Державне регулювання інноваційної діяльності (стр. 1 из 2)

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Вступ

Розглянуто основні тенденції розвитку інноваційної діяльності в Україні, охарактеризовано головну мету та шляхи державного регулювання інноваційної політики, запропоновано нові аспекти вдосконалення інноваційної діяльності.

Ключові слова: інновація, інноваційна політика, інноваційна діяльність.

Doctorate O.R. Balaban - Ternopil STU named after Ivan Pul'uj

State regulation of innovational activity

The basic tendencies of innovational activity development in Ukraine are considered, the main objective and ways of state regulation of an innovational politics are characterized, new aspects of innovational activity improvement are offered.

Keywords: innovation, innovative activity, innovative policy.

Світова економіка початку ХХІ ст. характеризується кардинальними змінами у визначенні напрямів економічного прогресу. Основні акценти сьогодні переміщуються на завдання прискореного інноваційного розвитку, переходу до стратегії економіки, що базується на знаннях. В її основі лежать інтелектуальний капітал, наука, процеси трансферу результатів творчої діяльності у виробництво. У Посланні Президента України до Верховної Ради України "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки" підкреслюється, що "стимулювання науково-технологічного розвитку, реалізація структурно-інноваційної стратегії повинна стати однією з визначальних цілей уряду, Верховної Ради, органів виконавчої і представницької влади на місцях", а також, що "держава може стати безпосереднім провідником інноваційного розвитку, замовником і організатором досліджень і розробок на найбільш сучасних напрямах науково-технічного прогресу" [1]. Отже, пріоритет переходу вітчизняної економіки на шлях інноваційних перетворень та активна роль держави у цьому процесі визначені на найвищому державному рівні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми інноваційної політики привертають до себе дедалі більшу увагу науковців, політиків, представників бізнесових структур. У цьому напрямі плідно працюють такі українські вчені як В. Александрова, Ю. Бажал, М. Гаман, А. Гальчинський, О. Лапко, І. Новікова, В. Рижов, В. Хаустов, Т. Панфілова та багато ін. Можна стверджувати, що в цілому сформувалася досить цілісна система наукових поглядів щодо проблем державного регулювання інноваційної політики. Аналіз публікацій свідчить, що невирішеними залишаються питання втілення цих вірних концептуальних положень у практику державного управління-основною перешкодою виступає незавершеність політичного реформування державного устрою, відсутність єдності дій між усіма гілками законодавчої та виконавчої влади.

Без підтримки з боку держави вітчизняного виробника при реалізації ним інноваційних проектів переведення економіки на інноваційний шлях є нереальним. Саме держава повинна створювати умови для існування та постійного розширення інноваційної діяльності шляхом зменшення ставок оподаткування інноваційної продукції і прямої фінансової підтримки інноваційної діяльності та іншими шляхами. З огляду на це, метою статті є дослідження шляхів державного регулювання та визначення пріоритетних напрямів державної підтримки інноваційної діяльності.

Мета державного регулювання на кожному історичному етапі розвитку економіки залежить від багатьох обставин і, у першу чергу, від ступеня загального розвитку економіки. Класичний набір цілей державного регулювання економічно розвинутих країн передбачає такі складові [2]: економічне зростання; повну зайнятість; економічну ефективність; стабільний рівень цін; економічну свободу; справедливий розподіл доходів; економічну забезпеченість; збалансованість зовнішньоекономічних відносин.

Згідно зі Законом України "Про інноваційну діяльність" [3], головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва й реалізації нових видів конкурентноздатної продукції.

Закон також зазначає, що державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом:

• визначення і підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності дер жавного, галузевого, регіонального та місцевого рівнів;

• формування й реалізації державних, галузевих, регіональних та місцевих програм;

• створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтрим ки виконання інноваційних проектів;

• встановлення пільгового оподаткування суб'єктів інноваційної діяльності;

• підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури.

За статистикою [4], 12,7 % підприємств України у 2003 р. впроваджували інновації. Понад 40 % з них створювали та впроваджували нові чи значно удосконалені процеси, кожне четверте підприємство придбало та впровадило нові засоби механізації виробництва, майже кожне дев'яте- нові технології [5]. Протягом 2003 р. було впроваджено 1482 нових технологічних процесів проти 1142 у 2002 р., освоєно 710 нових видів техніки (проти 520 у 2002 р.).

Однак до справжнього інноваційного "переозброєння" вітчизняної економіки ще далеко. Адже обсяг інноваційної продукції у 2003 р. становив усього 5,1 % від загального обсягу промислової продукції. За даними Держкомстату України, наукомісткість промислового виробництва України не перевищує 0,3 %, що у 10-20 разів менше загальноприйнятого світового рівня. Сьогодні понад 90 % продукції, що виробляється, не має відповідного науково-технологічного забезпечення, а на світовому ринку високотехнологічної продукції частка вітчизняної продукції становить лише 0,1 % (проти 36 %, які мають США). У розвинутих країнах питома вага інноваційно активних підприємств знаходиться в межах 60-70 %, а в Україні цей показник скоротився удвічі: з 26 % у 1994 році до 12,7 % у 2003.

В Україні вже зроблено певні кроки для створення національної інноваційної системи: прийнято Закон "Про інноваційну діяльність", є законодавчі передумови для функціонування ринку венчурного капіталу, створюється мережа інноваційних структур. Серед останніх документів значним досягненням стало прийняття Верховною Радою України Закону України "Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні" (№43 3 -ІV від 16 січня 2003 р.), в якому сформульовано правові, економічні й організаційні основи формування і реалізації пріоритетних напрямків у країні. Сучасний ринок інноваційної продукції формується в умовах, коли вже існуюче законодавство у сфері інноваційної діяльності могло б повною мірою сприяти розвитку згаданої сфери за умови введення його у дію. Однак найважливіші позиції затвердженого досі не функціонують, що стримує розвиток інновацій. Одним із головних чинників, спрямованих на підвищення рівня інноваційності економіки, мало б стати, відповідно до Закону України "Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні" [6], запровадження державного замовлення на інноваційну продукцію, проте Державним бюджетом України на 2004 р. виділення коштів на ці цілі передбачено не було.

В умовах недостатнього бюджетного фінансування науково-технічної сфери зростає необхідність реалізації позабюджетного стимулювання науково-технічного прогресу. Так, ефективною схемою фінансування інноваційної діяльності могла б стати мережа спеціалізованих державних небанківських фінансово-кредитних установ у різних галузях економіки й окремих регіонах для кредитування інноваційних проектів [7].

Активізації процесу сприяло б створення венчурних фондів на основі інвестицій недержавних інвесторів (приватних підприємств, громадських організацій). Законодавчі умови для функціонування в Україні ринку венчурного капіталу вже існують (зокрема, норми діяльності венчурних фондів встановлені Законом України "Про інститути спільного інвестування"). Головна проблема, яку необхідно подолати на шляху розвитку венчурного бізнесу, -обмеженість фінансових ресурсів українських суб'єктів господарювання для вкладання їх у високоризиковані проекти. Особливого значення тут має набути стимулювання малого інноваційного підприємництва як провідника інноваційного продукту від науково-технічного винаходу до масового виробництва. Саме тут важливою є така роль держави: вона має виступити ініціатором створення венчурних фондів, взяти безпосередню участь у формуванні венчурного капіталу і, головне, організувати надійний контроль за їх діяльністю з метою запобігання різного роду махінаціям. Держава може не тільки прямо

надавати кошти, а й страхувати інноваційні ризики. За умови гарантій з боку держави співзасновниками венчурних фондів більш охоче можуть ставати недержавні фінансові структури [8].

Стимулюванню інноваційної діяльності має сприяти й комерціалізація науково-технічних досліджень та розробок. Процес комерціалізації науково-технічної сфери неможливо реалізувати за відсутністю механізму трансферу технологій.

Позитивний досвід багатьох країн свідчить про перспективність для широкого й ефективного впровадження новітніх технологій, комерційної реалізації інновацій, створених внаслідок наукових досліджень і розробок, функціонування мережі таких інноваційних структур як технологічні парки, технопо-ліси, інноваційні бізнес-інкубатори. На даний час головним дієвим механізмом реалізації інноваційної моделі розвитку економіки України є система технологічних парків, які діють на підставі Закону України "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків". Здійснюючи концентрацію наукових, виробничих та фінансових ресурсів, технопарки забезпечують впровадження у виробництво наукомістких розробок, високих технологій, створення конкурентоспроможної на світових ринках продукції. У світі нині функціонують понад 500 технопаркових структур, у США їх налічується більше 160, в Японії - близько 50, Китаї- понад 50. На сьогодні в Україні 8 діючих технологічних парків. Вони виконують 66 проектів, з яких 59 - інноваційних і 7 інвестиційних. Та поряд із тим технопарки України ще не стали регіональними центрами розвитку інноваційної діяльності. Шість із них зареєстровані у Києві, по одному - у Харкові та Донецьку. Більшість технопарків не виконують функцій сприяння створення підприємницьких інноваційних структур ринкового типу. Лише при технопарку "Інститут монокристалів" працює інкубатор "Харківські технології". У рамках цього співробітництва інкубатор проводить регулярні учбово-методичні семінари, видає методичні посібники для виконання проектів, розробляє бізнес-плани інноваційних проектів, в окремих випадках фінансує початкову стадію реалізації проектів.