спрогнозувати показник зростання швидкості обігу грошей. Це дає проміжний цільовий орієнтир зростання грошової маси, що буде відповідати кінцевому цільовому орієнтиру в галузі інфляції.
У Німеччині, де зростання швидкості обігу ротової маси в широкому розумінні за останні 10 років було досить стабільним, Бундесбанк використовував такий підхід при визначенні щорічних проміжних цільових орієнтирів зростання широкого показника грошової маси. Типовий приклад, використовуваний у Німеччині, наведено в табл.1. У цьому прикладі цільовий орієнтир у галузі інфляції визначено у розмірі 2% річних, зростання реального обсягу виробництва складе 2,25% за рік, а швидкість обігу широкого показника грошової маси (МЗ), зменшиться на 1%. Це дає можливість розрахувати середньостроковий цільовий орієнтир для широкого показника грошової маси на рівні 5,35%. З метою допуску на деяку невизначеність щодо зростання швидкості обігу грошей Бундесбанк встановлює діапазон зростання МЗ в межах 4-7% на рік.
Таблиця 1.
Визначення монетарного цільового орієнтира на основі
використання рівняння кількісної теорії на прикладі Німеччини
| Показник | % |
| Кінцевий цільовий орієнтир (Р) | 2,0 |
| Передбачувана тенденція економічного зростання (Y) | 2,25 |
| Передбачуване зменшення швидкості обігу грошей (V) | 1,0 |
| Цільовий орієнтир зростання грошової маси (М3) | 5,35 |
В Європейському союзі створена Європейська система центральних банків. Найважливішою метою Євро системи є підтримання цінової стабільності, як інструменту стабілізації грошово-кредитної політики. Не завдаючи шкоди головній меті підтримки цінової стабільності, Євросистема має підтримувати загальну економічну політику Європейського Співтовариства. У процесі досягнення своїх цілей, Євросистема повинна діяти згідно з принципами відкритої ринкової економіки з вільною конкуренцією, сприяючи ефективному розміщенню ресурсів.
Для досягнення своїх цілей Євросистема має у своєму розпорядженні набір інструментів для реалізації монетарної політики, а саме, Євросистема проводить операції на відкритому ринку, пропонує постійні механізми рефінансування і вимагає від кредитних установ тримати мінімальні резерви на рахунках Євросистеми.
Операції на відкритому ринку відіграють важливу роль у монетарній політиці Євросистеми для цілей управління процентними ставками, станом ліквідності на ринку та інформування про позицію монетарної політики. Євросистема має у своєму розпорядженні п'ять видів інструментів для проведення операцій на відкритому ринку. Найбільш важливим інструментом є зворотні операції, які застосовуються на основі угод про продаж з наступним викупом або забезпечених позик. Євросистема також може використовувати операції аутрайт, випуск боргових сертифікатів, валютні свопи, а також розміщення депозитів на визначений строк.
Постійні механізми фінансування призначені для забезпечення і поглинання "нічної" ліквідності ("овернайт"), сигналізації про загальний стан монетарної політики та стримування (обмеження) ринкових процентних ставок "овернайт".
Система мінімальних резервів Євросистеми застосовується до кредитних установ у зоні євро і, перш за все, переслідує цілі стабілізації процентних ставок на грошовому ринку і створення (або збільшення) дефіциту структурної ліквідності.
Керівна Рада ЄЦБ може в будь-який час змінити інструменти, умови, критерії та процедури проведення операцій, визначених монетарною політикою Євросистеми.
Грошово-кредитна політика центральних банків припускає для досягнення кінцевої мети використання різних грошово-кредитних інструментів. При ринковій фінансовій системі, на відміну від планової економіки, центральний банк не може контролювати обсяг кредитування в банківській системі і відсоткові ставки одночасно. Тому з'являється необхідність використовувати певні інструменти грошово-кредитної політики, що доповнюють роботу фінансової системи, заснованої на конкуренції. Це, перш за все, відсоткові ставки та нормативи резервування. Зміни відсоткових ставок впливають на обсяг і ціну кредитів, а також і на кошти, відображені в балансі центрального банку. Потім цей вплив поширюється на всю банківську систему і на економіку в цілому, впливаючи таким чином на темпи інфляції.
У різні проміжки часу більшість центральних банків світу використовували, як проміжний цільовий орієнтир, зростання грошової маси. Такий підхід використовується в ряді країн і дотепер. Для інших країн, особливо тих, перед якими стоїть проблема фінансової лібералізації, грошова маса, як цільовий орієнтир, стала менш надійною.
Як альтернативні проміжні цільові орієнтири в деяких країнах використовуються валютні курси або темпи зміни інфляції, що має під собою об'єктивні підстави і сприяє досягненню загальної мети реалізації грошово-кредитної політики.
Законом України "Про Національний банк України" визначено: "Грошово-кредитна політика - комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, направлених на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості".
Як бачимо, цілі грошово-кредитної політики в Україні практично збігаються з цілями її проведення у високорозвинених в економічному відношенні країнах світу.
Для проведення грошово-кредитної політики в Україні інституційна основа виникла зі створенням банківської системи та національного грошово-кредитного ринку, оформленням діяльності Національного банку України в цій сфері відповідним документом "Основні напрями (орієнтири) грошово-кредитної політики та проведення реформи грошової системи України".
Проведення грошово-кредитної політики як однієї з основних складових механізму економічного регулювання висуває ряд вимог до рівня розвитку та якості функціонування банківської системи.
Незалежну банківську систему України було створено в 1991 р. відповідно до Закону України "Про банки та банківську діяльність", прийнятого Верховною Радою 20 березня 1991 року.
Відповідно до цього закону банківська система України є дворівневою і складається з Національного банку України (перший рівень) та комерційних банків (другий рівень).
У названому законі визначено, що Національний банк України є центральним банком держави, її емісійним центром, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення національної грошової одиниці, визначення її курсу відносно валют інших держав. Національному банку України належить монопольне право на випуск грошей в обіг, а також випуск грошових знаків.
Головне завдання Національного банку України - створення умов неінфляційного розвитку економіки держави. Виникнення цього завдання зумовлене відокремленням торгівлі грошима від торгівлі товарами і відносною самостійністю кожної з них. Національний банк впливає на процеси формування попиту і пропозиції позичкового капіталу, проводить емісію, грошово-кредитну політику, забезпечує концентрацію тимчасово вільних чи обов'язкових резервів інших банків.
Основними методами грошово-кредитного регулювання є маніпулювання обліковими ставками, регулювання обсягів рефінансування, зміна розмірів обов'язкових банківських резервів, які кожний комерційний банк держави зберігає у центральному банку.
Для реалізації своєї функції управління грошово-кредитним ринком Національний банк України має право:
встановлювати рівень резервних вимог для комерційних банків;
видавати комерційним банкам кредити на строк за домовленістю;
купувати й продавати цінні папери, що випускаються державою;
видавати кредити банкам під заставу векселів та цінних паперів;
купувати і продавати іноземну валюту й платіжні документи в іноземній валюті;
випускати в обіг та регулювати кількість грошей, що перебувають в обігу;
встановлювати відсоткові ставки за кредитами, що надаються комерційним банкам.
Національний банк України пройшов кілька етапів регулювання грошово-кредитного ринку, поступово реалізуючи через відповідні монетарні інструменти функції, передбачені Законом України "Про банки та банківську діяльність".
Головною функцією центрального банку кожної держави (у США - Федеральної резервної системи) є регулювання грошової маси, забезпечення її відповідності масі товарів і підтримки таким чином стійкої купівельної спроможності грошей, що є дуже важливою умовою нормального функціонування ринкового механізму.
Фінансова політика центрального банку зумовлена станом економіки. Якщо економічна активність на ринку погіршується і відбувається спад виробництва, скорочення робочих місць, центральний банк робить спробу збільшити грошову масу і кредит. Якщо ж витрати стають загрозливо збитковими, унаслідок чого зростають ціни і вивільняється багато робочих місць, він робить усе можливе, щоб зменшити грошову масу і кредит?
Величину і стан грошової маси оцінюють за допомогою грошових агрегатів. Для поточного вимірювання кількості грошей, використовуваних як платіжний засіб, доцільно скористатися агрегатом М1, який найповніше відображає виконання грішми функції засобу платежу.
Для прогнозування ситуації в економіці України та аналізу можливих результатів її реформування потрібно використовувати агрегат М2, оскільки включені в нього строкові депозити і ощадні вклади можуть суттєво вплинути на сукупний попит. Ці кошти можна вкласти в державні облігації, що вплине на розмір внутрішнього боргу; інвестувати, що змінить значення реального ВВП, або перетворити у готівкову іноземну валюту, що зберігається поза банками. Для України найбільш адекватним показником грошової маси з погляду аналізу поточної ситуації і найближчих перспектив її зміни є агрегат М1, а для прогнозування і регулювання у довготерміновому періоді - М2.