Державне регулювання зайнятості населення за видами економічної діяльності (стр. 3 из 8)

Ефективність державного регулювання зайнятості в значній мірі залежить від співвідношення активних та пасивних методів впливу на рівень зайнятості (рис. 1.4).

Рис. 1.4 Методи впливу на рівень зайнятості

Практикою доведено, якщо заходи активної політики ретельно сплановані, добре організовані, а за їх впровадженням здійснено ефективний нагляд, вони можуть допомогти безробітним у пошуку підходящої роботи, підвищити продуктивність праці, призводячи до покращення функціонування ринку праці.

Формування інформаційного суспільства та підвищення інтелектуального змісту праці зумовлюють зростання вимог до якості робочої сили. Тому в державному регулюванні зайнятості розвинутих країн набирають ваги заходи довготривалого характеру, спрямовані на розвиток якісних параметрів трудових ресурсів.

Розділ 2. Аналіз практики державного регулювання зайнятості населення

2.1. Аналіз динаміки чисельності та розподілу зайнятого населення

Розгляд таблиці (Додаток 1) показує що загальна динаміка зайнятості в Україні позитивна, 3 2000 до 2006 року кількість зайнятого населення зросла з 20175 до 20730,4 тис. осіб. При цьому відповідно зростала і кількість зайнятих працездатного віку з 18520,7 до 19032,2 тис. осіб.

За період з 2004 до 2006 року населення, що перебувало в умовах неповної зайнятості зменшилося на третину. Зокрема такі, що знаходилися у адміністративних відпустках з 221 до 137 тис. осіб, а такі, що були зайняті в режимі неповного робочого дня – з 997 до 620 тис. осіб [15, c. 56].

За регіонами у 2006 році частково зайнятих було найбільше у Дніпропетровській (6,61%), Запорізькій (7,66%), Львівській (7,13%) та Харківській (7,13%) областях, найменше – у Рівненській (1,72%), Чернівецькій (1,725) та Київській (2,11%) областях. Для порівняння у попередньому 2005 році у Дніпропетровській області було зареєстровано частково зайнятих 9,6% від загальноукраїнської кількості, у Запорізькій – 9,21%. У таблиці 1 наведено структуру вакансій, інформація про які подавалася підприємствами, установами та організаціями до центрів зайнятості України, наприкінці 1995 та 2003-2006 рр.

Таблиця 1

Структура вакансій на підприємствах за їх формою власності та галузями економіки, та за кваліфікацією (у % до загальної кількості вакансій)

1995	2003	2004	2005	2006
За формами власності
державна	80.3	59.9	49.6	46.8	49.6
колективна	16.3	35.6	46.6	49.2	45.1
приватна	2.2	4.3	3.5	3.7	5.0
інші	1.2	0.2	0.3	0.3	0.3
За галузями економіки
промисловість	36.4	44.9	38.4	39.4	41.7
сільське господарство	8.4	10.3	11.0	7.4	5.3
транспорт і зв’язок	6.9	6.8	6.3	6.4	5.5
будівництво	15.6	9.6	10.8	11.5	10.6
торгівля і гром. харчування	3.2	5.0	5.0	4.9	5.3
житлово-комун. господарство	7.0	5.0	6.6	9.1	9.6
охорона здоров’я	5.9	4.0	5.4	4.6	4.8
інші	16.6	14.4	16.5	16.7	17.2
За кваліфікацією
робітники	74.1	73.5	67.2	68.2	69.7
службовці	16.9	21.7	27.2	25.2	24.2
без спеціальної підготовки	9.0	4.8	5.6	6.6	6.1
Навантаження на одне вільне робоче місце	1	20	30	24	17

Отже, в структурі вакансій за 10 років відбувся значний перерозподіл за формами власності підприємств. Це свідчить про значні зміни форм власності підприємств України. Зміни в структурі попиту на робочу силу за галузями економіки не є значними і спричинені загальними економічними процесами – наприклад розвитком торгівлі і громадського харчування чи зменшенням кількості сільськогосподарських підприємств. Незважаючи на збільшення популярності серед населення отримання вищої освіти, на підприємствах збільшився попит на службовців і зменшилася потреба у робітниках та некваліфікованій робочій силі.

Можна сказати, що протягом останніх років є деякі позитивні зрушення в зареєстрованому попиті на працю. В результаті запровадження нових форм співробітництва центрів зайнятості з роботодавцями та вдосконаленням системи управління інформацією про вакансії, їх кількість, протягом останніх років, зростає випереджаючими темпами: навантаження на одне вільне робоче місце скоротилося з 30 осіб у 2004р. до 17 осіб у 2006р.

Хоча питома вага приватних підприємств, які подають інформацію про вільні робочі місця до центрів зайнятості, трохи зростає, це відбувається дуже повільно порівняно із розвитком приватного сектору. Цей факт можна пояснити тим, що приватні підприємства віддають перевагу пошуку найкваліфікованіших кадрів через приватні агентства або безпосередньому відбору кадрів без будь-якої сторонньої допомоги.

Попит на робочу силу підприємств на 1.01.2007 становив 91,3% до 1.10.2006, (Додаток 2). Причому перевищення попиту над минулорічним спостерігається на підприємствах виробництва та розподілення електроенергії, води та газу, в торгівлі та сервісі (готелі, ресторани, побутове обслуговування) а також в освіті. Зважаючи на те, що кількість прийнятих на роботу у цих галузях теж зросла в порівнянні з минулими періодами (Додаток 3), слід вважати дані напрямки економічної діяльності перспективними і саме для цих галузей готувати працівників при профорієнтації тих, хто звертається до служби зайнятості.

Рис. 2.1

Як видно з рис. 2.1. перелічені галузі з високою потребою у працівниках і до цього часу займали їх найбільше. Розподіл працівників за галузями економічної діяльності нерівномірний і добре ілюструє важливість галузі в економіці нашої країни.

Рис. 2.2

Як видно з рис. 2.2 ні за якою професійною групою навантаження на робоче місце не зросло. На нашу думку, це демонструє покращення балансу між попитом та пропозицією робочої сили на ринку праці України.

2.2 Аналіз активної політики зайнятості

Активна політика зайнятості — це сукупність правових, організаційних та економічних заходів, які проводить держава з метою зниження рівня безробіття: профорієнтація, професійна підготовка та перепідготовка населення, організація громадських робіт, сприяння у пошуках роботи, розвиток системи органів служби зайнятості тощо.

Активні заходи політики зайнятості (АЗПЗ) поділяють на три типи. До першого типу належать так звані брокерські послуги, в тому значенні, що ДСЗ виконує функцію брокера, зводячи потенційних роботодавців з тими, що шукають роботу. Сюди відносять інформаційні послуги про вакансії та наявну робочу силу, поради щодо вибору майбутньої професії з врахуванням потреб ринку та ін. До другого типу належать заходи, що сприяють мобільності робочої сили (як в просторовому, так і в галузевому розумінні), наприклад, фінансування переїзду особи з трудонадлишкового району у райони, що потребують додаткової робочої сили, а також заходи з перенавчання, перекваліфікації. До третього типу відносять заходи по створенню нових робочих місць, в тому числі шляхом субсидіювання самозайнятості.

При високому безробітті і погано функціонуючому ринку праці головною проблемою для ефективного здійснення брокерських функцій є нестача вакансій. Основною функцією ДСЗ тут є сприяння поширенню інформації про вільні робочі місця. Існує повністю відкритий, напіввідкритий та закритий спосіб оголошення про вакансії. Повністю відкритий спосіб полягає у тому, що інформація про вакансії публікується у засобах масової інформації, розклеюється на дошках оголошення і т.п. таким чином, щоб кожен хто бажає змінити місце праці чи знайти роботу, мав змогу скористатися цією інформацією. При такому способі поширення інформації працедавець може бути незадоволений, оскільки потенційно це може призвести до масових звернень щодо цієї вакансії, в тому числі непідготовлених працівників. З іншого боку, при напіввідкритій системі (коли інформація про вакансію поширюється вільно, однак деякі реквізити (наприклад, назва підприємства, контактні телефони та ін.) не вказуються, дає змогу ДСЗ здійснити попередній відбір кандидатів, що значно полегшить роботу працедавця. Закрита система передбачає, що інформацію про вакансії можна почерпнути тільки безпосередньо звернувшись у ДСЗ. Оскільки першочерговим завданням ДСЗ є працевлаштування безробітних (особливо з тривалим терміном безробіття), при закритому розповсюджені інформації, вакансії, як правило, пропонуються безробітним, а не працюючим, що мають намір покращати роботу. При цьому виникає три проблеми. Перша, дискримінуються ті громадяни, які мають роботу, хоча таким чином досягається якийсь вигляд соціальної справедливості по відношенню до безробітних. Друга, оскільки безробітні, особливо ті, хто не працює довгий період часу, є менш кваліфікованими працівниками (при інших рівних умовах), роботодавці з часом, можуть стати менш задоволеними співпрацею з ДСЗ. Третя, при закритому способі, для посадових осіб ДСЗ є більше простору для зловживань.