1. Держава як учасник корпоративних відносин
Державне регулювання корпоративного сектору і контроль за діяльністю учасників корпоративного сектору здійснюють Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР), Антимонопольний комітет, Фонд державного майна але ін. в межах своїх повноважень.
У Україні існує координаційний орган діяльності державних органів по питаннях функціонування ринку цінних паперів – Координаційна рада, в яку входять керівники державних органів, що в межах своєї компетенції здійснюють контроль або інші функції управління щодо фондового ринку і інвестиційної діяльності в Україні. Очолює Координаційну раду Розділ Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку.
Основним органом спеціальної компетенції є Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку – державних орган, який має центральний апарат і територіальні органи. Загальними напрямами його діяльності є:
· формування і забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку і функціонування ринку цінних паперів і їх похідних в Україні;
· сприяння адаптації національного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;
· координація діяльності державних органів по питаннях функціонування в Україні ринку цінних паперів і їх похідних;
· здійснення державної регуляції і контролю за випуском і зверненням цінних паперів і їх похідних на території України, дотримання вимог законодавства в цій сфері;
· захист прав інвесторів через застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства в межах своїх повноважень;
· сприяння розвитку ринку цінних паперів;
· узагальнення практики застосування законодавства України по питаннях випуску і звернення цінних паперів в Україні, розробка пропозицій щодо його вдосконалення.
Відповідно до Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку здійснює формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні, а також координацію діяльності державних органів у вирішенні зазначених питань.
Розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.03.2006 р. №131-р затверджено план заходів з реалізації Основних напрямів розвитку фондового ринку України на 2006–2010 роки.
План заходів з реалізації Основних напрямів розвитку фондового ринку України на 2005–2010 роки передбачає реалізацію державної політики у сфері функціонування фондового ринку, спрямованої на створення умов для постійного підвищення капіталізації економіки, запровадження ефективної системи захисту прав інвесторів, забезпечення прозорих правил і процедури діяльності учасників фондового ринку, використання надійних та ліквідних інструментів ринку цінних паперів.
Державна комісія з цінних парів та фондового ринку здійснює свою діяльність відповідно до зазначеного Плану заходів за такими стратегічними напрямами:
удосконалення механізмів захисту прав інвесторів;
розвиток інструментів ринку цінних паперів;
зосередження укладення договорів купівлі-продажу цінних паперів на фондових біржах та інших організаторах торгівлі цінними паперами;
удосконалення Національної депозитарної системи;
удосконалення системи розкриття інформації на ринку цінних паперів;
розвиток інвестиційної інфраструктури.
Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 15.02.2007 р. №399 визначено пріоритетні напрями розвитку фондового ринку на 2007 рік, а саме:
підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах та забезпечення захисту прав інвесторів;
удосконалення системи обліку прав власності на цінні папери;
впровадження механізмів розкриття інформації на фондовому ринку;
впровадження механізмів пруденційного нагляду;
формування системи попередження недружнього («рейдерського») поглинання акціонерних товариств;
вдосконалення напрямів державного регулювання фондового ринку.
Важливу роль в регуляції корпоративного сектору грає Антимонопольний комітет.
Антимонопольному комітету надані достатньо широкі права, оскільки створення, злиття, приєднання, ліквідація господарюючих суб'єктів (у т.ч. господарського суспільства, асоціації, концерну і іншого об'єднання підприємств), придбання, придбання іншим способом у власність, отримання у управління (користування) частинок (акцій, паїв), а також активів (майна) у вигляді цілісних майнових комплексів господарюючих суб'єктів або їх структурних підрозділів, оренда цілісних майнових комплексів господарюючих суб'єктів або їх структурних підрозділів здійснюється тільки за його згодою або його органів.
2. Методи державного регулювання корпоративного управління в Україні
Світова практика свідчить про багатоманітність форм державного регулювання ринку цінних паперів і корпоративного сектору. Проте при деякій специфіці таких форм можна виділити ті, які мають загальні риси:
· ухвалення актів законодавства по питаннях учасників ринку цінних паперів і корпоративних відносин;
· регулювання випуску і звернення цінних паперів, має рацію і обов'язків учасників ринку цінних паперів;
· реєстрація випуску (емісії) цінних паперів і інформації про випуск (емісію) цінних паперів;
· контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів, інформації про випуск цінних паперів, а також умов їх продажу (розміщення);
· розробка норм і контроль за дотриманням антимонопольного законодавства;
· контроль за системами ціноутворення;
· встановлення правив і стандартів здійснення операцій і контроль за їх дотриманням але ін.
До функцій державного регулювання можна віднести такі:
· створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами цінних паперів і особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів;
· контроль за достовірністю інформації, яка надається емітентами і особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, контролюючим органам;
· видання ліцензій на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів і забезпечення контролю за такою діяльністю;
· заборона і припинення на певний термін професійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсутності ліцензії на цю діяльність і притягання до відповідальності за здійснення такої діяльності згідно чинному законодавству.
3. Захист прав інвесторів у системі корпоративного управління
Для створення загальноекономічних умов розширення інвестиційних процесів необхідна комплексна робота з різними типами потенційних і діючих інвесторів для того, щоб запропоновані державними органами і професійним співтовариством заходи загальноекономічної, інвестиційної, фінансової і грошово-кредитної політики насамперед орієнтувалися на стимулювання інвестицій, економічне зростання.
Для поліпшення інвестиційного клімату і збільшення обсягів інвестування, необхідно проведення заходів наступного характеру:
стимулювання інвестиційної активності;
здійснення роботи з іноземними інвесторами;
здійснення роботи з роздрібними і колективними інвесторами;
формування власності менеджерів і працівників підприємств;
використання рейтингів органами місцевого самоврядування;
З метою забезпечення надходження інвестицій необхідно вирішити наступні задачі:
захист прав інвесторів, у тому числі: підвищення матеріальної забезпеченості зобов'язань, що випливають з цінних паперів; розкриття інформації і її підтвердження; забезпечення доведення інформації до інвесторів; захист сумлінних набувачів; захист міноритарних акціонерів;
залучення до фондового ринку не менш 15–20% заощаджень громадян;
стимулювання виходу регіональних компаній на публічний фондовий ринок з метою залучення коштів;
податкове заохочення, створення на підприємствах інвестиційних і опціонних планів для розширення права власності працівників на акції своїх компаній;
розробка системи правових заходів для захисту інтересів дрібних інвесторів на фондовому ринку.
Розкриття інформації у корпоративних відносинах
За режимом доступу інформація розділяється на дві групи – відкрита інформація і інформація з обмеженим доступом, яка у свою чергу розділяється на конфіденційну і таємну.
Відкрита інформація – це відомості, які призначені для вільного розповсюдження серед необмеженого коло осіб.
Розповсюдження відкритої інформації може бути таким, що ініціює декількома суб'єктами: державою, власником, зацікавленою особою. Відповідно, відкриту інформацію можна розділити на групи за цією ознакою:
· що ініціюють державою. Чинне законодавство містить ряд норм, які зобов'язують суспільство поширювати інформацію про себе. Наприклад, Закон «Про цінні папери і фондову біржу» встановлює обов'язкову систематичну публікацію річного звіту і надання інформації до ДКЦПФР, Закон «Про господарські суспільства» зобов'язує суспільство публікувати повідомлення про скликання загальних зборів і персонально повідомляти про це держателів іменних акцій.
· що ініціює власником. У такому разі суспільство як власник інформації саме вирішує, яку інформацію і яким способом поширювати. Це може бути публікація квартальних звітів, інформація про продукцію суспільства.
· що ініціює зацікавленими особами. Будь-яка особа має право на отримання інформації про діяльність суспільства. Іноді такому праву кореспондує обов'язок суспільства надавати інформацію на запит зацікавленої особи. Наприклад, Закон «Про господарські суспільства» зобов'язує суспільство на вимогу акціонера надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти суспільства про його діяльність, протоколи зборів, документи, пов'язані з порядком денним зборів, книги протоколів засідань правління і тому подібне.