Державне регулювання економіки (стр. 2 из 7)

4. Посилення ринкової орієнтації та ринкових тенденцій у сфері ринкової економіки має здійснюватися водночас із посиленням впливу держави у соціальній сфері.

При розробці стратегії необхідно чітко визначати цілі, яких треба досягти.

Цілі бувають:

1. Стратегічні – найважливіші напрямки соціально-економічної політики.

2. Тактичні – це цілі які уможливлюють досягнення приоритетних цілей.

3. Оперативні – пов’язані з необхідністю запобіганням загроз виникнення негативних явищ і подання наслідків форс мажорних обставин.

Всі цілі повинні бути конкретними, визначеними в часі, реальними.

Побудова соціально орієнтованої ринкової економіки є стратегічною метою України. З цією метою розробляється концепція, яка ґрунтується на таких елементах: аналіз стану економіки, аналіз цілей і вибір інструментів державного регулювання.

* Прогноз – науково обґрунтоване судження про стан об’єкта в майбутньому, а також про альтернативні шляхи і строки досягнення такого стану.

Передбачення

Функції прогнозування:

1. Науковий аналіз процесів і тенденцій.

2. Дослідження об’єктивних зв’язків соціально-економічних явищ.

3. Оцінювання об’єкта прогнозування.

4. Виявлення альтернатив розвитку.

Основні принципи соціально-економічного прогнозування: цілеспрямованість, системність, наукова обґрунтованість, адекватність об’єктивним закономірностям, альтернативність.

Методами прогнозування є сукупність прийомів та оцінок, що дають змогу на підставі аналізу ретроспективних внутрішніх зовнішніх зв’язків, притаманних об’єкту, а також їхніх змін зробити достатньо вірогідне судження щодо майбутнього розвитку об’єкта.

3. В основі економічної політики держави лежить план дій. Інструментом реалізації такої політики має стати план економічного та соціального розвитку.

Державний план має силу юридичного закону.

Індикативний план – рекомендаційна система планових заходів, спрямованих на досягнення цілей соціально-економічної політики держави, що передбачає створення таких умов функціонування суб’єктів економіки, які б спонукали їх до виконання поставлених завдань.

В умовах, коли підприємствам надано якнайширші свободи у використанні фондів, виборі номенклатури продукції, поставках сировини та інших питаннях господарської діяльності, немає потреби у важелях саме державного управління.

План, з одного боку, не може бути директивним, з іншого - суто індикативним, адже у багатьох підприємств частка майна (або все майно) є державною власністю.

Зменшення у плані частки директивних важелів впливу на об’єкти економіки супроводжується збільшенням частки економіки, за допомогою яких створюються такі умови функціонування, коли суб’єкт економіки має обирати стратегію розвитку в напрямку окреслених державою цілей.

Нині в переліку директивних мають залишатися загальнодержавні норми і нормативи, держконтракт і держзамовлення, державні інвестиції, регулювання ціни на деякі види продукції.

4. Порядок розроблення прогнозів, планів і програм соціально-економічного розвитку України визначає уряд України.

Прогнози соціально-економічного розвитку України розробляються на довго-, середньо- та короткострокову перспективу, виходячи з аналізу демографічної ситуації НТ потенціалу, наявності природних ресурсів, нагромадженого національного багатства, зовнішньоекономічного становища України, стратегії економічного розвитку.

Органи законодавчої та виконавчої влади використовують результати прогнозів соціально-економічного розвитку України та прогнози кон’юнктури ринку, приймаючи конкретні рішення в галузі економічної політики і розробляючи державні програми та індикативні плани.

Державна програма соціально-економічного розвитку України:

1. На довгострокову перспективу – 10-15 років.

2. На середньострокову – 3-5 років.

3. На наступний рік.

Уряд одночасно з проектом державної програми подає до ВР підсумки економічного та соціального розвитку України за період з початку поточного року, прогноз соціально-економічного розвитку на наступний рік, проект Державного бюджету України.

Тема 3. Фінансова політика

Фінансово-бюджетне регулювання. Державні фінанси. Зведений баланс фінансових ресурсів. Державний бюджет. Державні позабюджетні фонди. Доходи і видатки державного бюджету. Структура видатків бюджету. Бюджетна класифікація. Дотації, субсидії, субвенції. Дефіцит, профіцит, секвестр державного бюджету. Державний борг. Етапи бюджетного процесу. Стратегія і тактика фінансово-бюджетної політики України.

Податкове регулювання. Податкова система. Система оподаткування. Система податкових органів. Функції, види та форми оподаткування. Принципи побудови податкової системи. Загальнодержавні податки та збори в Україні. Податковий тягар. Завдання податкової реформи в Україні.

Регулювання суспільного сектору економіки. Сутність суспільних товарів. Чисті, приватні, змішані та локальні суспільні товари. Сектор загального державного управління (СЗДУ). Ефективність суспільного сектору економіки. Регулювання діяльності установ СЗДУ. Джерела фінансування діяльності установ СЗДУ. Кошториси доходів і видатків установ СЗДУ.

Державне замовлення як засіб задоволення державних потреб. Державне замовлення. Державні потреби в продукції (роботах, послугах). Однопродуктові матеріальні баланси попиту і пропозиції найважливіших видів продукції. Державний контракт. Тендер. Етапи конкурсного відбору виконавців державних замовлень.

Грошово-кредитне регулювання. Грошово-кредитна політика. Національний банк і банківська система України. Загальні та селективні методи грошово-кредитного регулювання. Грошова емісія. Операції з цінними паперами на відкритому ринку. Управління обов’язковими резервами. Регулювання облікової ставки та банківського відсотка. Норми обов’язкових резервів. Валютне регулювання. Ревальвація, девальвація національної грошової одиниці. Стратегія і тактика грошово-кредитної політики України.

1. Конституція та закони України визначили систему фінансового забезпечення регіонів, яку утворюють бюджети всіх рівнів. В Україні фінансову систему утворюють: державний і місцеві бюджети; фінанси підприємств усіх форм власності; централізовані державні та інші фонди; фондовий ринок.

Державний бюджет – це річний план державних видатків, джерел їх фінансового покриття. Залежно від адміністративно-територіального устрою управління бюджети бувають:

- центральні;

- регіональні;

- місцеві.

Бюджет є складною економічною категорією, є системою економічних відносин, які складаються у процесі формування, розподілу і використання централізованого фонду країни, призначеного для задоволення суспільних потреб.

Інформаційною базою для прийняття управлінських рішень з питань ефективного використання фондових ресурсів є зведений баланс фінансових ресурсів держави.

До найважливіших показників, що характеризують бюджет, належать:

1) частка коштів, яка щорічно розподіляється через бюджет, у валовому внутрішньому і чистому національному продукті країни;

2) покриття бюджетних видатків доходами – дефіцит або надлишок надходжень порівняно з витратами;

3) структура бюджетних видатків в загальній сумі видатків.

Граничний розмір дефіциту державного бюджету та джерела його покриття визначаються ВРУ під час затвердження державного бюджету. Покриття дефіциту здійснюється за рахунок внутрішніх державних позик, позик іноземних держав та інших фінансових інститутів.

Безінфляційним засобом подолання бюджетного дефіциту є емісія цінних паперів. Брак коштів постійно змушує вирішувати проблему приорітетності напрямів їх витрачання.

Спеціальні позабюджетні фонди виконують кілька функцій регулювання економіки:

1. Не залежать від стану бюджету і виконують цільову роль навіть у разі дефіциту державного бюджету.

2. Дають змогу маніпулювати показниками виконання бюджету.

3. Не підзвітні парламенту і тому не дають додаткових можливостей виконавчій владі для маневрування, роблять її більш незалежною.

2. Одним із найважливіших засобів державного впливу на соціально-економічний розвиток країни є податки та податкові пільги.

ФУНКЦІЇ ПОДАТКІВ

Податкова система - сукупність податків та інших внесків до бюджету, а також сукупність державних податкових органів і їх компетенція.

Система оподаткування - це нормативно визначені органами законодавчої влади платники податків, їхні права та обов’язки, об’єкти оподаткування, види податків та порядок їх стягнення.

Податки поділяються на групи:

1. За рівнем бюджетної системи:

- загальнодержавні;

- місцеві.

2. За суб’єктом оподаткування:

- з юридичних осіб;

- з фізичних осіб.

3. За формою оподаткування:

-пропорційне;

- прогресивне;

-змішане;

-регресивне.

4. За способом стягнення:

- прямі;

- непрямі.

5. За змістом об’єкта оподаткування:

- податки на доходи;

- податки на споживання;

- податки на майно.

6. За системою ціноутворення:

- податки, які відносять на собівартість;

- податки, які сплачуються з прибутку.

3. Державні установи, що фінансуються з державного або місцевого бюджету, відносяться до сектору загального державного управління.

· Державний бюджет

· Головні розпорядники коштів

· Структурні підрозділи

Лімітна довідка, кошторис, штатний розпис, дотримання цільового призначення, КЕКВИ, казначейство.

4. Державні замовлення є інструментом задоволення державних потреб у продукції.

Державними замовниками є міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади України. Основними функціями державних замовників є: