Реалізація престижних рекламних кампаній на всіх трьох рівнях здійснюється, в основному, рекламними заходами паблик рилейшнз, спрямованими на завоювання доброзичливого відношення громадськості до країни, галузі, фірмі і її продукції в цілому, тобто саме на завоювання суспільної репутації.
Якість і технічний рівень що випускаються фірмою товарів є найважливішими чинниками престижу і використовуються в якості найважливіших аргументів при створенні матеріалів корпоративної престижної реклами. Високий авторитет фірми створюється на основі інформації про її лідируюче положення у виробництві і реалізації товарів, особливо унікальних, що потребують ускладнених досліджень, особою кваліфікації в проектуванні і виконанні, сучасною технологією.
Ще одним напрямком рекламної діяльності, що получили останнім часом істотний розвиток і, в основному, що подає престижну рекламу на корпоративному рівні, а також рекламу товарних знаків, є спонсорство - фінансування різноманітних спортивних, суспільних подій, наукових експедицій і т.д. Фірми також виступають спонсорами масових шоу, добродійних заходів, жертвують суспільним і державним організаціям різноманітне устаткування, що несе і пропагує їхню марку. Для престижної реклами своїх фірм і товарів корпорації залучають відомих спортсменів, що, пропагуючи той або інший товарний знак, змушують глядача підсвідомо асоціювати цей знак із тим, що він бачить під час змагань, а якостям товару приписувати якості спортсмена - швидкість, силу, витривалість, волю, мужність і т.д. [22, с.52]
Престижна реклама закордонних фірм виявляється й в інших формах. З розумінь престижу для проектування і будівництва споруджень нерідко запрошуються значні архітектори й інженери. Щоб домогтися доброзичливого до себе відношення, фірми створюють високомистецькі інтер'єри своїх помешкань, створюють оригінальні музеї.
Необхідно робити постійну оцінку проведеної реклами. Для вимірів її ефективності користуються декількома різними методами.
1. Виміри комунікативної ефективності.
Виміри комунікативної ефективності говорять про те, наскільки ефективну комунікацію забезпечує оголошення. Цей метод, що одержав назву випробування текстів, можна використовувати як до розміщення оголошення, так і після його публікації або трансляції.
До розміщення оголошення рекламодавець може провести опитування споживачів на тему, чи подобається їм гадане оголошення і чи виділяється звертання з ряду інших. Після розміщення оголошення рекламодавець може провести виміри пам’ятаємості реклами споживачами або її впізнаваємості.
2. Міри збутової ефективності.
Який обсяг реалізації медичних послуг породжується оголошенням? Відповідь на це питання можуть дати виміри купівельної ефективності. Справа це не легка, оскільки на об’єм реалізації послуг впливають і інші чинники. Одним із засобів виміру ефективності реклами є порівняння обсягу продажів із витратами на рекламу за минулий період. Ще одним засобом виміру є розробка експериментальної рекламної програми
Реклама потребує великих грошей, що легко розтрачувати в порожню, якщо фірма не зуміє точно сформулювати задачу, прийме недостатньо продумані рішення щодо рекламного бюджету, обертання і вибору засобів реклами, не зуміє зробити оцінку результатів рекламної діяльності. Завдяки своїй спроможності впливати на спосіб життя реклама залучає до себе і пильну увагу громадськості. Регулювання, що постійно посилюється, покликано гарантувати відповідальний підхід до здійснення рекламної діяльності.
Отже, на основі аналізу матеріалу можна зробити висновки, що визначивши цільовий об'єкт, зміст повідомлення і вид очікуваної реакції, необхідно вибрати найкращу комбінацію рекламних засобів, що дозволить в рамках рекламного бюджету забезпечити задане число контактів повідомлення з цільовою групою. Як правило, високе охоплення необхідне при запуску нової послуги. Проте занадто велика частота марна і може навіть викликати подразнення. Необхідно робити постійну оцінку проведеної реклами. Одним із головних суб'єктів ринку і головних активаторів попиту на медичному ринку є населення. Вплив населення на конкурентну обстановку на українському медичному ринку йде переважно по двох каналах, як-от, населення виступає, як сукупність пацієнтів і як сукупність покупців медичних послуг. Населення, як сукупність пацієнтів, характеризується, по-перше, чисельністю, динамікою росту і статтєво-віковою структурою, по-друге, обсягом і структурою захворюваності в країні. Населення визначає об'єктивну потребу в запропонованих послугах і задає потенційний об’єм і структуру всього ринку.
Здійснення експортних операцій на Україні регулюється Законами України; Указами Президента України; Декретами Кабінету Міністрів України; Положеннями Міністерства економіки України, Міністерства Зовнішньоекономічних Зв'язків, інших міністерств і відомств, що регулюють окремі питання тарифного і нетарифного характеру; угодами, укладеними Україною з іншими державами і іншими законодавчими актами України.
Експорт товарів – продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України [2, с.76].
Таким чином, український суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності, що здійснює експорт товарів, є експортером. Експортна операція являє собою діяльність, спрямовану на продажів і вивіз за кордон товарів для передачі їх у власність іноземному контрагенту. Для продавця не має значення, що буде робити з цим товаром покупець – пустить в переробку, реалізує на внутрішньому чи ринку перепродасть у третій країні. Для продавця і його країни в будь-якому випадку це буде експортна операція [3, с. 198].
Її основними ознаками є висновок контракту з іноземним контрагентом і перетинання товаром границі країни - експортера. Факт експорту фіксується в момент перетину товаром митного кордону держави.
У міжнародній торговій практиці застосовуються два методи експорту:
Прямий експорт - здійснення операції безпосередньо між виробником і споживачем через власну зовнішньоторговельну фірму або відділ зовнішньоекономічних зв'язків.
Якщо фірма вибирає варіант прямого продажу, а не через посередника, їй необхідно створити діючу експортну службу.
Створення власних зовнішньоекономічних служб на підприємствах виправдано, якщо:
частка експорту велика в загальному обігу;
зовнішньоторговельні операції здійснюються регулярно;
випускається продукція з високим рівнем конкурентоспроможності, бажано унікальна за своїми властивостями;
невисокий рівень конкуренції на відповідному сегменті світового ринку;
продукція не потребує серйозної адаптації до закордонних розумів використання;
на підприємстві є необхідна кількість фахівців із зовнішньоекономічної діяльності.
На кожному підприємстві експортні операції виконують спеціалізовані підрозділи. У залежності від розміру підприємства і рівня його інтернаціоналізації можливі наступні формі організації експортної служби:
відділ збуту - використовується підприємством, якщо обсяг його зовнішньоторговельних операцій незначний і основна частина продукції реалізується на внутрішньому ринку;
экспортний відділ - створюється при збільшенні обсягу експортних операцій;
відділення закордонних операцій – створюється закордоном і підпорядковує усі відділення у даній країні;
центральна контора - створюється дочірня експортна фірма;
спільні збутові компанії;
Але незалежно від форми організації головною метою роботи експортної служби є експорт конкурентоспроможної продукції, що досягається шляхом виконання наступних функцій:
збір на підприємстві інформації про продукцію, підготовленої і планованої на експорт;
складання калькуляції цін на експортну продукцію;
підготовка рекламних матеріалів;
аналіз інформації про експорт за попередні періоди;
аналіз відгуків про товари в кінцевих споживачів;
складання попереднього списку потенційних споживачів;
переписування з питань висновку контракту;
переговори за контрактом і його висновок;
пророблення і висновок угод з посередниками;
забезпечення упакування і транспортування;
виконання митних обов'язків;
забезпечення одержання платежу;
гарантійне і постгарантійное обслуговування.
Непрямий метод - вихід на зовнішній ринок за допомогою посередників.
Більш половини міжнародного товарного обміну здійснюється при сприянні торгових посередників, тобто незалежних від виробників і споживачів товарів торгових фірм, організацій і осіб.
Під торгово-посередницькими операціями розуміються операції, пов'язані з купівлею-продажем товарів, які виконуються за дорученням виробників і споживачів незалежним торговим посередником, на основі чи догоди окремого доручення, що укладається між ними.
Торгове посередництво містить у собі значне коло послуг, зокрема з пошуку закордонного контрагента, підготовки й укладання догоди, кредитування сторін і надання гарантій, оплати товару покупцем, проведення транспортно-експедиторських операцій і страхування товарів при транспортуванні, виконання митних формальностей, проведення рекламних і інших заходів щодо просування товарів на закордонні ринки, здійснення технічного обслуговування й проведення інших операцій.