Вплив елементів фіскальної політики на формування бюджету України
ЗМІСТ
1. Вплив видатків на формування бюджету. 3
2. Вплив видатків на рівень ВВП.. 8
Оскільки бюджет – це сума доходів і витрат держави, основну увагу при аналізі бюджетних проблем економічна наука приділяє розгляду цих двох основних частин єдиного економічного процесу. Спираючись на податки формуються видатки бюджету.
Фіскальна політика теж тісно пов'язана з держбюджетом, але у неї при цьому свій особливий (податковий)"акцент". Саме тому інша її назва – податково-бюджетна політика.
Таким чином, фіскальною можна назвати політику держави в області податків як головного джерела доходів державного бюджету.
Податки за економічним змістом – це фінансові відносини між державою та платником податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій.
Згідно Закону України "Про систему оподаткування" під податком і збором (обов’язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов’язкових внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.
До податкової системи кожної країни належать суб'єкти оподаткування, тобто ті, хто сплачує податки, - фізичні особи та юридичні особи (підприємства), та об'єкти оподаткування - прибуток підприємств, заробітна плата, вартість майна, виторг фірми, кількість землі тощо. Одиниця оподаткування - це одиниця виміру об'єкта оподаткування (наприклад, для земельного податку - гектар). Податкова ставка - це величина податку на одиницю оподаткування. Для визначення величини податку кількість податкових одиниць множать на податкову ставку. Наприклад, податкова ставка величиною 13% для прибуткового податку з громадян означає, що за доходу у 1000 гривень цей дохід розподіляється так: 130 гривень - державі, 870 - утримувачеві доходу.
Гранична податкова ставка – це відношення приросту виплачуваних податків до приросту доходу.
Тгр (Y) = ∆T / ∆Y
Тгр (Y) – гранична ставка оподаткування;
∆T – приріст податкових надходжень;
∆Y – приріст доходу. [2, с.177]
Середня податкова ставка – це відношення обсягу податків до величини доходу, який оподатковується.
Tсер (Y) = T / Y
Tсер (Y) – середня ставка оподаткування;
T – величина податкових надходжень;
Y – дохід.
Ставки податків і зборів встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року за винятком випадків, пов'язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів відповідно до законів України.
Основні види податків можна згрупувати за наступними п'ятьма ознаками:
1. За об'єктами оподаткування розрізняють:
а) податок на доходи (зарплату, ренту, прибуток тощо);
б) податок на майно (землю, ліси, підприємства, будівлі тощо);
в) податок на витрати покупців певних товарів і послуг.
2. За способами стягнення податки поділяють на прямі та не прямі.
Прямими називають податки, що стягуються безпосередньо з одержувачів доходів (індивідуальний прибутковий податок) або власників майна (податок на власність або помайновий податок).
Позитивним в податку на власність є те, що він може пом'якшувати нерівність між людьми, пов'язану з володінням матеріальними цінностями. В той же час цей податок часом стримує людей в накопиченні майна, пробуджуючи їх більше витрачати на поточне споживання.
Непрямі податки включаються до ціни певних товарів і стягуються із споживачів цих товарів при їх продажу. Тут також виділяють дві позиції акцизи і мито.
Акцизи – це податки на продаж товарів і послуг на внутрішньому ринку. Вони, в свою чергу, можуть бути поділені на:
а) індивідуальні акцизи – це надбавки до ціни на окремі види продукції (наприклад, тютюнові вироби, спиртні напої). Їх ще інколи називають фіскальними монопольними податками, оскільки виробництво товарів, що ними обкладаються, часто є монополією держави.
б) універсальні акцизи представляють собою податки на загальну вартість товарів і послуг, що реалізуються (наприклад, так звані податок з продажів, податок на додаткову вартість та ін).
Мито – це податки на товари, що імпортуються, експортуються, та транзитні товари, що стягуються при перевезенні цих товарів через державний кордон.
Роль непрямих податків оцінюється теж подвійно. З одного боку, вони дають державі величезні грошові кошти і можуть стримувати споживання, наприклад, шкідливих продуктів (алкоголю та тютюну). З іншого, ці податки означають зростання цін, що може викликати вимоги щодо підвищення зарплати і підштовхнути інфляцію. Крім того, непрямі податки носять регресивний характер, тобто забирають більший відсоток доходу у тих, хто менш забезпечений (чим нижчий дохід покупця, тим вища в ньому частка податку).
3. За засобом визначення розміру податку розрізняють:
пропорційні, коли ставка оподаткування є однаковою і не залежить від розмірів доходу;
прогресивні, коли ставки оподаткування зі збільшенням доходу зростають. Інакше кажучи, такі ставки передбачають більший відсоток вилучення доходу у вигляді податку, коли дохід збільшується;
регресивні, коли податкова ставка зі збільшенням доходу знижується.
4. За рівнем бюджету, до якого надходять податкові суми (чи за рівнем оподаткування), виділяють податки:
а) загальнонаціональні (ідуть до держбюджету);
б) регіональні (ідуть до бюджетів республік, областей);
в) місцеві, які поповнюють бюджети районного або міського рівнів.
Загальнодержавні податки і збори встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території країни.
5. За способом стягнення – розкладні (вони встановлюються спочатку в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини за територіальними одиницями, а на низовому рівні-між платниками) та окладні (передбачають встановлення спочатку ставок, а потім розміру податку для кожного платника; загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників)
Функції податків:
Розподільча – перерозподіл вартості створеного ВНП між державою і юридичними та фізичними особами.
Вона виявляється в тому, що держава розподіляє зібрані в бюджетах податкові надходження на користь програм, що вимагають фінансування (на розвиток сільського господарства, науки, соціальної сфери, на захист навколишнього середовища тощо).
Регулююча – вплив податків на різні сторони діяльності їхніх платників.
При регулюючій функції податки виступають як регулятор економіки. Так, за допомогою податкових знижок і пільг (наприклад, навіть тимчасового звільнення від податків) держава може стимулювати інвестиції та економічне зростання, розвиток важливих для суспільства сфер і регіонів, що відстають, заохочувати модернізацію виробництва і малий бізнес. Окрім того, як вже відзначалося, наприклад, помайновий податок, а також прогресивне оподаткування регулюють розподіл доходів в суспільстві, зменшуючи надмірну соціальну нерівність.
На формування видатків бюджету в Україні в сучасних умовах впливають:
Економічна криза, яка спричиняє:
• зростання видатків на соціальний захист населення;
• зростання видатків на фінансову підтримку підприємств державного сектору від банкрутств, а не на інноваційну діяльність;
• зростання видатків на підтримку соціальної сфери.
2. Зростання монетизованого державного боргу, який зумовлює:
• зростання видатків на покриття державного боргу;
• витіснення інвестицій із сфери виробництва (ефект "витіснення").
3. Зростання немонетизованого державного боргу спричиняє виділення коштів на покриття заборгованостей, що виникли у попередні роки по заробітній платі працівників бюджетних установ, стипендіях та інших соціальних виплатах.
4. Дефіцит бюджетів усіх рівнів, який передбачає жорсткий режим економії коштів, скорочення видатків по всіх статтях кошторисів на утримання апарату управління.
5. Залучення зовнішніх ресурсів для покриття бюджетного дефіциту призводить до зростання платежів по процентах.
Сучасна соціально-економічна програма уряду спрямована на підвищення і економічної активності населення, зростання заробітної плати, стипендії студентам тощо. Найперше уряд ставить завдання змінити на краще демографічну ситуацію в країні. Для цього у бюджеті на 2005 рік передбачено допомогу матері при народженні дитини в розмірі 8500 грн. замість 764 грн. у 2008 році, визначена і допомога матерям-одиначкам на дитину до 6 років у розмірі 139 грн., або більше ніж учетверо. Дітям-інвалідам від 6 до 18 років вона становить 470 грн. проти 285 грн. Підвищено також державні стипендії учням ПТУ, студентам І – II, IIІ – IV рівнів акредитації на 16,8%.
Підхід "видатки – обсяг виробництва" ґрунтується на зіставленні сукупних видатків та реального ВВП країни. За відсутності експортно-імпортних операцій та державного сектора рівноважний ВВП (Yе) дорівнює С + І.
С – видатки на споживання; Y – обсяг національного виробництва;
Yе – рівноважний ВВП; I – інвестиції; a – автономні споживчі видатки;
b – гранична схильність до споживання.
Для аналізу цього підходу припустімо, що інвестування автономне, тобто не залежить від реального обсягу виробництва, і щороку становить 10 млрд. грн. Нехай ВВП у сумі 200 млрд. грн. . є точкою нульового заощадження. За такого рівня доходу суспільство надто бідне і заощадження дорівнюють нулю. Припустімо також, що гранична схильність до споживання становить 0,8. На підставі цих припущень заповнимо таблицю 3.3, вважаючи, що ВВП змінюється на 10 млрд. грн. Як свідчать дані таблиці, якщо сукупні видатки та реальний ВВП країни не зрівноважені (п'ять перших та три останніх рядки), виникають незаплановані зміни інвестицій у запаси (стовпець 6). Незаплановані зміни інвестицій у запаси визначаємо відніманням від заощаджень запланованих інвестицій. Коли ж сукупні видатки більші, ніж реальний ВВП (С + I > Y), відбувається вилучення інвестицій із запасів (їхні зміни є від'ємною величиною). Інакше кажучи, коли запаси зменшуються, підприємства у короткостроковому періоді пристосовуються до відсутності рівноваги між сукупними видатками і обсягом виробництва шляхом збільшення виробництва й зайнятості. Коли сукупні видатки менші, ніж реальний ВВП (С + I < Y), інвестиції у запаси зростають (зміна у запасах є додатною величиною). Підприємства пристосовуються до зростання запасів (нерівноваги між сукупними видатками і обсягом національного виробництва) зменшенням виробництва й зайнятості. Тенденції зміни обсягу виробництва й зайнятості відбиває стовпець 7. Лише тоді, коли сукупні видатки та реальний ВВП рівні між собою (С + I = Y), незаплановані зміни інвестицій у запаси дорівнюють нулю. Це простежується тоді, коли національна економіка досягає рівноважного ВВП, тобто досягається економічна рівновага. Рівноважним у нашому прикладі є реальний ВВП у 250 млрд. грн. За даного обсягу ВВП щорічні прирости виробництва й видатків перебувають у рівновазі. Немає ні надвиробництва, коли запаси зростають, ані надлишку сукупних видатків, унаслідок чого запаси скорочуються. Економічна рівновага досягається тоді, коли сукупні видатки та обсяг національного виробництва рівні між собою.