5. підвищення доходів працівників, що зайняті в сільському господарстві, до рівня зарплати промислового робітника відповідної кваліфікації.
“Зелені плани” конкретизуються в довгострокових і річних планах, в яких визначаються суми державних асигнувань на сільське господарство, їх розподіл по видах, конкретні форми державного втручання і впливу на сільськогосподарське виробництво: податкові пільги, дотації на придбання палива, сільськогосподарських машин та добрив.
Згідно оцінок, у світі діє близько 1 млн. кооперативних організацій більш як 120 видів і різновидів, які об’єднують біля 600 млн. чоловік. На протязі останніх 50 років кооперативним рухом були охоплені 100% сільських господарів в Швеції, Данії, Норвегії, Фінляндії, Ісландії, Нідерландах та Японії. В ФРН та Франції кооперативи об’єднують 80% всіх сільськогосподарських підприємств, в США, Італії, Великобританії - 25-30% фермерських господарств. Дуже часто фермери приймають участь у 2-3, або навіть в 4-5 кооперативах різної спеціалізації.
Сільськогосподарська кооперація включає об’єднання по переробці і реалізації сільськогосподарської продукції, постачанню засобами виробництва, кредитуванню, виробничому обслуговуванню, а також виробничі кооперативи. В сучасних умовах в одній кооперативній організації часто суміщаються різні функції по обслуговуванню фермерів.
Індустріалізація сільського господарства стимулювала розвиток кооперативного виробничого обслуговування фермерських господарств: обробку ґрунту, меліоративні роботи, внесення добрив, збирання врожаю, заготівлю кормів. Техніка, яка використовується для проведення таких робіт, може знаходитись як в індивідуальній, так і в колективній власності членів кооперативу, і застосовуватись по черзі фермерами або за допомогою власників машин.
Кооперативи надають послуги по матеріально-технічному обслуговуванню техніки, забезпеченню електрикою та зв’язком, консультаційно-інформаційного плану та ін. Діють об’єднання по водопостачанню, обслуговуванню теплиць з постачанням необхідного посадкового матеріалу, по покращенню і використанню пасовищ.
Виробнича кооперація на Заході значного розповсюдження не має. Виробничі кооперативи звичайно об’єднують невелику кількість ферм, які належать близьким родичам. Існують об’єднання типу “часткової інтеграції”: сумісне використання будівель, приміщень для худоби, обладнання тощо, які знаходяться, як правило, в груповій власності. Звичайно в груповій власності знаходиться новітнє обладнання, яке обслуговується найманими робітниками. Члени кооперативу в цьому випадку виступають як акціонери.
Національне законодавство про кооперативи базується на принципах, рекомендованих Міжнародним кооперативним альянсом: відкритого членства, демократичного характеру управління, недопустимості збагачення одного члена кооперативу за рахунок інших, суворого обмеження процента нарахувань на капітал у випадку розподілу прибутку за паями, активного співробітництва кооператорів, проведення виховної та просвітницької роботи серед своїх членів.
Статути кооперативних організацій визначають мінімальну кількість членів, географію діяльності, умови виходу з кооперативу. Щоб утруднити розпад кооперативів з-за виходу з них, встановлюють мінімальні строки членства (від 2 до 20 років); в ряді випадків не можна вийти з кооперативу до виконання прийнятих на себе зобов’язань (наприклад, постачання продукції на переробку). В інших випадках фермер зобов’язаний відшкодувати втрати, які понесе кооператив в разі виходу фермера з нього. Кооператив може затримати повернення пайового внеску (на строк від 2 до 10 років в різних країнах), якщо негайна виплата його нанесе збитки кооперативу.
Держава сприяє кооперативам пільгами по оподаткуванню, пільговими кредитами на придбання техніки та ін. Становлення кооперативів відбувається нерідко за допомогою субсидій та кредитів держави.
Сільськогосподарська кооперація в Україні організується у відповідності з Законом України “Про сільськогосподарську кооперацію” (прийнятий 17.07.1997 року). За цілями, завданнями і характером діяльності кооперативи поділяються на виробничі та обслуговуючі. Виробничі кооперативи здійснюють господарську діяльність на засадах підприємництва з метою отримання доходу. Обслуговуючі кооперативи поділяються на переробні, заготівельно-збутові, постачальницькі, сервісні та ін., і створюються для надання відповідних послуг; вони не ставлять за мету отримання прибутку.
Правові основі створення та діяльності виробничих сільськогосподарських кооперативів визначає Закон України “Про колективне сільськогосподарське підприємство” (прийнятий 14.02.1992 року).
Закон України “Про споживчу кооперацію” прийнятий 10.04.1992 р. Споживча кооперація в Україні - добровільне об’єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного і соціального стану. Вона здійснює торгівельну, заготівельну, виробничу та іншу діяльність, сприяє соціальному і культурному розвитку села, народних промислів і ремесел, бере участі у міжнародному кооперативному русі.
Споживчі товариства мають право:
1. створювати (ліквідовувати, реорганізовувати) для здійснення своїх статутних вимог будь-які підприємства, установи, організації, біржі, комерційні банки, фінансово-розрахункові центри, страхові товариства та інші об’єкти;
2. виступати як засновники або учасники до господарських товариств, спільних підприємств, асоціацій та інших об’єднань для розв’язання господарських і соціальних завдань;
3. придбавати майно державних підприємств та підприємств, заснованих на інших формах власності, а також інше майно і майнові права;
4. одержувати у встановленому порядку земельні ділянки у володіння та користування.
Структурні зрушення в агропромисловому комплексі характеризуються поширенням нових організаційних форм господарювання (АТ, ЗАТ, ТОВ та ін), розвитком процесів міжгосподарської, внутрішньогосподарської кооперації, формуванням вертикально інтегрованих структур, нових сфер діяльності, таких як переробка продукції, її реалізація, технічне обслуговування, виробництво будівельних матеріалів тощо, зміною структури виробництва, співвідношення частки сільськогосподарських підприємств і особистих підсобних господарств та ін. Вони пов’язані з проникненням в аграрну сферу промислового, фінансового, приватнопідприємницького капіталу.
Наслідками структурних змін стали й функціональні, що проявляються в розмежуванні сфер державного і господарського управління, посиленні ролі держави у формуванні інституціональних механізмів (регулювання кредитно-фінансового механізму, оподаткування, орендних відносин), формуванні принципово нового правового поля господарських відносин.
Істотною проблемою організації раціональних систем господарювання є катастрофічний стан зношення основних фондів. Запропонована процедура оцінювання претендентів на право працювати з лізинговими фондами з використанням методології ЕFАS, яка надає можливість об'єктивно оцінити претендентів за 10 оціночними категоріями. Схема лізингових операцій дає змогу уникнути існуючого монополізму і на конкурсній основі відібрати агрофірми для роботи з лізингових операцій.
Сьогодні в аграрній сфері виникла суперечлива ситуація, пов'язана із проникненням фінансового, промислового, приватнопідприємницького капіталу. Позитивним можна визнати збільшення реального потоку інвестицій, що сприяє вирішенню проблеми відновлення основних фондів. Негативним фактором є те, що приватний капітал переважно надходить до господарств-банкрутів, не здатних повною мірою захистити свої економічні інтереси. Запропоновано залучення нових інвесторів з метою активізації підприємницької діяльності в агропромисловому комплексі. Значна кредиторська заборгованість господарств призводить до того, що інвестор готовий вкласти кошти в нову справу, але брати зобов'язання по погашенню всіх боргів господарства йому економічно невигідно.
Встановлено, що нові власники формують нову систему менеджменту, яка сприяє підвищенню продуктивності праці, посиленню чинників безробіття, зародженню соціальних конфліктів. Тому слід реформувати не тільки сільське господарство, а самі умови життя на селі, що виходить за межі економічних інтересів інвесторів. Дефіцит кваліфікованих кадрів менеджерів і робітників зумовлює потребу у появі носіїв нового типу організаційної культури, а також збільшенням витрат на перенавчання, навчання, підвищення кваліфікації, що не відповідає короткостроковим економічним інтересам інвесторів.
Виділення земельних паїв привело до появи значного числа власників, які часто не пов'язані із сільськогосподарським виробництвом, що створює труднощі з орендою земель. Короткострокові інтереси інвесторів в АПК спрямовані на одержання швидкої віддачі, а, це, насамперед, пов'язано з розвитком зернового виробництва, виробництвом насіння соняшнику, зерна кукурудзи. Соціальний розвиток села, розвиток тваринництва, формування раціональної системи господарства залишається поза економічними інтересами нових інвесторів. Тому вдосконалення правової бази відносин, активне державне втручання, у тому числі через регламентацію орендних відносин, дасть змогу уникнути соціальних конфліктів, спричинених появою нових власників на селі.
За умов формування ринкового середовища і нового господарського механізму найважливішими проблемами є стимулювання кардинальних змін у поводженні суб'єктів ринку, їх швидка адаптація до мінливої ситуації, ефективна реалізація підприємницької моделі поводження у взаєминах з партнерами по бізнесу і споживачами. В організаційно-управлінському аспекті підприємництво, зосереджуючи увагу на виробництві і збуті продукції, на практиці реалізується за допомогою оперативного і стратегічного менеджменту.