Тема
“Державна політика розвитку малого та середнього підприємництва”
Зміст
Вступ
1.Загальні основи малого та середнього підприємництва
2.Суть і система організації та принципи діяльності малих та середніх підприємств
3.Форми державної і недержавної підтримки малого і середнього підприємництва
4. Проблеми, які потребують вирішення у сфері підтримки малого і середнього підприємництва
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Формування ринкової системи в сучасних умовах безпосередньо пов'язане з розвитком підприємницької діяльності в усіх сферах економіки. Важливим напрямом економічної політики в сучасних умовах є підтримка малого та середнього підприємництва. Як зазначено в Програмі "Україна - 2010", яка була розроблена для виконання розпорядження Президента України від 26.02.98 р. № 43, "малі та середні підприємства завдяки гнучкості та чутливості до змін попиту і його диверсифікації, готовності до сприйняття технологічних інновацій можуть розширювати асортимент продукції за незначних капіталовкладень і сприяти продуктивній зайнятості населення" [9].
Малі підприємства завдяки загальновизнаним перевагам - мобільності, здатності до швидкого пристосування до змін споживчого попиту, порівняно невисокому рівню експлуатаційних витрат - сприятимуть зниженню диспропорцій на товарних ринках, стимулюватимуть розвиток конкуренції, забезпечуватимуть створення додаткових робочих місць і скорочення безробіття. Очікується, що у 2010 році кількість працюючих у сфері малого та середнього бізнесу становитиме не менш ніж 50 відсотків зайнятого населення.
1.Загальні основи малого та середнього підприємництва
У кожному суспільстві підприємництво передбачає функціонування поряд з великими цілої системи малих підприємств, у тому числі й таких, які базуються на індивідуальній трудовій діяльності окремих осіб або сімей. Ця форма господарської діяльності в нашій країні фактично не розвивалася. Проте перехід від командно-адміністративних до економічних методів господарювання створює реальні умови для розвитку малого і середнього бізнесу. Зауважимо, що бізнес означає підприємницьку діяльність, спрямовану на одержання прибутку.
Дрібне підприємництво немислиме без ринку. Адже воно безпосередньо не регулюється державою; економічні відносини між дрібними бізнесменами можуть здійснюватися лише через ринок. Крім того, індивідуальне дрібне підприємництво розвивається внаслідок дії ринкового механізму, який зумовлює виникнення певної кількості безробітних. Сфера дрібного бізнесу повинна вбирати в себе ту робочу силу, яка вивільняється з державних, а також інших підприємств.
Розвиток дрібного підприємництва забезпечується правом кожної людини займатися будь якою економічною діяльністю у межах законів. Нині це право гарантується законодавче установленою приватною власністю громадян на певні засоби виробництва.
Приватна власність — неодмінна умова дрібного підприємництва. Справа в тому, що цей вид діяльності має яскраво виражений трудовий характер. Тут прямо простежується взаємозв'язок між тим, хто виробляє, і тим, хто привласнює. Ніхто не може заперечувати того, що індивідуальне виробництво передбачає й індивідуальне привласнення. А це — не що інше, як приватне привласнення. Без приватної власності дрібний бізнес неможливий.
Важливою передумовою дрібної підприємницької діяльності є визначення її сфери. Тут слід мати на увазі щонайменше два моменти. По-перше, необхідно вибрати таку сферу, яка найбільше відповідає нахилам і знанням підприємця, де на основі своїх здібностей, наукових та особистих прогнозів він може розраховувати на оптимальний підприємницький успіх. При цьому треба мати надійну інформацію про майбутній предмет діяльності. По-друге, надійною основою становлення власної справи могли б послугувати особисті «ноу-хау» або патенти на нові види продукції, технології з орієнтацією не лише на внутрішній, а й зовнішній ринок. Правовий захист своєї продукції, свого фірмового товарного знака має бути обов'язковим елементом підготовки майбутньої справи. Не виключена також організація власної справи спільно з автором перспективного винаходу.
Вибираючи вид діяльності, підприємець повинен чітко бачити свою нішу на ринку. Вона має «вписуватися» у середній і великий бізнес, не дублюючи його. Доцільно зосередити увагу на таких видах робіт, які з точки зору великого бізнесу виконувати невигідно. Лише за таких умов установлюється співробітництво між різними формами підприємництва. Така система досить поширена на Заході, особливо в торгівлі та сфері послуг. У ній велика головна фірма надає малому підприємству за плату виключне право використовувати свою торгову марку, в разі необхідності виділяє малому бізнесу кредит на пільгових умовах, надає різні консультаційні послуги, послуги з реклами тощо. Подібна система співробітництва вигідна як головній фірмі, так і малим підприємствам.
Поряд з цим підприємцю необхідно чітко визначитися з характером діяльності, аби вона не суперечила законам. Для Цього необхідно ознайомитися з відповідними правовими актами чи звернутися до певних юридичних консультантів. Юридичну основу підприємницької діяльності становить законодавство про підприємства і підприємництво. Зокрема в Законі України «Про підприємництво» зазначається, що підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.
Законом установлені й конкретні обмеження підприємницької діяльності. Так, лише окремим державним підприємствам дозволяється виготовлення наркотичних засобів, зброї та вибухових речовин, а також випуск цінних паперів і грошей.
Без спеціального дозволу (ліцензії), що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом, не можуть здійснюватися:
– пошук (розвідка) та експлуатація родовищ корисних копалин;
– ремонт спортивної, мисливської чи іншої зброї;
– виготовлення та реалізація медикаментів і хімічних речовин;
– виготовлення пива й вина;
– виготовлення горілчаних, лікерних і коньячних виробів;
– виготовлення тютюнових виробів;
– медична практика;
– ветеринарна практика;
– юридична практика;
– створення та утримання ігрових закладів, організація азартних ігор;
– торгівля алкогольними напоями та ін.
Ліцензія видається за заявою суб'єкта підприємницької діяльності, до якої додаються копії засновницьких документів. Рішення про видачу ліцензії або відмову приймається не пізніше, ніж за 30 днів з дня одержання заяви і необхідних документів.
2.Суть і система організації та принципи діяльності малих та середніх підприємств
Малий бізнес здійснюється шляхом створення розгалуженої системи малих підприємств. Згідно із Законом України «Про підприємства» до малих відносяться такі підприємства:
– у промисловості й будівництві — з числом працюючих до 200 чоловік;
– у науці й науковому обслуговуванні — до 100 чоловік;
– в інших галузях виробничої сфери (крім роздрібної торгівлі) — до 50 чоловік;
– у галузях нематеріального виробництва — до 25 чоловік;
– у роздрібній торгівлі — до 15 чоловік.
Законодавство України надає широкі права щодо створення малих підприємств. Так, засновниками їх можуть бути орендні, колективні, спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші підприємства й організації, а також громадяни, члени сімей, інші особи, що спільно ведуть трудове господарство. У зв'язку з цим будь-яке створене мале підприємство, зберігаючи пріоритет свого засновника, є відповідно і державним, колективним, приватним. Діяльність кожного з них регулюється діючим законодавством. Отже, малі підприємства — це не якийсь конкретний тип підприємств, а частина наявних, виділена тільки за критерієм їхнього розміру й наділена додатковими правами та пільгами.
Малі підприємства — досить поширена й ефективна форма господарювання. Вони мають багато таких рис, які не можуть бути притаманні великим підприємствам. Саме мале підприємництво здатне найоперативніше реагувати на кон'юнктуру ринку і таким чином надавати ринковій економіці необхідної гнучкості. Ця властивість малого бізнесу набуває особливого значення в сучасних умовах, коли відбувається швидка індивідуалізація і диференціація споживацького попиту, прискорення науково-технічного прогресу, розширення номенклатури товарів і послуг.
Крім того, малий бізнес мобілізує значні фінансові й виробничі ресурси населення (в тому числі трудові й сировинні), які за його відсутності не були б використані. Про можливості малого бізнесу в цьому плані свідчить досвід промислове розвинутих країн. На малий бізнес тут припадає до 90—95% усіх підприємств і до 20—60% валового національного продукту .Особливу роль відіграє мале підприємництво у сфері послуг і торгівлі.
У нашій країні малому підприємництву поки що не приділяється належної уваги. Сьогодні фактично ще не розроблена чітка концепція і всебічно не обґрунтована програма розвитку цієї форми господарювання. Недосконалою є система фінансування та матеріально-технічного забезпечення становлення і розвитку малого бізнесу. Багато в чому невідпрацьованими залишаються правові й організаційні питання діяльності мікрофірм.
За даними Міністерства статистики, на початок 1996 р. було зареєстровано 91601 мале підприємство. Переважна більшість малих підприємств функціонувала в сфері торгівлі та громадського харчування (44542), значно менше в сфері промисловості (13 132), в будівництві (11269). У цілому в промисловості, побутовому обслуговуванні та будівництві діє близько третини (32%) малих підприємств, а в торгівлі та громадському харчуванні майже половина від загальної чисельності.[1]