дослідити кожний етап кругообігу активів для визначення понаднормативних активів; тих, що не використовуються в господарському обігові, а також тих, що приносять збитки;
розробити та реалізувати програму ліквідації виявлених активів та вивільнення грошових коштів;
- включення „мертвого капіталу” до роботи.
5. Необхідно забезпечити інфляційну захищеність оборотного капіталу.
Вагомим недоліком оборотного капіталу є його інфляційна незахищеність. Перш за все це стосується монетарних активів (грошових коштів, дебіторської заборгованості покупців тощо). Гроші, авансовані у формування немонетарних оборотних активів (товарних та інших матеріальних запасів, дебіторської заборгованості постачальників) також певною мірою страждають від інфляції, але рівень інфляційних втрат порівняно менший.
Забезпечення інфляційної захищеності потребує, з одного боку, додержання пропорцій між обсягом монетарних та немонетарних активів, з другого – розробки та впровадження спеціальних інструментів захисту оборотних активів від інфляції.
6. Також необхідно знизити вартість формування оборотного капіталу.
Формування оборотного капіталу ВАТ “Полтавський ТРЗ” проводиться за рахунок різних джерел фінансування, що є в його розпорядженні. Оскільки кожне з них має свою вартість залучення, необхідно мінімізувати витрати за рахунок удосконалення управління структурою фінансування.
Це досягається за рахунок визначення джерел фінансування та підтримання певних пропорцій їх використання.
Особливе значення для фінансової стійкості та платоспроможності ВАТ “Полтавський ТРЗ” має наявність власного оборотного капіталу, тобто оборотних активів, що формуються за рахунок власних джерел фінансування. Зростання частки власного оборотного капіталу досягається як за рахунок збільшення їх величини, так і за рахунок прискорення оборотності (зниження коефіцієнта завантаження обороту) і на цій основі зменшення загальної потреби в оборотних коштах.
Як було видно із попередніх розрахунків, у товариства достатньо власного оборотного капіталу для формування оборотних коштів, оскільки головним власним джерелом поповнення оборотних коштів є чистий прибуток, який на даному підприємстві збільшився. Протягом 2006-2008 років питома вага власного оборотного капіталу у загальній вартості джерел формування оборотних активів знижується, але його вартість постійно збільшується.
Основними шляхами збільшення власного оборотного капіталу в обороті є: зростання прибутку в поточному періоді і скерування більшої його частки у плановому періоді на виробничий розвиток, поповнення власних обігових коштів; реалізація або надання в оперативну оренду майна, що не використовується, тощо.
Відтак, раціональне розміщення та ефективне використання оборотних активів в умовах ринкової економіки є одним з центральних завдань виробничих підприємств і, зокрема, ВАТ “Полтавський ТРЗ” . Успішне його виконання може бути досягнуто шляхом:
збільшення обсягів діяльності і прибутку при одночасному прискоренні оборотності оборотного капіталу;
абсолютного і відносного збільшення власного оборотного капіталу у формуванні оборотного капіталу;
раціонального використання власного оборотного капіталу, недопущення його вилучення в необоротні активи, прострочену і нереальну до стягнення дебіторську заборгованість тощо.
Практичне впровадження запропонованих стратегічних завдань по оптимізації джерел формування оборотного капіталу ВАТ “Полтавський ТРЗ” дозволить максимально ефективно використовувати власні ресурси для забезпечення стабільної фінансової діяльності.
Управління структурою капіталу ВАТ “Полтавський ТРЗ” - процес визначення співвідношення використання власного й позикового капіталу, при якому забезпечуються оптимальні пропорції між рівнем рентабельності власного капіталу й рівнем фінансової стабільності, тобто максимізується ринкова вартість підприємства.
Формування оптимальної структури капіталу ВАТ “Полтавський ТРЗ” для фінансування необхідного обсягу затрат та забезпечення бажаного рівня доходів є одним із найважливіших завдань, що вирішуються в процесі фінансового управління підприємством.
Шляхи оптимізації структури капіталу були вперше запропоновані професором І.О. Бланком у працях, опублікованих в 1988-2000 рр.
Згідно з ним, оптимальна структура капіталу відображає таке співвідношення використання власного та позикового капіталу, при якому забезпечується найбільш ефективний взаємозв’язок між коефіцієнтами рентабельності власного капіталу та коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.
ВАТ “Полтавський ТРЗ” для фінансування своєї діяльності потребує достатнього обсягу фінансування, яке залежить від періоду обігу активів та відповідних ним пасивів. Активи та пасиви підприємства за строками обігу можна поділити на коротко та довгострокові. Залучення того чи іншого джерела фінансування пов’язане з витратами зі сплати процентів за користування цими джерелами. Загальна сума коштів, що сплачується за користування певним обсягом залучених фінансових ресурсів, як уже зазначалося вище, називається вартістю капіталу. В оптимальному варіанті передбачається, що обігові кошти підприємств фінансуються за рахунок довгострокових джерел. Завдяки цьому оптимізується загальна сума витрат щодо залучення коштів.
Мета управління структурою капіталу ВАТ “Полтавський ТРЗ” — мінімізувати витрати по залученню довгострокових джерел фінансування і тим самим забезпечити власникам капіталу максимальну ринкову оцінку вкладених ними грошових коштів.
Процес оптимізації структури капіталу ВАТ “Полтавський ТРЗ” здійснюється у наступній послідовності.
1. Аналіз складу капіталу в динаміці за ряд періодів (кварталів, років) та тенденцій зміни його структури, а також вплив, що вони здійснюють на фінансову стійкість та ефективність використання капіталу. В процесі аналізу розглядаються такі показники, як коефіцієнти фінансової незалежності, заборгованості, співвідношення між довгостроковими та короткостроковими зобов’язаннями, коефіцієнт фінансового важеля. Далі вивчаються показники оберненості та рентабельності активів та власного капіталу.
2. Оцінка основних факторів, що визначають структуру капіталу. До них відносяться:
· галузеві особливості операційної діяльності (характер цих особливостей визначає структуру активів підприємства, їх ліквідність);
· стадія життєвого циклу підприємства (молоді компанії з конкурентоспроможною продукцією можуть залучати для свого розвитку більше позикового капіталу, а зрілі — використовують переважно власні кошти);
· кон’юнктура товарного ринку (чим стабільніша кон’юнктура цього ринку, а відповідно, стабільніший попит на продукцію підприємства, тим вище та безпечніше стає використання позикового капіталу, та навпаки);
· кон’юнктура фінансового ринку (в залежності від стану цієї кон’юнктури зростає або знижується вартість позикового капіталу);
· рівень рентабельності операційної діяльності;
· податковий тиск на компанію (частка прямих та непрямих податків, що сплачуються у доході від продаж-брутто);
· ступінь концентрації акціонерного капіталу (прагнення капіталовласників зберегти контрольний пакет акцій).
З урахуванням наведених та інших факторів управління структурою капіталу передбачає вирішення двох ключових задач:
а) встановлення прийнятних пропорцій використання власного та позикового капіталу;
б) забезпечення у випадку необхідності залучення додаткового внутрішнього або зовнішнього капіталу.
3. Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності. Для таких розрахунків був обраний критерій, який найбільш повно відображає вплив ефективності сформованих джерел фінансування на збільшення доходності вкладених власниками коштів, тобто максимізації фінансової рентабельності. Також для проведення таких оптимізаційних розрахунків використовується механізм фінансового важеля.
Сутність фінансового важеля полягає в тому, щоб посилити вплив зміни прибутку на динаміку фінансової рентабельності, тобто у підвищенні еластичності фінансової рентабельності відносно прибутку.
Різниця між рентабельністю власного капіталу і рентабельністю інвестованого капіталу після сплати податків утворюється за рахунок ефекту фінансового важеля. Його значення залежить від оподаткування та кредитної політики (у тому числі щодо відстрочок за податками). Він може бути розрахований таким чином:
ЕФВ = (R(1 – Ко) – СВ) ´ (ПК / ВК),
де Ко – коефіцієнт оподаткування;
СВ – ставка позичкового відсотка, передбачена контрактом.
Ефект фінансового важеля показує, на скільки відсотків збільшується рентабельність власного капіталу за рахунок залучення позичкових коштів в оборот підприємства. Він виникає в тих випадках, коли економічна рентабельність вище позичкового відсотка.
Ефект фінансового важеля складається з двох компонентів:
1) різниці між рентабельністю інвестованого капіталу після сплати податку і ставкою відсотка за кредити;
2) плеча фінансового важеля, тобто відношення: ПК/ ВК.
Позитивний ефект фінансового важеля виникає, якщо (R(1 – Ко) – СВ) > 0. Якщо (R (1 – Ко) – СВ) < 0, створюється негативний ефект фінансового важеля (ефект “кийка”), у результаті чого відбувається “проїдання” власного капіталу. Друга складова цієї суми — ефект фінансового важеля — відображає вплив структури капіталу на підвищення фінансової рентабельності. Вплив важеля обумовлений тим, що при позитивному значенні диференціалу для підприємства доцільне залучення позикових коштів, однак постійне нарощування плеча важеля може знизити загальний ефект, так як залучення великих розмірів кредитних ресурсів, як правило, супроводжується жорсткістю умов їх залучення. В такому випадку ефект важеля не буде давати максимальної віддачі, а при певних умовах (коли диференціал стане менше нуля) буде знижувати фінансову рентабельність.