Валютне державне регулювання (стр. 6 из 7)

12. Національний банк і грошово-кредитна політика: Підручник / За ред. д-ра екон. наук, проф. A. M. Мороза та канд. екон. наук, доц. М.Ф. Пуховкіної. - К.: КНЕУ, 1999 - 368 с.

13. Про банки і банківську діяльність: Закон України № 2121-ІП від 07.12. 2000 p., зі змінами та доповненнями за № 2740-ІП від 20.09. 2001 р. // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. - 2001.

14. Про Національний банк України: Закон України № 679-XIV від 20.05. 1999 р. // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. - 1999. - Вип.7. - С.3-23.

15. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02. 1993 р. // Урядовий кур'єр. - 1993. - 6 березня.

16. Стельмах В.С., Єпіфанов А.О. и др. . Грошево-кредитна політика в Україні/За ред.В.І. Міщенка. – 2-е вид. К.: Т-во “Знання”, КОО, 2003. -421с.

17. Стельмащук А.М. Державне регулювання економіки. Навчальний посібник. – Тернопіль: Астон, 2001. –362с.

18. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. – К.: МАУП, 2000. -176с.

19. Ющенко В А., Міщенко B.І. Управління валютними ризиками. - К.: Т-во "Знання", КОО, 1998. - 444 с.

20. Ющенко В.А., Міщенко В.І. Валютне регулювання: Навч. посіб. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 199.359с.

Доповнення до контрольної роботи на тему: „Валютне державне регулювання”

Нормативно-правова база є основою будь-якої сфери суспільного життя. В існуючих умовах глобалізації світового господарства особливого значення набуває створення та підтримання конкурентоспроможної національної економіки, важливим елементом якої є наявність стабільного та чіткого валютного законодавства.

Питання валютної політики, її нормативно-правової бази та ступеню державного втручання у валютні відносини завжди цікавили вчених різних країн. Ці проблеми з різних позицій розглядалися багатьма вітчизняними авторами, зокрема Кабанцем О.І., Резніковою О.О., Рибак Г.Ф., Міщенко В.І., Науменковою С.В., Ющенко В.А. Однак, враховуючи той факт, що валютне законодавство доволі часто змінюється і не є достатньо врегульованим у правовому аспекті, питання теоретичної суті та методичного забезпечення валютної політики є актуальним для дослідження.

Під валютною політикою розуміють сукупність правових та організаційних методів та форм управління, здійснюваних в сфері міжнародних валютних та інших економічних відносин, які проводяться державою та центральним банком країни в сфері валютних відносин та грошового обігу з кінцевою метою впливу на економіку та купівельну силу національної валюти [6].

Складовими частинами валютної політики держави є валютне регулювання та валютний контроль. Валютне регулювання - це система взаємопов'язаних механізмів державного та ринкового регулювання курсу національної валюти та руху валютних цінностей. Валютний контроль являє собою заходи, що проводяться уповноваженими державними органами з метою забезпечення дотримання положень валютного законодавства.

У роботах багатьох зарубіжних та вітчизняних авторів виділяються різні форми валютної політики, однак не наведена повна їх класифікація. Ми пропонуємо для її побудови використовувати наступні чотири критерії: цілі; способи проведення: об'єкти спрямування форми валютної політики (див. Рис.1).

За цілями валютну політику можна поділити на структурну та поточну. Структурна валютна політика держави спрямована на довгострокове реформування валютної системи країни, тоді як поточна має оперативно регулювати валютний ринок та платіжний баланс.

В залежності від тога, за допомогою яких заходів здійснюється валютна політика, виділяють валютну політику, що проводиться за допомогою адміністративних і економічних важелів [7].

За об'єктами, на які спрямована валютна політика, слід розрізняти три види:

спрямовану на золотовалютні резерви;

валютний курс

платіжний баланс країни.

Рис.1. За формами проведення розрізняють такі види валютної політики.

Дисконтна політика - зміна облікової ставки центральним банком країни з метою регулювання курсу національної валюти.

Девізна політика - метод впливу на курс національної валюти шляхом купівлі-продажу іноземної валюти державними органами. Найчастіше девізна політика проводиться у формі валютних інтервенцій. Валютні інтервенції - це купівля або продаж центральним банком країни на міжбанківському ринку або валютній біржі з метою регулювання курсу національної валюти.

Валютні інтервенції, у свою чергу, також поділяються на декілька видів: відкриті та закриті; стерильні та нестерильні валютні інтервенції. Закриті валютні інтервенції проводяться державою без повідомлення агентів ринку. Відкриті - з повідомленням учасників ринку про майбутнє проведення валютної інтервенції. Стерильні валютні інтервенції - такі, при проведенні яких відсутній вплив на внутрішню грошову масу в країні. При проведенні нестерильних валютних інтервенцій такий вплив мав місце [7, 8].

Диверсифікація валютних резервів - політика держави, спрямована на регулювання структури валютних резервів шляхом включення до їх складу різних (зазвичай сильних) і валют.

Регулювання ступеню конвертованості національної валюти - здатності вільного обміну національної грошової одиниці на іноземні валюти. Розрізняють повну та часткову, внутрішню та зовнішню конвертованість. За режиму повної конвертованості усі резиденти та нерезиденти мають право здійснювати будь-які валютні операції без обмежень.

При частковій конвертованості на операції по купівлі-продажу іноземної валюти запроваджуються певні обмеження.

При зовнішній конвертованості повна свобода валютних операцій надається лише нерезидентам, при внутрішній - навпаки, лише резидентам країни

Регулювання режиму валютного курсу. Вивчення світового досвіду дозволяє виділити такі основні режими валютного курсу: «вільно плаваючий», регульоване плавання, постійно фіксований, а також подвійний валютний ринок. В умовах режиму «вільно плаваючого» валютного курсу попит на валюту країни визначається функцією попиту на «товари, послуги та фінансові активи. Такий режим можуть використовувати лише країни з розвиненою ринковою економікою та стабільною макроекономічною ситуацією. Режим «регульованого плавання» дозволяє державі утримувати курс національної валюти від різких коливань за допомогою валютних інтервенцій. Режим постійно фіксованого валютного курсу забезпечує державним органам встановлення курсу національної валюти і утримання його на певному рівні. Така політика потребує наявності значного обсягу золотовалютних резервів. При режимі подвійного валютного ринку останній поділяється на дві частини, у одній з яких використовується офіційний валютний курс, а в другій - ринковий [6, 7, 8].

Разом з валютними інтервенціями такі форми валютної політики, як девальвація та ревальвація, є одними з найбільш поширених у світовій практиці. Девальвація означає зниження курсу національної валюти по відношенню до іноземних валют або міжнародних валютних одиниць. Ревальвація являє собою підвищення курсу національної валюти по відношенню до іноземних валют або міжнародних валютних одиниць, що здійснюється державними органами при режимі фіксованого валютного курсу або відбувається завдяки перевищенню попиту (пропозиції) на національну валюту на валютному ринку над її пропозицією (попитом) при режимі «вільно плаваючого» валютного курсу [8].

Валютні обмеження - це система нормативних правил, що регламентують права громадян та юридичних суб'єктів ринку стосовно здійснення валютних операцій.

Дослідження світового досвіду валютних обмежень, проведене автором, дозволяє розподілити їх за умовами застосування на екстрені та поточні або постійні. Екстрені валютні обмеження застосовуються в разі різкого погіршення платіжного балансу, суттєвих змін в економіці країни [зокрема у її фінансовій сфері), нестабільності на світовому валютному та фінансовому ринках. До цієї групи можна віднести:

валютну блокаду;

монополію держави на операції з валютними цінностями;

блокування виручки іноземних експортерів;

заборону продажу вітчизняних товарів за кордоном за національну валюту; запровадження множинності валютних курсів;

обмеження участі національних банків в представленні міжнародних позик в іноземній валюті;

заборону інвестицій нерезидентів та продажу їм національних цінних паперів;

вилучення іноземних цінних паперів, що належать резидентам, та їх продаж за валюту;

повне або часткове припинення погашення зовнішньої заборгованості;

заборону репатріації прибутків, дивідендів та інших видів доходів за кордон;

обов'язкову конверсію позик в іноземній валюті в центральному банку країни;

вимогу депонування на безвідсотковому рахунку в центральному банку нових закордонних зобов'язань національних банків;

заборону на виплату відсотків по терміновим внескам нерезидентів в національній валюті;

введення від'ємної ставки відсотка по внескам нерезидентів в національній валюті;

обмеження на форвардні продажі національної валюти іноземцям.

До поточних або постійних валютних обмежень можна віднести ті, що застосовуються для оперативного регулювання валютного курсу та платіжного балансу країни. Сюди входять:

регулювання операцій нерезидентів з національною валютою;

регулювання міжнародних платежів;

регулювання переводу національної та іноземної валюти за кордон;

введення податків на придбання або продаж іноземної валюти;

обов'язковий продаж експортерами частки валютних надходжень за офіційним курсом центральному банку країни;

ліцензування валютних операцій;

обмеження продажу іноземної валюти імпортерам-резидентам;

обмеження прав імпортерів на здійснення форвардних, ф'ючерсних та опціонних операцій по придбанню іноземної валюти;