладнанням передбачається переоснастити Луганську ДРЕС, Харківську ДРЕС-2, Придніпровську ДРЕС, Старобешівську, Слов'янську, Миронівську станції (36 котлів на 18 блоках) [2, с.247].
Надалі Україна має сприятливі передумови для розвитку цієї галузі виробництва. Це обумовлено наявністю металургійної бази, значними промислово-виробничими фондами, великою кількістю трудових ресурсів, потужною науково-дослідницькою базою.
Регіональна економічна політика - це сукупність організаційних, правових та економічних заходів, здійснюваних державою у сфері регіонального розвитку відповідно до її поточних і стратегічних цілей. Ці заходи спрямовуються на: стимулювання ефективного розвитку і розміщення продуктивних сил окремих регіонів; раціональне використання природного, виробничого і трудового потенціалу; створення нормальних (здорових) умов життєдіяльності населення; забезпечення економічної безпеки та вдосконалення територіальної організації суспільства.
Регіональна економічна політика є складовою державної регіональної політики, яка охоплює економічний, соціальний, демографічний, екологічний, поселенський і науково-технічний аспекти [2, с.637].
Проблемами важкого машинобудування Донбасу, які потребують першочергового розв'язання, є такі:
технічна реконструкція перспективних підприємств машинобудування;
ефективне використання відходів виробництва та вторинних ресурсів;
широке впровадження у виробництво безвідходних та маловідходних технологій, переведення підприємств на оборотне водоспоживання;
істотне поліпшення екологічної ситуації в регіоні шляхом пе-репрофілювання підприємств, впровадження екологічно безпечних технологій;